Реферат: Економічна ситуація в Україні

Американська модель

Сучасна ринкова економіка СІІІА є не стихійною, а регу­льованою державою. Основою цього є те, що поряд з при­ватною тут існують інші альтернативні форми власності, включаючи колективну (суспільну). Тому, по суті, ринкова економіка в США є змішаною економікою.

Як і в Західній Європі, у США механізм державного ре­гулювання пройшов декілька етапів. На початку 70-х років у режимі жорсткого адміністративного регулювання перебували такі галузі економіки США, як залізничний транспорт, цивільна авіація, автомобільний, вантажний транспорт, те­лефонний зв'язок і т. д. Основними причинами введення жо­рсткого регулювання даних галузей економіки були обме­ження монополії і обмеження конкуренції. В ролі основних методів застосовувались пропонування процедур ціноутво­рення або пряме встановлення цін, тарифів, обмеження цін і тарифів, обмеження .доступу в галузь, лімітування норм прибутку, на капітал. В арсеналі елементів державного регулювання ринку США важливе місце зайняло державне програмування економіки, яке охопило розробку як загаль­нонаціональних, так і регіональних програм.

У 80-і роки США, як і ряд західноєвропейських країн, відмовились від традиційної системи регулювання, яка грун­тувалась на кейнсіанській моделі і замінили її системою, ос­нованою на проведені політики монетаризму і економічної теорії «пропозиції». Держава регулює відносини сторін, за­безпечує їх свободу, стимулює чесну ділову активність і ка­рає тих, хто ігнорує право та інтереси суб'єктів ринку. Особ­ливістю такого регулювання в США є дозвільний характер замість заборонного. «Економіка пропозиції», для якої ха­рактерна ідея центральної ролі ринку, була покладена в основу функціонування економіки в політиці Р. Рейгана.

Наприкінці 70-х початку 80-х років процес «дерегулювання» розгорнувся у першу чергу в найбільш регульованих галузях. Поряд з плюсами — зростання продуктивності, зниження цін і розширення споживчого вибору, дерегулю-ванпя мало і мінуси. Посилення конкуренції викликало дея­кі порушення умов безпеки на транспорті, ріст безробіття і падіння заробітної плати в дерегульованих галузях. В кре­дитно-грошовому секторі дерегламентація призвела до за­криття ряду місцевих банків і відділень, а також зростан­ня цін обслуговування і скорочення можливості вибору пос­луг. Тому, хоч і повернення до режиму регулювання в попе­редніх формах, очевидно, не відбувається, адміністрація США і надалі практикує застосування певних форм дер­жавного регулювання ринку.

В умовах сучасної ринкової економіки, яка характеризу­ється наявністю великої кількості не тільки малих і середніх підприємств, але й монополізованих комплексів, ринкове саморегулювання доповнюється і формується в механізм ці­леспрямованого макроекономічного регулювання.

При цьому зусилля держави концентруються на недопу­щенні монополізму, контролі за реалізацією антимонополь­ного законодавства, стимулюванні передових технологій.

В сучасний період держава виконує багаточисленні функ­ції за контролем економічної діяльності: видає закони, спря­мовані проти фальсифікації продуктів, здійснює митний ко­нтроль, регулює діяльність комунального і залізничного транспорту, контролює виконання законів про працю і соціа­льне забезпечення, встановлення мінімуму і максимуму цін, громадські роботи, національну оборону, національне і місцеве оподаткування, реалізацію постанов про мінімум заро­бітної плати, регулює зональні ціни.

В практиці державного регулювання економіки США широко використовується система державних замовлень. Фактично через систему державних замовлень тут створено такі галузі, як атомна, аерокосмічна промисловість, електро­технічна та інші. Дві третіх державних замовлень розмі­щується у виробництві засобів зв'язку, телемунікацій', елек­троніки, енергетики тощо. Основним інструментом державно-монополістичного господарювання та регулювання замов­лень державою є федеральна контрактна система. Через цю систему урядові органи щорічно роблять різним секторам економіки 20 млн. замовлень.

У регулюванні ринку США важливу роль відіграє кредитно-грошове регулювання. Цю функцію виконує центральний банк США (ФРС), який підпорядкований і підзвітний кон­гресу США, здійснює певну грошово-кредитну політику, здійснює контроль за грошовою масою і кредитом в еконо­міці. Основними методами регулювання ринку банком є ре­гулювання розмірами банківських резервів і маніпулювання обліковими ставками. Центральний банк е емісійним цент­ром США і виконує функцію управління державним боргом.

Важливе місце в регулюванні ринку США відводиться фіскальній політиці. Суть її полягає у встановленні держав­ного оподаткування і державних витрат з таким розрахун­ком, щоб вони допомагали гасити коливання економічного циклу, сприяли, високому рівню зайнятості, обмежували ін­фляцію або пом'якшували дефляцію (застій).

