Реферат: Економічна ситуація в Україні

Акцизний збір обчислюють за ставками у процентах з продажу або у твердих сумах з одиниці реалізованого товару (продукції). Ставки акцизного збору є єдиними на всій території України.

Податок на прибуток встановлюється на валовий прибуток підприємства, який включає прибуток від діяльності підприємств, поза­реалізаційних операцій, а також інші доходи, не пов'язані з діяльністю підприємства (дивіденди, проценти, авторські права і ліцензії, інші кош­ти) і здобуті будь-яким способом. Платниками податку на прибуток є ті або інші господарюючі суб'єкти, банки, інші кредитні установи, фінансово-розрахункові центри, міжурядові організації, які мають дохо­ди в календарному році, а також неприбуткові організації, які мають доходи від комерційної діяльності. Держава визначає ставки податку на прибуток залежно від виду діяльності, а також пільги щодо податку. Податок на прибуток в Україні з травня 1993 р. був замінений на податок на доходи, а з жовтня 1994 р. його було відновлено.

Податок на землю як одна із форм плати за землю сплачується власниками землі та землекористувачами, окрім орендарів. Його розмір не залежить від результатів господарської діяльності власників землі, землекористувачів і встановлюється у вигляді платежів за одиницю площі в розрахунку на рік. Земельний податок використовується держа­вою як засіб стимулювання раціонального використання і охороби зе­мель, фінансування витрат на проведення землеустрою та моніторингу земель, розвиток інфраструктури населених пунктів. Середні ставки земельного податку встановлюються Верховною Радою України і уточ­нюються при зміні кадастрової оцінки земель. Верховна Рада України встановлює також пільги щодо земельного податку.

Окрім перелічених податків, підприємства, організації та інші юридичні особи в Україні відшкодовують: плату за природні ресурси, державне мито та обов'язкові платежі до позабюджетних спеціальних фондів — на соціальне страхування і формування Пенсійного фонду, на формування фонду Чорнобиля, фонду зайнятості, на проведення дорожніх робіт.

Згідно з концепцією нейтральності податкова система не повинна деформувати ринкових процеси і взаємовідносини, що складаються об'єктивно, Тимчасом досвід зарубіжних країн показує, що податки широко використовуються для регулювання темпів економічного зро­стання. Але податки як економічні регулятори діють тільки в певних межах, понад які вони дають негативні результати: замість надання економіці більшої контрольованості і збалансованості нерідко вони по­глиблюють диспропорції. Розширення системи податкового тиску веде до зростання бюджету. Високі податки справляють лише до певної міри негативний вплив на ефективність праці, збереження і підприємницьку діяльність, стимулюють тіньову економіку. І навпаки,-зниженням ставок і прогресії оподаткування стимулюється трудова ініціатива, збереження й інвестиції.

У системі державного регулювання широко використовується си­стема диференційованого підходу у наданні цільових податкових знижок і пільг, а також прогресивного оподаткування. Так, пільги щодо податку на прибуток б Україні запроваджуються щодо прибутку, використову­ваного. на реконструкцію і модернізацію активної частини виробничих фондів, на нове будівництво, розширення, введення і освоєння нових потужностей по виробництву товарів (робіт, послуг), затрати підприємства на проведення власними силами або науковими ор­ганізаціями науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт, підготовку і освоєння нових прогресивних технологій і т.ін. І навпаки, додатково до податку на прибуток, встановленого щодо господарської діяльності, сплачується податок на прибуток, одержаний від посеред­ницьких операцій, лотерей, доходів від здавання в оренду приміщень і окремих видів майна, від казіно, гральних домів, відеосалонів тощо.

Одним із податкових методів державного регулювання є запрова­дження прискореної амортизації, яка дає змоіу у перші роки експлуа­тації машин і устаткування списати більшу частину їх вартості. Як правило, прискорена амортизація устаткування використовується для дослідних робіт, для виробництв технологічно складного устаткування, для фірм з витратами на НДіОКР, ліцензійних підприємств. Завдяки застосуванню прогресивних амортизаційних відрахувань виробники не тільки використовують нове та найновіше устаткування, а й практикують заміну морально застарілого, навіть якщо не ттоюв термін його фізичного зносу.

