Реферат: Податкова система України

Єдиний соціальний податок

“Ми погоджуємося щодо необхідності заміни чотирьох обов’язкових соціальних платежів єдиним соціальним пода тком, ставка якого поступово має зменшуватися. Ставка податку може відрі знятися залежно від сектору економіки, в якому працює виробник. Право ад міністрування такого податку можна закріпити за Пенсійним фондом Украї ни, оскільки той має найбільш розгалужену мережу представництв по Украї ні. Водночас надходження від єдиного соціального податку мають автомати чно та негайно розподілятися між усіма соціальними фондами у чітко визна чених частках. Запровадження єдиного соціального податку має на меті по легшити процедуру розрахунку і сплати поточних соціальних платежів, а та кож призвести до економії часу суб’єктів підприємництва. Ми погоджуємося, що зменшення ставок податку повинно відбуватися поступово, не більше ніж на 1,5-2% щороку. На нашу думку навряд чи ставка єдиного соціального по датку можу бути меншою ніж 25%2 в довгостроковій перспективі. Щороку уряд має чітко відслідковувати динаміку зростання надходжень за рахунок детінізації фонду заробітної плати.” [17] Зменшення фіскального наванта ження на фонд оплати праці в проекті бюджету на 2006 рік є важливим кро ком у цьому напрямку[11].

Оподаткування дивідендів, процентного доходу, доходу від зміни вартості капіталу

Дискусійним питанням в контексті зміни структури пода тків є оподаткування дивідендів, процентного доходу та доходу від зміни ва ртості капіталу. Взагалі, дивіденди, процентний дохід та капітальні різниці є економічною винагородою від постачання капіталу в економіку, так само як заробітна платня є винагородою від постачання праці та людського капіталу.

Цілком логічним було б оподатковувати дивіденди, процентні доходи та ка пітальні різниці, які отримують домогосподарства, за такими ж ставками, що оподатковується доходи фізичних осіб. З іншого боку, існує ризик значного падіння накопичення заощаджень фінансовим сектором. Наприкінці 2004 ро ку середня відсоткова ставка за строковими депозитами складала близько 11%, тоді як рівень інфляції був 12.3%, що дає негативні реальні ставки.

Оподаткування процентних доходів однозначно погіршить ситуацію. Саме тому потрібно помірно оподатковувати процентні доходи і бажано відкласти впровадження податку до часу, коли інфляція стане контрольованою та низь кою. Оподаткування капітальних різниць та дивідендів необхідно гармонізу вати з оподаткуванням процентних доходів, щоб фіскальна політика не спо творювала ринковий розподіл капіталу між банківським сектором, фондовим ринком та іншими фінансовими посередниками.

Впровадження податку на нерухомість/будівлі та споруди

Податок на нерухомість/ будівлі та споруди є досить привабливим, оскільки він спри яє ефективному використанню житлових та комерційних приміщень. Цей по даток - у тому чи іншому вигляді – є майже у кожній країні світу та визнача ється як річний відсоток від ринкової вартості власності. Незважаючи на простоту концепції, податок є одним із найскладніших в адмініструванні, так як важко визначити „ринкову вартість” і ще важче визначити та оцінити її на практиці. Попри усі труднощі перехідні країни, зокрема Польща, Естонія, Чехія, Словаччина та Росія, ввели цей податок і вже мають значні надхо дження з цього джерела. Наприклад, в Росії цей податок приносить близько 9% від усіх надходжень до державного бюджету. Впровадження податку на нерухомість/будівлі та споруди повинно компенсувати втрати надходжень від зменшення податку на прибуток. Вирішенням проблеми з визначенням ринкової вартості може бути, наприклад, визначення податкового зо бов’язання залежно від, наприклад, a) площі споруди/нерухомості, b) розта шування в Україні, c) розташування в межах міста. Подібні правила є прозо рими і тому їх легко застосовувати для прийняття рішень, вони майже не да ють бюрократам свободи діяти на власний розсуд і, що найважливіше, пода ток тоді можна легко адмініструвати. Податок повинні сплачувати підприєм ства, установи, організації усіх видів, які мають у власності нерухо мість/будівлі та споруди, а також домогосподарства, що володіють нерухомі стю - без будь-яких винятків. Податки потрібно обліковувати та сплачувати раз на рік. Щодо домогосподарств, то було б доцільним визначити базу опо даткування як площу наявної нерухомості, що перевищує певний поріг. А власне поріг можна визначити як кількість членів сім'ї, які проживають у бу дівлі, помноженій на певне число – певний соціальний стандарт житлової площі. Окрім стимулу до ефективного використання власності, визначений таким методом податок на нерухомість має наступні привабливі риси: • Він відносно простий та прозорий в адмініструванні. Надходження від виконаних комерційних операцій можна прослідкувати лише за документами, а відпові дно ними можна легко маніпулювати, тоді як нерухоме майно можна переві рити у будь-який момент • У короткостроковій перспективі такий податок є фіксованим і найменше спотворює економічні стимули • Ефективне оподат кування тіньової (неофіційної) діяльності, зменшується стимул до прихову вання прибутків • Заохочує перерозподіл фондів від менш ефективного до більш ефективного власника, що є надзвичайно важливим в Україні, зважаю чи на непрозорий та часто неефективний розподіл власності в процесі прива тизації • Сприяє кращій оцінці власних активів підприємствами • Певною мі рою може вилучати монопольну ренту • Забезпечує відносно стабільні над ходження до бюджету

