Реферат: Синтаксис тексту
В. До числа відношень диференціюючого складання відносимо також розділові відношення, що передають сутність варіантного характеру дій, подій. Про ці відношення сигналізують засоби інтегративно-характернзугочого зв’язку серед них сполучники то...то, або ... або, котрі виражають значення розділовості (й інші з’єднувальні засоби, що формують це значення). Розглянемо приклади: Такий уже паш предмет література: таємничий. То герой домалює тебе й хлоп’ят... То ти з хлоп’ятами або тільки ти, або тільки хлоп’ята домалюють героя, давши йому нове життя; ...простим оком не можна виявити окремі мікроорганізми. Інша справа колонії мікробів. Часом їх можна спостерігати й не вдаючися до мікроскопа. Бактерії, наприклад, стають причиною світіння моря в нічні години. Або різноколірних нальотів, що нерідко спостерігаються на поверхні снігу чи криги; Наукову роботу можна вести двома способами. Або вона схожа на терпеливе й неквапне читання книжки рядок за рядком, сторінка за сторінкою. Або вона в чомусь схожа на штурм добре укріпленої будівлі. У першому фрагменті з допомогою сполучників то...то, або... або з’єднуються речення, шо передають розділові відношення зі смисловим відтінком різного виявлення чогось (То герой домалює тебе і хлоп’ят || То ти з хлоп’ятами || або тільки ти, або тільки хлоп’ята домалюють героя...). В другому й третьому фрагментах вживання сполучників або, або...або створює подібне значення (Бактерії, наприклад, стають причиною світіння моря в нічні години || Або різноколірних нальотів, що нерідко спостерігаються на поверхні снігу та криги; Або вона схожа на терпеливе й неквапне читання книжки рядок за рядком, сторінка за сторінкою||Або вона в чомусь схожа на штурм добре укріпленої будівлі). В обох випадках мається на увазі, шо можливе й одне, й інше явище, але до кожного з них підходять окремо, вилучаючи на цей момент інше (втім передбачаючи його участь у здійснюваному виборі).
2.3. Розгляньмо тип відношень, названий супозицією (співпозицією). Йдеться про відношення тих речень, які повідомляють про явища дійсності, суміжні в складі більшого цілісного явища, події, котрі виступають як єдиний предмет мовлення. Супозиція може бути просторово-буттєвою (або описовою) й часовою (або оповідною). В першому випадку у супозії перебувають повідомлення про явища, суміжні в просторі, існуванні, тобто об’єднані просторовою, буттєвою суміжністю в більші цілісні явища дійсності. Цими відношеннями часто з’єднується більш як два речення, бо в результаті такого поєднання створюється цілісний опис, картина. Наведемо приклади: Куди не глянь - рисові поля. Деякі з них залиті водою й виблискують, як шари слюди на зламі. На інших видно зігнуті фігури селян. Вони висаджують рисову розсаду. Й ряди ніжних стебелець штрихують сріблясту гладінь, наче візерунок на шовку. А на сусідніх ділянках рис уже стоїть стіною, нагадуючи оксамит із високим ворсом. Тут же поруч золотяться прямокутники полів, де вже налилося колосся. В цьому фрагменті спочатку дається узагальнене повідомлення-опис: Куди не глянь - рисові поля. Далі йдуть повідомлення, що конкретизують, "малюють",описують картину чи пейзаж детерміновано й у відношеннях супозицій.
Відношення просторово-буттєвої супозиції дуже помітно виражаються з допомоюю паралельного зв’язку. Для нього в цих випадках характерний підкреслений паралелізм предметних компонентів повідомлень, а предикати можуть мати властивості часткового паралелізму. Порівняйте: Дорога то біжить уздовж течії річки, то оперізує круті схили зелених пагорбів. Квадрати пасовищ перемежовуються евкаліптовими гаями, острівцями соснових лісів; Улітку пожиток у горностая шоколадного кольору. Виблискує білосніжна маніжка. Сторожкі вушка тонко обрамлені білим. Але кінчик хвоста темний. У першому фрагменті спостерігаємо паралелізм у вживанні предметних компонентів опису: дорога, квадрати пасовищ, у другому також - кожушок, маніжка, сторожкі вушка, кінчик хвоста. Ми не можемо сказати про таку цілковиту співвіднесеність у доборі присудків ( I - біжить, оперізує, перемежовуються; ІІ - шоколадного кольору, виблискує, тонко обрамлені білим, темний). Та все ж безсумнівним є те, що ці присудки належать до одного граматичного часу, який передає план існування об’єктів дійсності.
Проаналізуємо супозицію часового типу. Це відношення речень (двох і більше), зміст яких відображає часову суміжність явищ, об’єднаних у цілісному, більшому явищі. До числа таких складених за характером явищ, належить подія, що охоплює ряд дій, період, який-небудь інший, цілісний за часом подієвий відтинок дійсності. Ось приклад: Пасажирський поїзд Київ-Дніпропетровськ уповільнював хід, коли Роман Сушко, відігнавшії солодко-тривожний сон, скочив з верхньої полиці й заходився похапцем одягатися. Ніяк не міг заправити сорочку, зашнурувати черевики. Краватку засунув у кишеню, надів, не застібаючи, піджак. Поїзд уже спинився, коли він схопив з вішалки плащ і капелюх, а з лави портфель. Чіпляючись плечима за двері, вискочив із купе в коридор і вже тут почав застібати на піджаку Ґудзики... В отворі дверей побачив густу сітку дощу, почув хлюпотіння води. "От тобі й жнива, - подумав, приголомшений цим сумним видовиськом. - Спеціально для тебе, для твоєї роботи, товаришу спеціальний кореспондент".
