Реферат: Економічна ситуація в Україні

Кейнсіанці стверджують: заробітна плата є основним джерелом доходів, а значить — зниження зарплати спричинить скорочення попиту на продукцію і відповідно — на необхідну для її виробництва працю, що викличе безробіття. В економіці може виникнути або безробіття, або інфляція, разом вони виникнути не можуть. Інфляція тлумачиться, як явище, що викликане попитом, або витратами, або світовим співвідношенням цін.

Згідно з теорією Кейнса фіскальна політика, орієнтована на по­долання безробіття, передбачає зростання державних витрат і скорочен­ня податків. Фіскальна політика, спрямована на зниження інфляції, вимагає скорочення державних витрат при зростанні податків. Грошо­во-кредитна політика — порівняно з фіскальною політикою — справляє слабкий вплив на стабілізацію економіки.

Кейнсіанська теорія пізніше була модифікована нео- і по-сткейнсіанцями.

Альтернативні макроекономічні концепції державного регулюван­ня були започатковані у 70-ті роки, коли у країнах з розвинутою ринковою економікою намітилася тенденція до зниження рівня продук­тивності праці та посилення інфляційних процесів, що викликало не­довіру до теорії Кейнса. До основних з них слід віднести монетаризм, теорію раціональних очікувань і теорію "економіки пропозиції".

Монетаризм поширився у бО-ті роки. Його прибічники вважають, що гроші відіграють набагато важливішу, ніж інші чинники, роль для визначення стану ринкової економіки, і відстоюють суто грошову кон­цепцію причин інфляції. Основними твердженнями монетариської теорії є такі аспекти макроекономіки: 1) приватна економіка є стабільною, при цьому простежується постійна тенденція до рівноваги, оскільки ринок самостійно регулюється цінами і кількістю товарів; 2) анти­циклічний державний вплив не реакція, а причина кон'юнктурних ко­ливань; він означає відсутність гарантій для приватного сектора і призводить до помилкових рішень.

Теорія раціональних очікувань дістала свого поширення з середи­ни 70-х років, коли в економіці підвищилися рівні інфляції та без­робіття, виникла стагфляція. Ця теорія виходить з того, що усі ринки є висококонкурентними, рівноважні ціни швидко пристосовуються до нових ситуацій, зарплата і ціни можуть як підвищуватися, так і зни­жуватися. Ринкові суб'єкти поводять себе раціонально, в очікуванні зростання цін розширюється ринковий попит, стимулюючи нове зро­стання цін. Таким чином, ефективність стабілізаційної політики держа­ви зводиться до нуля.

Теорія "економіки пропозиції" пов'язує стагфлящю з державним втручанням в економіку, а саме із зростанням податків, які негативно бпливають на стимули до праці. Через це центральну роль вона відводить ринковим механізмам стабілізації. Прихильники теорії "еко­номіки пропозиції" виступають за підтримку великих скорочень по­датків, переходу від прогресивних до регресивних податків, розглядаючи це як умову стимулювання заощаджень та інвестицій.

Західноєвропейська модель

В регулюванні ринку країн Західної Європи можна ви­ділити два періоди: інтенсивного розвитку механізмів дер­жавного регулювання і дерегулювання.

Криза 1929—1933 р.р. оголила глибоку невідповідність між реальною дійсністю і пануючою серед економістів дум­кою про ефективність конкуренції. В цей період в Західній Європі почали широко використовуватись різні форми втру­чання держави в економіку. В довоєнний і післявоєнний пе­ріод розвиток господарських систем Західної Європи відбу­вався у відповідності з основними рецептами кейнсіанства.

Це проявилось в застосуванні різних інструментів дер­жавного регулювання з метою стабілізації економічної кон'­юнктури, згладжування циклічних коливань, забезпечення макроекономічних умов для підтримки високих темпів зрос­тання і якомога повнішої зайнятості.

