Реферат: Синтаксис тексту

Самостійність предикативних одиниць у складній безсполучниковій конструкції виразно постає в тих випадках, коли вони мають однофункціональний характер, але розрізняються суб’єктами, які формують зміст кожної з них. Це спостерігається в побудовах перелічуваного, оповідного, зіставного типів. Розглянемо досить об’ємний фрагмент, що чистить безсполучникову конструкцію перелічувально-аналітичного характеру: Останнім часом висувалися як способи науковою пізнання різні прийомні структурний, семіотичний, інформаційний, конкретне-соціологічний, експериментально-психологічний і т.д. Немає жодного сумніву, що в естетичних дослідженнях їх можна з успіхом застосувати. Проте всілякі спроби універсалізувати їх криють небезпеку. Так, семіотичний підхід, будучи абсолютизованим, виявляєтеся неповноцінним у виявлені образної природи мистецтва; психологічний в аналогічних випадках зменшує пізнавальні можливості мистецтва; інформаційний спричинює зведення всіх критеріїв оцінки мистецтва до суто кількісного; структурний, даючи змогу позначити всі компоненти всередині системи мистецтва чи окремого творі), стає перепоною в розкритті причиново-наслідкових зв’язків цієї системи (або твору) із зовнішнім середовищем, ігноруючи процеси розвитку художньої літератури. (Звернімося до фрази, в якій висловлюються застереження, пов’язані з універсалізацією деяких способів наукового пізнання в дослідженнях мистецтва. Аналізована фразова побудова чітко розпадається на чотири предикативні одиниці, що починаються найменуванням підходів: 1)семіотичний підхід, будучи абсолютизованим., виявляється неповноцінним у виявленні образної природи мистецтва; 2) психологічний в аналогічних випадках зменшує пізнавальні можливості мистецтва; 3) інформаційний спричи-аюєзведення всіх критеріїв оцінки мистецтва до суто кількісного; 4) структурний, даючи змогу позначати всі компоненти всередині системи мистецтва чи окремого твору, стає перепоною в розкритті причиново-наслідкових зв’язків цієї системи (або твору) із зовнішнім середовищем. У кожній одиниці повідомляється те, що стосується одного з методів, і кожне таке повідомлення являє собою в цьому відношенні цілісний завершений зміст, а отже - й речення, що розкриває думку про характеристику в обраному плані названого методу.

У цілому безсполучникові складні конструкції характеризуються більшою, ніж в інших складних кострукціях. здатністю об’єднувати окремі самостійні повідомлення. Це, в свою чергу, пояснюється більшими можливостями збереження ними автономних частин, що не піддаються дії зчеплення, скріплення з допомогою сполучників. Тому в безсполучникових конструкціях широко представлене внутрішньофразове членування на окремі . контекстуальне значущі речення, що необхідно враховувати, аналізуючи взаємодію речень з метою формування текстових побудов. Як і в інших подібних випадках, це дає змогу виявляти реальну картину утворення смстемно-структурної єдності тексту.

Функціонування відокремлених компонентів як аналогів речення

Одна з непростих галузок виявлення меж речення - це побудова з відокремленими членами. Склалися уявлення про предикативність, поліпредикативність, вторинну предикативність таких побудов[45], - уявлення, котрі свідчать, що з уживанням відокремлених членів виникають додаткові змістові аспекти. О.М.Пєшковський, започаткувавши виділенісль у синтаксисі відокремлених членів, підкреслював їхню значну змістову, інтонаційну самостійність, аналогію з підрядними реченнями [46].

Вичленовуючи констекстуально самостійні предикативні одиниці у фразових синтаксичних побудовах, ми спостерігали, в яких випадках відокремлені звороти входять до складу цих предикативних одиниць, а в яких вони лишаються за межами виділюваних речень і самі утворюють предикативну одиницю,яка, природно, постає на грунті іншої одиниці, спирається на її елементи, й вони у зв’язку з цим випускаються, маються на думці, як і в неповних реченнях, представлених підрядною частиною. Оскільки для формування подібних неповних речень необхідний "ґрунт", то у фразі вони звичайно перебувають у постпозиції щодо опорного елемента. Таким чином, пошуки конструкцій, спроможних мати значення самостійної предикативно вагомої одиниці, ми будемо вести серед постпозитивних відокремних елементів. Про предикативну самостійність відокремленого компонента можна говорити в тому разі, якщо він, ідучи після предикативної одиниці, яка містить окреме самостійне повідомлення, також виражає окреме, по-своєму самостійне повідомлення.

Розглянемо типи фразових побудов, у яких межі речень визначаються у зв’язку з виявленням предикативного значення елемента, шо його традиційно відносять до категорії відокремлених членів.

Так, по-перше, це побудови, в яких предикативна одиниця передує відокремленому компонентові, містить повідомлення про факт дійсності, точку зору на щось, а поєднуваний із нею елемент, іменований відокремленим, передає вже новий зміст: оцінно-характеристичний, стосовний до якогось об’єкта, про який ідеться в першому реченні. Розглянемо ці приклади: Гадаємо, не менш цікавим є такий пошук і для глядача, котрий знаходить у телевізійних роботах балерини не тільки мистецтво найвищого рангу, а й утілення ідеалу вічної жіночності й земної краси, такого рідкісного й водночас жаданого в наш стрімкий вік;
- А першим хто народився в 1945 році?
- Дівчинка.
Літня нянечка, вдоволено посміхаючись, каже, що це добра прикмета. Значить, незабаром кінець війні.
Де тепер та маленька провісниця миру? Може, це її дочка народила нам сьогодні вночі дівчинку, ту саму, якій судилося продовжити людський рід у новому, такому віддаленому від нас і такому наближеному до нас XXI столітті? В тому столітті, де сніп так само пахнутиме снігом, робота лишатиметься роботою, любов - любов’ю, а зірки ніколи не з’єднаються зі словом "війна ".