У цьому фрагменті сім речень. Усі вони перебувають у тісному поєднанні одне з одним (у лінійній послідовності), бо характеризуються масовою суміжністю дій, про які в них мовиться і які в сукупності складають повідомлення про єдину подію (прибуття поїзда та дії в цьому зв’язку героя роману), котра є цілісним предметом мовлення (кожне речення зокрема не виконує самостійної комунікативної функції з точки зору розкриття суті того, що відбувається). Речення немовби нанизуються одне на одне з допомогою тематичного зв’язку, відбувається їх об’єднання на основі часової супозиції двох речень і водночас кожного наступного з попереднім, бо кількість дій, що складають подію, в ході її розвитку збільшується. Часова співвіднесеність, послідовність дій передається і з допомогою елементів паралельного зв’язку - в їхній ролі виступають предикати однієї й тієї ж граматичної категорії (скочив, заходився, засунув, надів, схопився і т.д.)
Але в реченнях, які перебувають у часовій співпозиції, може йти мова й про дії, що відбуваються одночасно, про явища, котрі збігаються в часі. Порівняйте: Лаврін махнув батогом на воли і, замість того, щоб їхати додому через греблю, повернув на пригорок за дівчиною. По обидва боки стояло високе жито, неначе дві зелені стіни. Дівчина йшла попід самою зеленою стіною, висмикувала з жита сині волошки й затикала за вуха. Лаврін догнав її й порівнявся з нею. Вона глянула на нього своїми темними очима, і йому здалося, що на житі блиснули дві зірки.
Оповідь відображує дії двох персонажів, чинені водночас. Природно, можливі різні варіанти побудови оповідного тексту. Різним може бути співвідношення одночасності та часової послідовності дій, кількість мовленнєвих партій, взаємодія авторської й чужої мови, вкраплення описових структур і т.п.
Оповідь і опис з погляду фуикціонально-смислового виділення можуть бути образними й пеобразними. Ця їхня характеристика залежить від застосування засобів образної конкретизації, поняття про які розглядаються в концепції художнього мовлення. Це досить принципова різниця, дуже важлива для публіцистичного стилю, оскільки в ньому широкo застосовується необразна оповідь. У жанрах "репортаж", "нарис", "етюд", навпаки, вдаються до образної оповіді. Разом із цим необ’ємні описові вкраплення, які часто трапляються в публіцистичних текстах, водночас бувають образними або мають елементі і образності. Розгляньмо приклад образних і необразних побудов.
1. Образна оповідь: Поки невидимий мені молодняк вовтузився в траві, вовчиця лягла подрімати, та незабаром, без причини начебто, стрепенулася й кинулась у гущавину. Вовченята при цьому горохом скотились її яму. Хвилин через п’ять я почув голоси жінок, що поверталися лісом із покосу. Це їх задовго до мене почула вовчиця й кинулася заздалегідь викрити небезпеку. Переконавшись, що небезпеки немає, мати нечутно, мов тінь, з’явилася біля лігвища.
2.Необразна оповідь: Сицилія була ареною Пунічних воєн, Сципіон Африканський і Ганнібал вели бої на її землі; зрештою Сицилія стала частиною римських провінцій, а потім зазнала нашестя вандалів, після яких прийшли остготи, а їх, у свою чергу витіснили візантійці, а потім із півночі Африки на острів висадились араби й заснували там емірат. На зміну їм прийшли нормани; норманів потіснили германські імператори, у яких Сицилію відвоювали французькі феодали; після них прийшли іспанське королівство Арагон, Савойська династія, австрійські Габсбурги, французькі Бурбони. Нарешті Сицилія була звільнена карбонаріями Гарібальді, ставши з того часу частиною Італії.
У розповідях за допомогою засобів образної конкретизації (горохом скотились у яму; начебто стрепенулась; нечутна, мов тінь, з’явилася біля лігвища) створюється враження зримості того, що відбувається. Необразні висловлення передають оповідну або описову семантику без надання дії, про яку розповідається, "картинності" (в цьому випадку ніби лише фіксуються етапи подій, певного часового періоду).
Порівняймо з цього погляду побудови описового типу.
1. Образна: Дивовижні, не вигадати, з острівця серед рівнини відкриваються далі. Степ у спалахах достиглої пшениці. Хребтина гір крізь біло-голубу поволоку. Вигин ріки, порослий густою бородою шелюги.
2. Необразна: У вестибюлі станції метро "Бастилія" демон струються в засклених нішах величезні брили від фундаменту похмурої фортеці, у стінах якої побувало багато борців за свободу, видатних діячів, у їхньому числі й Вольтер. А поряд у вітринах, щоб відвідувачі своєрідного підземного "музею" могли уявити собі "перший день свободи", котрий було оголошено національним святом майже через сто років після штурму Бастилії санкюлотами, виставлено старовинні гравюри, плани та історичні документи тієї епохи. Реалізація можливостей мовлення "малювати” словами спостерігається в образних описах (Хребтина гір; Вигин ріки, порослий густою бородою шелюги та ін.). Лише відображення сукупного існування предметів, шо перебувають у буттєво-просторовій суміжності, спостерігається в необразних описах.