Реферат: Економічна ситуація в Україні

Знаряддям грошового і кредитного регулювання є центральний банк. Суть його діяльності в грошово-кредитному регулюванні полягав у здійсненні контролю за грошовою масою і кредитом в економіці. Якщо економічна активність на ринку погіршується і йде спад виробництва, скорочення робочих місць, центральний банк робить спробу збільшити грошову масу і кредит. Але якщо витрати стають загрозливо збиткови­ми, внаслідок чого зростають ціни і вивільняється багато робочих місць, 'він робить усе можливе, щоб зменшити грошову масу і кредит.

Провідним інструментом державного грошово-кредитного регулю­вання у перехідний до ринкової економіки період є Національний банк України, який покликаний виконувати функції загальнодержавної резервноі системи. Головне завдання Національного банку України — створення стабільного неінфляційного розвитку економіки держави. По­ява цього завдання зумовлена відокремленням торгівлі грошима від торгівлі товарами і відносна самостійність кожної з них.

Конкретні дії Національного банку за умов ринкових відносин мають зводитися до впливу на процеси формування попиту і кон'юнк­тури позичкового капіталу, здійснення емісії, контролю за грошово-кре­дитною системою, концентрації тимчасово вільних чи обов'язкових резервів інших банків.

Основними методами кредитно-грошового регулювання є регулю­вання розмірів банківських резервів, які кожний комерційний банк дер­жави зберігає у центральному банку; маніпулювання обліковими ставками; операції на відкритому ринку (купівля або продаж централь­ним банком деяких видів цінних папарів). Регулювання розмірів обов'язкових резервів, які тримають комерційні банки проти своїх де­позитів, центральний банк використовує у випадках, коли потрібно збільшувати або зменшувати платіжні засоби в країні, а ординарні засоби грошово-кредитного регулювання не дають такого ефекту. Якщо центральний банк підвищує норму обов'язкових резервів комерційних банків, це призводить до збільшення в них кредитних активів. І навпа­ки, якщо норма обов'язкових резервів знижується, обсяг кредитних ресурсів у комерційних банках зменшується.

Маніпулювання обліковими ставками грунтується на тому, що комерційні банки продають центральному банку цінні папери, переваж­но комерційні векселі. Такий продаж називають обліком. Облік цінних паперів править у руках центрального банку за важель регулювання кредитних ресурсів комерційних банків відповідно до кон'юнктури рин­ку. Якщо, наприклад, центральний банк ставить завдання стримати циклічний підйом, збити інфляцію, він підвищує облікову ставку і цим самим змушує комерційні банки, в свою чергу, підвищувати процентні ставки за кредити, які надаються суб'єктам господарювання. У таких випадках починають утримуватися від кредитів, в результаті зменшу­ються інвестиції в господарство, скорочується попит.

Якщо центральний банк здійснює ліберальну грошово-кредитну політику, має місце протилежний ефект.

Втручання центрального банку в ринок цінних паперів полягає в тому, що він виставляє на вільний ринок державні короткострокові зобов'язання — облігації, векселі, бони, сертифікати. Якщо банк про­дасть на ринку цінних паперів більшу кількість, наприклад, державних облігацій, їх курс почне неминуче знижуватися. Останнє зумовить зро­стання доходу тих, хто придбав такі облігації, а це, в свою чергу,справить вплив надоходність усіх інших видів цінних паперів. Ко­мерційні банки, в свою чергу, підвищать процентні ставки за надані кредити, що спричинить зниження ділової активності. Вплив операцій центрального банку на відкритому ринку менш прямолінійний, але більш оперативний і ефективний, ніж облік векселів і регулювання резервів комерційних банків.

Зважаючи на те, що механізм ринку в економіці перехідного періоду України ще не працює, грошово-кредитний механізм регулю­вання не відпрацьований, економіка регулюється переважно за допомо­гою фінансово-бюджетних методів.

Сутність фінансово-бюджетних методів регулювання полягає у встановленні державного оподаткування і державних витрат з таким розрахунком, щоб вони гасили коливання економічного циклу, сприяли високому рівню зайнятості, обмежували інфляцію або пом'якшували дефляцію (застій).

Система бюджетного регулювання в Україні є сукупністю засобів розподілу доходів та витрат між ланками бюджетів різного рівня. Бюд­жетна система складається з загальнодержавного (республіканського) та місцевих бюджетів. Визначено функції кожної ланки бюджетної систе­ми, їхні доходні джерела, закріплено право кожної ланки бюджетної системи на самостійний бюджет, основу якого становлять власні і закріплені законом доходи по всіх ланках бюджетної системи.