Зросла частка національного доходу, який перерозподіляв­ся через державну бюджетну систему. Був створений великий державний сектор через націоналізацію деяких галузей , господарства і через створення державних і змішаних під­приємств в провідних галузях економіки. В періоди, коли виникала загроза розладу економіки, такі галузі інфраструк­тури як транспорт, зв'язок, водопостачання, енергетика та інші націоналізувались. Держава активно кооперувалась з приватним капіталом, беручи на себе відповідальність за створення нових галузей і реконструкцію старих. В 50—70-х роках отримало розвиток нормативне регулювання в сфе­рі тривалості і умов праці, найму і звільнення. Цьому пе­ріоду характерний розвиток різних форм програмування і планування національної економіки. Так, зокрема система планування у Франції в цей період пройшла два етапи. Пер­ший відноситься до післявоєнного періоду, для якого харак­терне досить сильне втручання в економіку, прийняття обо­в'язкових для підприємств планів. В 70-х роках був здій­снений перехід до індикативного планування, яке дозволило на демократичній основі координувати позицію держави і приватного бізнесу.

Разом з тим, методи дефіцитного фінансування економіки в поєднанні з експансіоністською політикою кредитних орга­нів, які застосовувались в якості державного регулювання рин­ку в Західній Європі, сприяли інфляції. Тому з початку 80-х років .в них розгорнулась боротьба за скорочення масштабів такого втручання і скорочення державного сектора в економіці.

У механізмі регулювання сучасного ринкового господарст­ва країн Західної Європи почало формуватись нове співвід­ношення між конкурентно-ринковими методами і державним регулюванням. Якщо раніше все зв'язувалось, головним чи­ном, здержавшім втручанням в функціонування приватне- капіталістичного господарського механізму, то у 80-і роки більші надії почали покладатись на автоматичне ринкове регулювання останнього.

Проте механізм державного регулювання не відкидаєть­ся. Практикується більш гнучке поєднання його з ринковим регулюванням. Механізм індикативного планування заміню­ється стратегічним.

Чітко виявились два нових підходи в державному регу­люванні ринкового господарства: імакрорегіулювання, зас­новане на податково-бюджетному і кредитно-грошовому ін­струментарії, та індустріальна політика, спрямована на структурну перебудову економіки.

Кредитно-грошове регулювання націлене на отримання інфляційного зростання цін, переборення тенденцій знецінен­ня грошей в обігу. Використовуючи «обережну» грошово-кредитну політику, спрямовану ка отримання зростання гро­шових доходів, країни Західної Європи добились зниження темпів інфляції. Макроекономічна політика державних ор­ганів у країнах Західної Європи спрямована на створення максимально сприятливих умов для приватного прибутково­го нагромадження капіталу.

Перебудова податкових систем здійснюється в бік змен­шення масштабів оподаткування фірм 1 ступеня перерозпо­ділу національного доходу через систему подоходного подат­ку. У 80-х роках практично в усіх країнах Західної Європи відбувалось скорочення соціальних витрат з державного бюджету. Сповільнилось зростання державних інвестицій, а в деяких випадках мало місце їх скорочення в промисло­вість та інфраструктуру.

Структурна політика країн Західної Європи спрямована на зростання виробничого потенціалу і динамізацію еконо­мічного розвитку. Це здійснювалось шляхом денаціоналізації економіки і приватизації частини державної власності в про­мисловості і сферах інфраструктури. Особливо активно ці процеси відбувались у Великобританії та Франції.

Разом з тим у 80-і роки одночасно у ряді країн Західної Європи — Франції, Австрії, Греції, Іспанії — ще деякий час діяв радикально-рефирмістський варіант неокейнсіянської моделі регулювання соціально-економічних процесів. Держа­ва й надалі активно втручалася в економіку і сферу праці.

В системі державного регулювання головну роль стали відігравати питання довгострокового зростання, сприяння розвитку малого бізнесу, стимулювання науково-технічного прогресу. Проведення циклу робіт від наукових досліджень до виробничого використання вимагає великої концентра­ції фінансових, матеріальних, інтелектуальних ресурсів, то­му держава втручається в розвиток. НТП. Вона фінансує зна­чну частину ресурсів на роз.виток науково-дослідних кон­структорських робіт, підготовку наукових і технічних кадрів.

Європейські країни виробили засоби стимулювання рин­кових підприємств (венчурного бізнесу), які працюють на найновіших напрямках науково-технічного прогресу, шляхом безпосереднього виділення державних кредитів, зниження оподаткування на біржові доходи, надання державних га­рантій.

Особливістю сучасного західноєвропейського ринку є ін­теграція і перехід від внутрідержавного до міждержавного його регулювання. І на національному і на міждержавному рівнях здійснюється певне втручання в господарське життя ЄС з боку Комісії Європейської співдружності. Ради Мініст­рів ЄС, Європейського парламенту і суду ЄС.