Чільне місце в системі регулювання економіки США зай­має регулювання платіжного балансу і сфери валютних від­носин. Якщо виникає дефіцит платіжного балансу, то це вик­ликає валютну нестійкість. В таких випадках стимулювання економічного зростання традиційними засобами кредитно-грошової і фіскальної політики неефективне. Тому держава різними методами регулює зовнішню торгівлю. Одним із методів такого регулювання є, наприклад, заміна податку на прибуток корпорацій, які здійснюють експортні операції, податком на добавлену вартість, тобто заміну прямого по­датку непрямим. Як метод, що стимулює розширення товар­ного .експорту, застосовується надання кредитів іноземним державам. З метою регулювання експорту та імпорту капіта­лу використовується метод зміни ставки банківського процен­ту. Його підвищення стимулює введення короткострокових спе.кулятивних ставок капіталів, і, навпаки, зниження обліко­вої ставки викликає відплив цього виду капіталу за кордон. В сфері зовнішньо-економічних відносин держава регулює валютні курси.

Таким чином, пряме і непряме (опосередковане) втручан­ня держави в економічне життя США грунтується на систе­мі теоретично обгрунтованих і перевірених господарською практикою методів і важелів, які є універсальними.

Японська модель

Японія належить до країн, у яких оптимально поєднують­ся регулююча і спрямовуюча роль держави з функціонуван­ням механізмів ринку..

Особливістю економіки Японії є те, що основою її ринко­вого господарства є державно-корпоративні структури. В зв'язку з цим, незважаючи на порівняно невелику питому вагу державної власності (а в останні роки навіть проведе­на денаціоналізація електроенергетики і залізничного транс­порту, системи телефонного і телеграфного зв'язку), сучас­на японська економіка відрізняється від західно-європейсь­кої і економіки США значно вагомішою роллю державної участі.

В Японії склалась розвинута система державного про­грамування. Для виконання функції регулювання розроб­кою і реалізацією макроекономічних проектів тут створена система органів програмування і регулювання, підпорядкова­них Економічній Консультативній Раді.

Починаючи з післявоєнних років, в країні здійснюється серія довгострокових планів економічного розвитку. Зокре­ма, були розроблені і реалізувались (або реалізуються) та­кі. наприклад, як план розвитку території країни на 1960— 1970 р.р., план комплексного розвитку країни (1969—1985 р.р.), план реконструкції Японських островів (план Танаки), план «Інтегрованого розселення» на 1976—1990 рр. (ЗІР), програма трансформації економічної структури Японії. Остан­ня, по суті, є економічною стратегією розвитку Японії напере­додні XXI століття. Відповідальність за складання і реалі­зацію економічних планів несе державне Управління еконо­мічного планування. Воно застосовує в своїй роботі найновіші методи експертних оцінок, економічного прогнозування і програмування.

Другим напрямком державного регулювання в Японії є різні форми виливу на приватний капітал. Держава через Міністерство зовнішньої торгівлі і промисловості, Міністер­ство фінансів, Управління економічного планування, різні спеціальні комісії і комітети впливає на різні сторони еконо­міки: економічне зростання (темпи, структури власності, розвиток освіти і науки, на ціноутворення, політику кредиту і грошового обігу, на розробку стратегії зовнішньоекономіч­них зв'язків). Форми дії на приватний капітал в Японії охоп­люють систему жорстких юридичних заходів з відповідними формами контролю через адміністративний апарат і полі­цію, контроль з боку державних органів управління, систе­му економічних заходів (надання грошових субсидій, регу­лювання цін, введення додаткових податків, надання подат­кових пільг, застосування диференційованої кредитної полі­тики, політики прискореної амортизації). Так, зокрема, зав­дяки практиці прогресивних амортизаційних відрахувань ви­робники отримали можливість не тільки використовувати нове і найновіше устаткування, але, й забезпечити заміну морально застарілого устаткування навіть, тоді, коли не за­кінчився строк його фізичного зносу. Застосовуючи арсенал перерахованих економічних важелів, держава здійснює про­текціоністську політику в галузях і сферах суттєво важли­вих для Японії.

Японія має великий досвід державного управління нау­ково-технічним прогресом. Відома програма «Технополіс» втілює системний підхід до управління науково-технічною діяльністю і передбачає створення 19 міст науки, довгостро­кове планування випуску і збуту продукції, досягнення єди­ної думки «знизу вверх» — в реалізації науково-технічної політики, співробітництво між урядом і промисловістю на регіональному рівні.

Ефективність державного регулювання економіки в Япо­нії забезпечується наявністю «напівурядових організацій», які уособлюють злиття бізнесу і державного апарату.