Використання фінансово-бюджетних методів зводиться до маніпулювання ставками податків, державними витратами з метою вста­новлення рівноваги на ринку. Якщо в економічній системі спо­стерігається активізація попиту і розвиток інфляції, уряд підвищує податки на доходи підприємців і населення і водночас обмежує державні витрати. Навпаки, якщо в економічній системі з'являються .ознаки де­пресії, ставки податків знижуються, бюджетні витрати зростають.

Держава, використовуючи бюджет, здійснює фінансову участь і фінансову допомогу у розвитку окремих галузей і сфер діяльності. Ре- . спубліканський бюджет забезпечує необхідними засобами фінансування заходів у деяких галузях економічного та соціального розвитку, які мають загальнореспубліканське значення. До них належать об'єкти на­родного господарства, які перебувають у сфері монопольної діяльності держави, заходи по цільових науково-технічних програмах, розвиток сфер некомерційного сектору економіки (освіти, охорони здоров'я, куль­тури тощо).

Витрати з державного бюджету здійснюються не лише у вигляді прямих державних інвестицій, прямого фінансування, а й у таких фор­мах, як субвенції, дотації, субсидії. Дотації (трансферти) — особливий вид асигнувань з державного бюджету, який служить для збалансування доходів і видатків місцевих бюджетів та покриття касових збитків ок­ремих державних підприємств. Субсидії — допомоги, які здійснює де­ржава з державного бюджету з метою підтримки певних видів підприємницької діяльності, сфер і галузей народного господарства, роз­виток яких моє важливе значення для економіки. Субвенції — один із видів державної фінансової допомоги місцевим органам влади або окре­мим галузям економіки, що надаються на конкретні цілі. Субвенції використовуються також на санацію підприємств і організацій, яким загрожує банкрутство.

Перехід до ринкової економіки пов'язаний із запровадженням цілісної податкової системи. Через податки держава ставить єдині ви­моги до підприємств, організацій та інших юридичних осіб щодо ефек­тивного ведення господарства. Податкова система у світовій практиці державного регулювання знаходиться в одному ряду з бюджетним фінансуванням пріоритетних напрямів і дією через процентну політику на грошовий обіг. У сучасному господарському механізмі податки по­кликані посилити правовий захист майнових інтересів підприємств, об'єднань, стимулювати підвищення ефективності виробництва, нада­ючи юридичну і фактичну можливість розпоряджатися доходами. Одна з особливостей сучасних систем оподаткування — стимулювання держа­вою розширеного відтворення і стримування прямого або прихованого використання капіталів для особистого споживання.

З 1993 р. в Україні чинні такі види податків: податок на добавлену вартість, акцизний збір, податок на прибуток доходи, екологічний по­даток, податок з власників транспортних засобів, податок на землю. З січня 1995 р. передбачається введення податку на власність.

Податок на добавлену вартість є частиною новоутвореної вар­тості, яка відшкодовується до державного бюджету на кожному етапі виробництва товарів, виконання робіт, надання послуг. Платниками податку на добавлену вартість є суб'єкти підприємницької діяльності, що перебувають на території України, а також міжнародні об'єднання та іноземні юридичні особи і громадяни, які здійснюють від свого імені виробничу чи підприємницьку діяльність на території України. Об'єкти оподаткування: а) обороти з реалізації товарів (робіт, послуг), окрім їх реалізації за іноземну валюту; б) для імпортних товарів (робіт, послуг), придбаних за іноземну валюту, різниця між цінами їх реалізації за національну валюту України та їх митною (закупівельною) вартістю; в) різниця між цінами реалізації товарів (робіт, послуг) і цінами, за якими здійснюються розрахунки з постачальниками, для підприємств, які займаються посередницькою діяльністю. Держава встановлює пе­релік товарів, робіт, послуг, звільнених від податку. Акцизний збір — непрямий податок на високорентабельні та мо­нопольні товари (продукцію), що включається до ціни цих товарів (про­дукції). Платниками акцизного збору є суб'єкти підприємницької діяльності — виробники підакцизних товарів (продукції), а також суб'єкти підприємницької діяльності, які імпортують підакцизні товари (продукцію). Перелік товарів (продукції), на які встановлюється акциз­ний збір, та його ставки визначаються Кабінетом Міністрів України. Об'єкти оподаткування: а) обороти з реалізації вироблених в Україні підакцизних товарів шляхом їх продажу, обміну на інші товари (про­дукцію, роботи, послуги), безплатної передачі товарів (продукції) або з частковою їх оплатою; б) обороти з реалізації (передачі) товарів •(про­дукції) для власного споживання, промислової переробки або для своїх працівників; в) митна вартість імпортних товарів (продукції), придбаних за іноземну валюту, окрім тих, по яких відповідно до єдиного митного тарифу стягується мито.