Реферат: Податкова система України

Існую декілька концепцій щодо шляхів реформування сучасної податко вої системи. Я докладніше зупинюсь на двох, більш, на мій погляд, вдалих: це “Концепція реформування податкової системи України” підготовлена ро бочою групою Секретаріату Президента України [3] і випливаюча з неї про грама реформи Центру соціально-економічних досліджень CASE Україна (одиного з консультантів в розробці Концепції)[17].

Оскільки друга лише доповнює і уточнює першу, до того ж, на мою ду мку, виглядає більш правильною, я зроблю порівняння цих програм, беручи за основу другу.

Ідеальна податкова система повинна мати декілька чітких економічних рис. Загалом ідеальна податкова система є економічно нейтральною: вона не створює ніяких спотворень, стимулів або перешкод для здійснення різних видів діяльності. Часом уряд використовує податкову систему щоб стимулю вати економічне зростання чи перешкоджати використанню певних ресурсів.

Однак, ці функції не є основними функціями податкової системи і вони, за звичай, застосовуються тоді, коли потенціал інших методів повністю вичер паний. Хоча уряд уже зробив ряд важливих і успішних кроків у реформуван ні податкової системи, вона все ще залишається обтяжливою, спотворюю чою, несправедливою та дорогою для утримання. Крім цього, податкова сис тема України виконує низку функцій, які не є звичними для податкової сис теми будь-якої розвиненої країни. Зокрема, можна спостерігати такі дві вира зні риси – карну та, так звану, стимулюючу.

“На нашу думку податкова система може виконувати лише одну роль – фіскальну - роль збору податків для бюджету. Така податкова система є де шевшою в утриманні, вона не спотворює стимулів працювати, заощаджувати та інвестувати, а також є справедливою по відношенню до кожного учасника системи. Податкова система не може і не повинна компенсувати чи розв’язувати недоліки судової системи, проблеми з дотриманнями контрак тів, недотримання законів, погану продуктивність у стратегічних секторах, тощо.”[17] Останні роки реформ дають чимало прикладів того, як податкова система пристосовувалася для вирішення питань простроченої заборгованос ті між підприємствами, недотримання контрактів та недієвої судової системи.

Слід наголосити, що реформування податкової системи неможливе без від повідних змін бюджетної політики з метою збалансування дохідної та видат кової частин зведеного бюджету та соціальних фондів. Якщо зміни ставок податків призводить до зменшення надходжень, то необхідно адекватно від коригувати видаткові програми.

Структура податкової системи.

В першому півріччі 2005 року через бюджет та різні соціальні фонди перерозподілялося понад 47% ВВП. Якщо уряду і надалі вдасться розширити податкову базу, в першу чергу за рахунок руйнування легальних схем мінімізації податкових зобов’язань (наприклад, у банківській системі, на ряді підприємств металургії), то потенційно в умовах незмінного набору діючих податків та податкових ставок більше ніж кожна друга гривня має бути перерозподілена через зведений бюджет або один із соціальних фондів. Такий високий рівень фіскального навантаження на ВВП мають лише деякі розвинуті країни ЄС (наприклад, Данія та Швеція)[15].

Водночас для перехідних економік такий рівень є неприйнятним, оскільки позбавляє підприємств стимулів та ресурсів для інвестиційної діяльності. “На нашу думку, фіскальне навантаження на економіку України не повинно пере вищувати 35%-37% ВВП – рівень, характерний для більшості розвинутих країн.”[17] Однак оскільки у короткостроковій перспективі досягнути таких показників неможливо, ми пропонуємо встановити такі орієнтири на най ближчі 5 років: частка доданої вартості, що перерозподіляється через зведе ний бюджет не повинна перевищувати 27% (рівень 2004 року), а через соціа льні фонди – не більше 14%. Тому протягом наступних п’яти років необхідно забезпечити зменшення співвідношення доходів зведеного бюджету до ВВП на 1%-1.5% щорічно. Бажано, щоб номінальні доходи бюджету протягом кі лькох наступних років зростали на рівні темпів інфляції. Однак, оскільки по літично складно забезпечити таке рішення, можна встановити як орієнтир ре альне зростання доходів бюджету на рівні не більше ніж 1/3 темпів зростання реального ВВП. При досягненні співвідношення на рівні 27% доходи бюдже ту та соціальних фондів необхідно закладати на рівні зростання номінального ВВП. Діючий набір податків і зборів немає сенсу переглядати протягом на ступних кількох років. Доцільним є лише запровадження податку на нерухо мість.