До економічних методів державного регулювання належить цінове регулювання.

ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ РОЗВИТКУ НАУКИ І ТЕХНІКИ

Сутність державної науково-технічної політики та головні канали її підтримки

Науково-технічний прогрес — головний фактор розвитку суспільтва; у цьому контексті державна науково-технічна політика є найважливішою складовою соціально-економічної політики України. Во­на визначає основні цілі, форми та методи діяльності держави у нау­ково-технічній сфері. Науково-технічна діяльність включає фундаментальні й прикладні наукові дослідження, а також доведення їх результатів до стадії практичного використання. Держава формує і реалізує науково-технічну політику, забезпечує соціально-економічні, організаційні та правові умови для формування та ефективного вико­ристання науково-технічного потенціалу, створює сучасну інфраструктуру науки і готує науково-технічні кадри, забезпечує де­ржавне фінансування та пріоритетне матеріально-технічне забезпечення фундаментальних досліджень, довгострокових державних науково-технічних програм, підтримку пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки, здійснює державну підтримку всіх суб'єктів науково-технічної діяльності, організацію статистики у науково-технічній сфері, забезпе­чує створення ринку науково-технічної продукції, оцінює науково-технічний рівень досліджень, нових технологій і техніки, проводить експертизу науково-технічних проектів, встановлює зв'язки з іншими державами у науково-технічному співробітництві. Основні принципи державної науково-технічної політики: демократизація та децентралізація управління у сфері науки і техніки;

врахування вимог екологічної безпеки;

підтримка (першочергова) науково-дослідних робіт, що забезпечу­ють вирішення найважливіших проблем розвитку України шляхом ви­бору науково-технічних пріоритетів;

збалансованість розвитку фундаментальних і прикладних досліджень; підтримка конкуренції і підриємництва у науково-технічній сфері; створення і розвиток ринку науково-технічної продукції; участь науково-технічної громадськості у формуванні та реалізації державної науково-технічної політики.

Функції з реалізації державної науково-технічної політики, що здійснюють органи державної влади і органи державного управління п'яти рівнів:

І рівень — Верховна Рада України; II рівень — Уряд України;

III рівень — міністерства, відомства та інші центральні органи управління;

IV рівень — місцеві органи державної влади і управління; V рівень — організації, установи та підприємства, що беруть участь у проведенні науково-технічної політики.

Верховна Рада України визначає основні цілі, напрями та правові основи діяльності у науково-технічній сфері, встановлює обсяги бюд­жетного фінансування наукових досліджень, відрахувань бюджетних коштів до Державного фонду фундаментальних досліджень, Державного інноваційного фонду та розміри державного резерву матеріально-гехнічних і сировинних ресурсів для забезпечення науково-технічної діяльності; затверджує пріоритетні напрями розвитку науки і техніки та перелік національних програм і обсяги фінансування за кожною з них; створює систему кредитно-фінансових, податкових та митних ре­гуляторів у науково-технічній політиці.

Уряд України здійснює розподіл коштів бюджету, призначених для фінансування наукових досліджень. Державного інноваційного фон­ду та інших державних фондів, організацію розроблення національних та державних науково-технічних програм, механізму їхньої реалізації та контроль за їх виконанням, організацію і координацію робіт щодо створення сучасної інфраструктури науково-технічної діяльності, визначає порядок формування і використання позабюджетних фондів для науково-технічної діяльності, розробляє економічні, правові та ор­ганізаційні механізми стимулювання науково-технічної діяльності, ук­ладає міжнародні угоди у сфері науково-технічного співробітництва.

Міністерства та відомства реалізують науково-технічну політику у підпорядкованій галузі. Центральними органами державного уп­равління України, що виконують функції управління розвитком науки і техніки, є Міністерство економіки (зведений відділ економічних ре­форм та науково-технічної політики) і Державний комітет розвитку науки і техніки. До організаційних структур, які беруть участь у про­веденні державної науково-технічної політики, належать сертифікаційні служби, організації науково-технічної експертизи, інформації, ре­спубліканські та місцеві фонди; їх діяльність спрямована на підтримку науково-технічної сфери.