Збільшення податку на землю та плати за використання природ них ресурсів

Податок на землю та плату за використання природних ресур сів необхідно збільшити з метою врівноваження оподаткування капіталу та ресурсів по відношенню до оподаткування праці. Багато в чому подібні до податку на нерухомість, вони прості в адмініструванні та відносно менш спо творюючі. Більшість країн також передають повноваження з встановлення та збору цих податків до місцевих адміністрацій, що може сприяти покращенню місцевого управління та, залежно від вибраної політики, сприятиме регіона льному різноманіттю.

Збереження спрощеного оподаткування малих підприємств

Спро щена система оподаткування все ще залишається предметом гострих полі тичних дебатів між Міністерством фінансів, Радою підприємців та декілько ма парламентськими групами. Міністерство фінансів вважає, що спрощена система оподаткування у тому вигляді, що є зараз, створює можливості для ухилення від сплати податків. Трудові угоди оформляються, як контрактні стосунки, частішають випадки, коли великі підприємства діють як декілька малих підприємств, кожне з яких працює за спрощеною схемою оподатку вання. Рада підприємців переконана, що скасування системи є серйозним по гіршенням бізнес-клімату для малих підприємців, а намагання Міністерства фінансів встановити більш жорсткі правила спрощеного обліку і оподатку вання завдають малим підприємцям шкоди, що більша за переваги, отримані від примусу бізнес-структур, що працюють нечесно, дотримуватися законів.

Моя позиція така, що необхідно зберегти спрощене оподаткування по відно шенню до малого бізнесу та сільськогосподарського сектору, принаймні доки не буде спрощено загальну систему оподаткування. Однак, законодавство про оподаткування малого бізнесу потрібно переглянути таким чином, щоб воно не спотворювало стимули і умови ведення малого бізнесу і обмежувало усіх інших оформляти свою діяльність, як мале підприємство.. Конкретні фо рмулювання та кроки необхідно детально аналізувати і тестувати, як вище сказано, щодо потенційного впливу на стимули великих підприємств та умо ви ведення бізнесу для малих. Найбільш очевидним кроком у цьому напрям ку є, наприклад, заборонити роботу будь-якої фірми, власником якої (навіть частково) є юридична особа, за схемою спрощеного оподаткування.

Податкові стимули (звільнення від сплати податків)

Секторальні пільги “Ми пропонуємо відмовитися від будь-яких секторальних податкових пільг. Досвід їх використання свідчить, що втрати добробуту від спотворення ринкової конкуренції та низьких надходжень до бюджету значно перевищу ють здобутки, які отримують виробники в короткостроковому періоді. Окрім того, використання податкових пільг має дуже потужний негативний ефект у довгостроковій перспективі, оскільки такі преференції суттєво уповільнюють структурні реформи в економіці.”[13] Підприємства, що користуються піль гами як правило позбавлені стимулів здійснювати реструктуризацію та моде рнізацію виробництва. Податкові стимули в депресивних регіонах В Україні донедавна діяли податкові пільги у вільних економічних зонах та на терито ріях пріоритетного розвитку. Однак такі пільги спрямовувалися в основному на підтримку поточної діяльності підприємств. ВЕЗ та ТПР встановлювалися через лобіювання в парламенті інтересів певних бізнес структур. Водночас ефективна система податкових стимулів може використовуватись як інстру мент для розвитку виробництва в депресивних регіонах. Для цього, перша за все, необхідно чітко визначити регіони, які підпадають під категорію депре сивних на основі об’єктивних критеріїв (наприклад, рівень безробіття, додана вартість на душу населення). По-друге будь які податкові стимули можуть надаватися виключно для стимулювання інвестицій або створення робочих місць у таких депресивних регіонах. Одним із варіантів таких податкових стимулів може бути пільгова ставка єдиного соціального податку на фонд оплати праці. Однак, запровадження будь- яких пільг для депресивних регіо нів на даному етапі є невиправданим, оскільки цьому має передувати розроб ка довгострокової стратегії подолання регіональних відмінностей в рівні роз витку. Податкові стимули, при цьому, повинні бути не основним, а допоміж ним інструментом регіональної політики. Вони мають бути чітко обмежені в розмірах і часі. Будь-які звільнення від податків мають бути предметом жор сткого моніторингу.