Податок на додану вартість.

В країнах з перехідною економікою не прямі податки (ПДВ та акциз) відіграють важливу роль у забезпеченні над ходжень до бюджету[15]. Адже можливості ухилення від їх сплати значно менші ніж для прямих податків. Натомість на прямі податки найбільшою мі рою покладаються країни з розвинутими інститутами податкової системи та високою податковою культурою. Потрібно пам’ятати, що від зниження ста вок непрямих податків найбільшою мірою виграють виробники, а не спожи вачі. Лише на конкурентних ринках зниження ставок ПДВ призведе до зме ншення ціни товарів та послуг. Натомість в багатьох секторах економіки зменшення ставок ПДВ сприятиме зростанню рентабельності підприємств, які будуть залишати у своєму розпорядженні кошти, що раніше йшли на сплату ПДВ. Позитивним моментом таких змін є зменшення вхідного порога для входження нових підприємств на ринок (entry level), оскільки вища рен табельність дозволить новим підприємствам інвестувати більші обсяги кош тів у розширення виробництва. Це, у свою чергу, має призвести до розвитку конкурентного середовища на ринках товарів та послуг. Встановлення ставки ПДВ у розмірі 12% (як це пропонується у Концепції) суперечить норматив ним актам Європейського союзу. Мінімальна ставка ПДВ у країнах ЄС не може бути нижчою ніж 15%[13]. Тому зважаючи на прагнення України інте груватися до європейського співтовариства, необхідно враховувати ці вимоги Доцільність застосування зменшених або нульових ставок податку на додану вартість є достатньо спірною. Використання знижених (нульових) ставок за проваджується, як правило, з метою здешевлення ряду соціальних товарів та послуг для населення. Однак, як вже зазначалося, зниження ставок ПДВ не обов’язково призводить до здешевлення товарів. Окрім того, зменшення по даткових ставок призводить до зменшення податкових платежів усіх соціа льних груп, а не лише найбідніших. Запроваджуючи нульові ставки ПДВ на товари та послуги, потрібно пам’ятати, що відповідно до норм Світової орга нізації торгівлі ці ж самі знижені ставки потрібно буде застосовувати і щодо імпортованої продукції. Ця вимога є елементом забезпечення „національного режиму” – одного із ключових принципів СОТ. Тому така допомога націона льному виробнику, що автоматично поширюватиметься і на іноземних по стачальників буде дорого коштувати бюджету. У цьому зв’язку слід наголо сити, що теперішній порядок сплати ПДВ сільгоспвиробниками необхідно буде переглянути з метою приведення законодавства до вимог угод СОТ.

Податок на прибуток підприємств

Перший етап реформи податку на прибуток відбувся у 2004 році, коли було зменшено ставку податку із 30% до 25%. Вже наступного року частка прибуткових підприємств, за даними Держкомстату збільшилася на 7%. Я вважаю, що значною мірою це явище можна пояснити виходом бізнесу із тіні. Багато країн зменшують ставки по датку на прибуток з тим, щоб зменшити стимули уникнення сплати податку.

Польща, Словаччина[15], Латвія та Литва нещодавно зменшили ставку до 19%, а Естонія, взагалі, відмінила податок. Однак досвід свідчить, що скасу вання податку на прибуток компаній можливе лише за певних умов. Адже скасування податку на прибуток компаній створює додаткові можливості ухилення від сплати податку на доходи фізичних осіб та податок на збіль шення ринкової вартості капіталу. Тому податок на прибуток підприємств необхідно зменшити до рівня ставки податку на доход фізичних осіб (до 15%). Заздалегідь оголошене та поступове зменшення ставок є кращим, аніж різке скорочення за один раз, оскільки в останньому випадку велика ймовір ність виникнення сумнівів щодо обґрунтованості та незворотності урядової політики. Водночас основні зусилля необхідно докласти до спрощення адмі ністрування податку на прибуток та встановлення таких визначень у подат ковому законодавстві, які б відповідали тим, що існують в європейських кра їнах. Найбільші розходження проявляються в наступному: • Податкове зако нодавство України жорстко обмежує перелік дозволених витрат. Кращим підходом було би визначити перелік видатків, які для цілей податкового об ліку заборонено відносити на витрати, та дозволити усі інші. • Поточна амор тизаційна політика підриває стимули робити інвестиції і потребує максима льно можливої лібералізації