Реферат: Економічна ситуація в Україні

Розділ, який характеризує розподіл зайнятих за сферами і галу­зями народного господарства, є заключним. Головною пропорцією в ньому є співвідношення чисельності зайнятих у матеріальному вироб­ництві і у галузях невиробничої сфери. При визначенні пріоритетів у розвитку економіки слід дотримуватися такого співвідношення між ма­теріальною і невиробничою сферами. Більш повно характеризує ринок праці зведений баланс ринку праці. Інформацією для його складання є розрахункові баланси ринку праці, які розробляються обласними органами праці на підставі даних підприємств і організацій та виконкомів міських і районних Рад народ­них депутатів. Із балансу ринку праці визначається очікувана кількість незайнятого населення. У цю кількість включаються особи, які вперше шукають роботу (здебільшого це випускники загальноосвітніх шкіл); жінки, які мають тривалу перерву у роботі у зв'язку з доглядом за малолітніми дітьми; працівники, вивільнені з підприємств і організацій у зв'язку із змінами профілю, обсягів виробництва і організації праці, інваліди III групи, інші категорії громадян (військовослужбовці, які звільнені з лав армії, дружини військовослужбовців тощо).

Далі здійснюються розрахунки відносно обсягів працевлаштування населення на незайнятих робочих місцях (вакансіях), новостворюваних робочих місцях у різних галузях господарства, на громадських роботах (благоустрій населених пунктів, будівельні, ремонтні і опорядкувальні роботи на об'єктах соціальної інфраструктури). Враховується кількість осіб, які направляються на навчання, перенавчання і підвищення кваліфікації. Після цього визначається кількість безробітних. Обчислен­ня проводиться за схемою, наведеною у табл. 17.

У заходи щодо забезпечення зайнятості включають витрати на їх реалізацію за цільовими видами витрат. Джерелом фінансування таких витрат є державний фонд зайнятості, який утворюється за рахунок асигнувань з державного і місцевого бюджетів, обов'язкових внесків підприємств, організацій, кооперативів, добровільних внесків організацій і окремих громадян, коштів служби зайнятості за надання платних послуг підприємствам та організаціям. Розпорядником коштів фонду є державна служба зайнятості.

Державне регулювання оплати праці

Оплата праці — це будь-який заробіток, обчислений, як правило, у грошовому виразі, який за трудовим договором власник або уповно­важений ним орган виплачує працівникові за виконану роботу або надані послуги. За умов класичної ринкової економіки оплата праці регулюється законом вартості робочої сили і законом попиту і пропо­зиції.

У сучасній ринковій економіці суттєвий вплив на регулювання оплати праці справляють угоди профспілок з працедавцями, а значна частина спеціалістів залучається до праці за контрактом.

У нашому суспільстві, яке донедавна називали розвинутим соціалізмом, кожен член суспільства вважався асоційованим власником засобів виробництва і на основі цього робився висновок, що робоча сила перестала бути товаром, не має вартості і зберігається лише видимість товару робоча сила, яка породжена зовнішньою формою наймання ро­бочої сили і виплатою робітникам заробітної плати. За таких умов здійснювалося планування оплати праці у вигляді прямого або норма­тивного встановлення фонду заробітної плати у галузях виробничої сфе­ри, через встановлення показника середньої заробітної плати і планової чисельності працівників у невиробничій сфері, в процентах до загаль­ного обсягу робіт (обсягу роздрібного товарообороту, наприклад, у торгівлі).

З метою захисту населення від зростання цін за умов кризового стану економіки України для гарантованого забезпечення прожиткового мінімуму здійснюється державне регулювання оплати праці, адекватне умовам перехідного до формування ринкових відносин періоду.

Оплата праці складається з основної заробітної плати і додаткової оплати праці. Основна заробітна плата працівника залежить від ре­зультатів його праці й визначається тарифними ставками, відрядними розцінками, посадовими окладами, а також надбавками і доплатами у розмірах, що не перевищують встановлені чинним законодавством.

Додаткова оплата праці залежить від результатів діяльності підприємства й встановлюється у вигляді премій, винагород, інших за­охочувальних і компенсаційних виплат, які не передбачені законодав­ством або понад розміри, встановлені чинним законодавством.