Перший фрагмент представлений розгалуженою в синтаксичному відношенні фразою. В ній вичленовується спочатку предикативна одиниця, що має самостійний зміст (Гадаємо, не менш цікавим є такий пошук і для глядача), потім іде предикативна одиниця, яка повідомляє нам щось, що характеризує глядача (котрий знаходить у телевізійних роботах балерини не тільки ( мистецтво найвищого рангу, а й утілення ідеалу вічної жіночності й земної краси), і частина, що зосталася, виражає самостійну думку, віднесену до поняття ідеал. Якщо вилучити трансформацію цього виявленого речення, зумовлену його пристосуванням до попередньої частини для "тісного" поєднання, зв’язку з іншим реченням, то воно могло б мати вигляд: цей ідеал такий рідкісний... у наш стрімкий вік (у тексті ж такого рідкісного й водночас жаданого...). Елемент, відомий із контексту, як бачимо, випущений, носії нової інформації, завдяки узгодженості форм із компонентами попереднього речення, набули здатності виражати зміст, повідомлений на розвиток раніше сказаного. Таким чином, аналіз показує, що розглядувана фраза - це своєрідний мікротекст.

Другий фрагмент. Аналізуємо фразу Може, це її дочка народила нам сьогодні вночі дівчинку... Синтаксична побудова в ній складається з двох речень. Перше є припущенням що, можливо, дочка жінки, яка народилася в 1945 році, народила дівчинку, про яку пише журналістка після відвідання пологового відділення в пертий день нового року. В другому ж реченні йдеться про те, що жінка народила дитину, доля якої відмічена певним призначенням (ту саму, якій судилося продовжити людський рід у новому, такому віддаленому від нас і такому наближеному до нас XXI столітті). Ця частина, маючи вигляд відокремленої побудови, ускладнена підрядним реченням, що виконує атрибутивну функцію, підтримувану співвіднесеністю слів ту - якій. Створювана цією співвіднесеністю указовість підкреслює той компонент, котрий слугує для розвитку мовленнєвої побудови. Подібна модель реалізується й у наступній фразі з допомогою ( компонента в тому столітті, винесеного на початок окремої фрази. Крім співвідносно-вказівного слова той, використовується також повтор, що підкреслює віднесеність думки до певного об’єкта. Цікаво, що речення, побудоване на тих самих основах, як і раніше розглянуті, винесено вже в окрему фразу. Приклади такого винесення повсюдні в газетних текстах. Це може слугувати додатковим аргументом на користь змістової та формальної самостійності подібних мовленнєвих утворень і свідченням синонімічності у сфері композиційної представленості речення. Порівняйте:
Мово! Пресвятая Богородице мого народу!
З чорнозему, з любистку, м’яти, рясту, євшан-зілля, зроси, з дніпровської води, від зорі і місяця народжена.
"Володарем дум" назвав актора один з критиків. І ми близькі до того, щоб із ним погодитися. Так, володар, бо кожна нова його роль – відкриття. Відкриття характеру, типу, знайомого за життям, упізнаваного...

Наведені конструкції дістали назву приєднувальних, і дослідники в ряді випадків виявляють у них ознаки окремого речення. Зазначимо також, що, як і в разі утворення приєднувальних конструкцій, так і за внутрішньофразового приєднання аналізована неповна конструкція ставиться після одиниці, обмеженої інтонацією, котра має завершений характер по відношенню до представленого в цьому фрагменті інтонаційного контура. Елементи, що зосталися за межами інтонації, зостаються й за межами ( лексико-граматичної форми та змісту попереднього речення.

Черговий різновид фразових побудов - у яких виявляється предикативна самостійність відокремленого звороту: перша предикативна одиниця містить повідомлення про дійсність, про точку зору на щось, а наступна, виражена відокремленим компонентом, містить повідомлення про те, що мається на увазі під компонентом із першого речення, який виражає узагальнене або недостатньо встановлене значення. Наприклад:
Звісно: нескінченний потік сюжетів, робота в умовах постійного дефіциту часу дуже ускладнюють працю телехронікерів. Але тут-то вони й повинні скористатися накопиченим за десятиліття творчим досвідом кінопубліцистики - пильною увагою до людини, зображувальною культурою, вмінням добиватися образного й узагальненого погляду кінокамери навіть у зніманні суто конкретного матеріалу, навіть в умовах цейтноту на знімальному майданчику. На макетах, із якими я ознайомився, передбачено все до дрібниць - і підсвітка мальовничих схилів Дніпра, і створення заповідних зон, і живе, дивовижне оформлення в’їздів до Києва; Для чого все це в кінцевому підсумку? Щоб краще знали літературу? Звичайно. Та ще, аби учні могли й проявити себе: свою позицію, свій смак, перший життєвий досвід. Виділені у фрагментах частини - після тире та двокрапки - стосуються елементів із попередніх речень: накопиченим за десятиліття творчим досвідом кінопубліцистики, все до дрібниць, могли проявити себе. Відокремлені компоненти є своєрідним "згорнутим" реченням, що слугує компактному розкриттю узагальненого змісту, його конкретизації. Якщо відновлювати повну форму цих речень, то вона могла б схематично мати, наприклад, такий вигляд: під чимось (накопиченим за десятиліття творчим досвідом кінопубліцистики) розуміємо ось що (пильну увагу до людини, зображувальну культуру і т. д.). Доречність скороченого викладу речення пояснюється ще й тим, що в цих побудовах часто наводиться перелік, деталізація, що ускладнює форму, а розглядувана трасформація сприяє її спрощенню.