Реферат: Економічна ситуація в Україні

Для регулювання фонду споживання і фонду оплати праці визна­чається показник середньої заробітної плати. Середня заробітна плата — це розмір заробітної плати працівника, визначений за певний період часу. Держава забезпечує щоквартальну підготовку і публікацію стати­стичних даних про середню оплату по галузях, групах професій і посад, а також щорічну публікацію даних про вартість робочої сили відповідно до Типової Міжнародної класифікації витрат на робочу силу.

До сфери державного регулювання оплати праці входять встанов­лення максимальних розмірів посадових окладів керівників державних підприємств і оплата праці за сумісництвом.

Реалізацію державної політики щодо оплати праці забезпечує Міністерство праці України, управління (відділи) праці та соціальних питань виконкомів місцевих Рад народних депутатів.

ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Структура і функції зовнішньоекономічного комплексу в реалізації економічної політики України

Зовнішньоекономічні відносини України із зарубіжними держава­ми здійснюються на основі взаємної вигоди, еквівалентного обміну і дотримання принципів міжнародного права.

У зовнішньоекономічній діяльності можна виділити такі основні напрями: зовнішня торгівля, фінансово-кредитні відносини, техніко-еко­номічні зв'язки, транспортні і науково-технічні. Перелічені напрями діяльності здійснює ряд організаційних структур управління, які об'єдналися у зовнішньоекономічний комплекс.

Організаційна структура зовнішньоекономічного комплексу Ук­раїни включає чотири рівні: 1 — вищі органи управління; II — галузеві і міжгалузеві міністерства і відомства; III — зовнішньоторговельні гос­прозрахункові організації; IV — підприємства і установи різних (Ьоом власності.

Функції вищих органів управління зосереджені у Міністерстві зовнішніх економічних зв'язків України, Державному митному комітеті і Державному експертно-імпортному банку України. Разом з Міністерством економіки України, Національним банком вони здійснюють функції державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності на макрорівні. Вирішення галузевих і міжгалузевих питань здійснює група міністерств і державних комітетів України, які беруть участь у зовнішньоекономічній діяльності. Вони розробляють програми і плани зовнішньоекономічних зв'язків, міждержавних угод торгово-еко­номічного, науково-технічного і техніко-економічного співробітництва іа спільного будівництва об'єктів.

Безпосередньо комерційно-господарську діяльність за закріпленою номенклатурою товарів здійснюють зовнішньоторгові госпрозрахункові організації Міністерства зовнішніх економічних зв'язків України, Ук­раїнське госпрозрахункове зовнішньоторговельне об'єднання "Укрімпекс", Акціонерна компанія іноземного туризму. Найбільш пред­ставницьким є четвертий рівень організаційних структур, який пред­ставлений сукупністю підприємств різних форм власності, в тому числі спільних. Підприємства і організації як суб'єкти зовнішньоекономічної. діяльності здійснюють розвиток прямих зв'язків з підприємствами і організаціями інших країн, укладення господарських договорів і контр­актів з розвитку виробничої і науково-технічної кооперації та інші форми зв'язків з партнерами зарубіжних країн.

Переведення зовнішніх економічних відносин, в тому числі відносин з суверенними державами СНД, на економічну основу пов'яза­не із створенням внутрішнього ринку і підтримкою конвертованості грошової одиниці. Політика держави у сфері зовнішньоекономічних відносин характеризуватиметься такими особливостями:

на розвиток зовнішньоекономічних зв'язків буде орієнтована структура економіки України. Вона базуватиметься на існуючому еко­номічному потенціалі, а пріоритетний розвиток отримуватимуть вироб­ництва, які забезпечуватимуть науковий і технологічний прорив на зовнішній ринок;

зовнішньоекономіна діяльність України орієнтуватиметься на за­лучення іноземного капіталу і одержання іноземних кредитів, створення спільних підприємстб та вільних економічних зон;

передбачається розвиток туризму, відпочинку та інших видів по­слуг, залучення іноземних фахівців, розширення навчання та стажу­вання за кордоном поряд з розвитком товарообміну як найбільш розвинутого напряму зовнішньоекономічної діяльності;

Україна сприятиме проведенню пайового будівництва нових підприємств та реконструкції діючих з наступним розподілом продукції, що виробляється на їх потужностях за умовами, визначеними окремими договорами;

надаватиметься підтримка господарських суб'єктів у збереженні взаємних поставок продукції і товарів, що входили до складу колиш­нього СРСР, вживаються заходи щодо запобігання реекспорту продукції, що поставляєтья;

Україна сприятиме виконанню підприємствами і організаціями централізовано регульованих міждержавних поставок продукції і то­варів, організації розрахунку і взаємного обміну інформацією про хід взаємних поставок; встановлюватиметься взаємовигідний порядок проїзду транспорту, що належить юридичним і фізичним особам іноземних держав, на своїй території.

Висновки.

Розглянуті в монографії питання, безумовно, не вичерпу­ють всіх сторін державного регулювання економіки перехід­ного періоду. Некласичність кризи економіки в Україні вик­ликана деякими особливостями у виникненні, які і визначи­ли її суть. До числа цих причин слід.віднести:

- неефективність суб'єктивістської системи господарювання, яка відкидала закони ринкової економіки і грунтувалась на волюнтаристичних рішеннях в користь політичних цілей і амбіцій, і яка протягом багатьох років переважала в системі управління в колишньому СРСР: .

- домінування адміністрування в системі діяльності органів виконавчої влади, яке не може забезпечити достатньої дії на суб'єктів виробничих відносин в умовах розвитку недер­жавних форм власності:

розпад державної системи планування, розподілу ство­реного продукту, абсолютного контролю за цінами при від­сутності інституціонального і громадського регулювання і умов для цивілізованих ринкових відносин;

- абсолютний монополізм, який панував в економіці адмі­ністративно-командного типу, і який дістався Україні у спа­док, і при відпуску контролю за цінами, нерозвинутості кон­куренції, антиілонопольного регулюваня викликав гіперінф­ляцію;

- глибока структурна деформація економіки, яка характе­ризується домінуванням виробництва продукції важкої про­мисловості і підприємств ВПК, орієнтацією виробництв на виробничий цикл в рамках єдиного народногосподарського комплексу колишнього СРСР, перманентною перенапруженіс-тю відтворюючої структури, деформацією в рівнях економіч­ного розвитку регіонів, внутрігалузевими диспропорціями;

- невизначеність в розподілі економічних функцій між за­конодавчою та виконавчою владою, між центром та регіо­нами, переважання мікроекономічного мислення у значної частини працівників державних органів управління, часта зміна урядових структур, нестабільність законодавства.

Таким чином, поряд з чисто класичними причинами кри­зи в Україні діють причини, які обумовлені хаосом в системі управління і виробництва. Сказане виводить значно ширший спектр проблем державного регулювання економіки пере­хідного періоду, ніж підняті в даній монографії.

Заслуговують уваги і детального дослідження особливос­ті державного регулювання науково-технічної та інвестицій­ної діяльності, промислова політика і державне регулюван­ня промислового виробництва, особливості державного регу­лювання відносин в АПК. Очевидно, що ретельного дослід­ження вимагають проблема регулювання ринку праці в Ук­раїні, питання соціального захисту населення і регулюван­ня рівня життя населення в період формування ринкових від­носин. Важливо дослідити особливості формування і регу­лювання ринку послуг, проблеми державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності, суть і механізм реалізації регіональної політики України.

Всі ці проблеми вимагають комплексних досліджень і могли б стати об'єктом колективної праці.