Регулювання оплати праці існує двох видів — державне і до­говірне. Держава здійснює регулювання оплати праці шляхом встанов­лення мінімальної заробітної плати, інших державних норм і гарантій в оплаті праці, міжгалузевих співвідношень в оплаті праці, умов і розмірів оплати праці у бюджетних організаціях та установах, макси­мальних розмірів посадових окладів керівників державних підприємств. Перераховані способи належать до методів прямого державного регулю­вання. Крім них держава застосовує методи непрямого впливу на рівень оплати праці, зокрема через встановлення умов визначення доходу, що спрямовується на оплату праці (регулювання фонду споживання а також шляхом оподаткування підприємств і доходів працівників.

Договірне регулювання оплати праці найманих працівників підприємств здійснюється на основі системи тарифних угод, що уклада­ються на міжгалузевому (генеральна тарифна угода), галузевому (галу­зева тарифна угода), виробничому (тарифна угода як складова частина колективного договору) рівнях.

Вихідним елементом державного регулювання праці є регулюван­ня мінімальної заробітної плати. Мінімальна заробітна плата — це встановлений державою розмір заробітної плати, нижче за який не може проводитися оплата за фактично виконану найманим працівником повну місячну (денну або годинну) норму праці (робочого часу). Мінімальна заробітна плата регулюється з урахуванням рівнів економічного розвит­ку, продуктивності праці, середньої заробітної плати та вартісної вели­чини мінімального споживчого бюджету.

Держава запроваджує тарифну систему, форми і системи оплати праці, єдині тарифні умови плати праці. Тарифна система оплати праці є сукупність взаємопов'язаних елементів: тарифної сітки, тарифних ста­вок, схем посадових окладів і тарифно-кваліфікаційних характеристик. Тарифна система є основою для формування і регулювання заробітної плати. Згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 2 лютого 1993 р. ^ 74 в Україні запроваджені єдині тарифні умови оплати праці робітників і службовців за загальними (наскрізними) професіями та посадами. Вони складаються з Єдиної тарифної сітки оплату праці робітників і службовців за загальними (наскрізними) професіями та посадами, переліку загальних (наскрізних) професій робітників, пе­реліку професій робітників, зайнятих на вантажно-розвантажувальних роботах, переліку виробництв та робіт, переліку посад службовців, керівників та спеціалістів з віднесенням до розрядів Єдиної тарифної сітки оплати праці, схеми диференціації за розрядами прсад керівників, спеціалістів та службовців навчально-курсових комбінатів, технічних шкіл та інших навчальних закладів професійно-технічного навчання.

Державою встановлюються норми оплати праці (за роботу у над­урочний час; у святкові» неробочі та вихідні дні; у нічний час; за час простою, який мав місце не з вини працівника; при виготовленні про­дукції, що виявилася браком не з вини працівника; працівників, молод­ших за 18 років, при скороченій тривалості їх щоденної роботи тощо) і гарантії для працівників (оплата щорічних відпусток; за час виконання державних обов'язків; для тих, які направляються для підвищення кваліфікації, на обстеження у медичний заклад; для переведених застаном здоров'я на легшу нижчеоплачувану роботу; для вагітних жінок; при різних формах виробничого навчання, перекваліфікації тощо).

Кабінет Міністрів України регулює міжгалузеві співвідношення в оплаті праці працівників державних установ. Це здійснюється шляхом встановлення коефіцієнтів співвідношення до мінімальної заробітної пла­ти мінімальних тарифних ставок для їх диференціації за видами вироб­ництва, робіт і діяльності залежно від складності праці за галузями народного господарства, а також коефіцієнтів співвідношення до мінімальної заробітної плати тарифних ставок (окладів) -окремих про­фесій робітників, до яких не застосовуються тарифні сітки, для їх ди­ференціації залежно від складності виконуваних робіт та кваліфікації робітників.

Регулювання частини доходу, що спрямовується на оплату праці, розглядається як тимчасовий захід, спрямований на стримування інфляції і стимулювання виробничого і соціального розвитку підприємств, охоплює витрати підприємств, установ та організацій на оплату праці, грошові витрати та заохочення і виплати соціального характеру і поширюється на державні й засновані на державній влас­ності орендні підприємства. Регулювання фондів споживання проводить­ся шляхом щомісячного внесення до бюджету суми перевищення фактичного фонду споживання над його розрахунковою величиною.