Реферат: Синтаксис тексту

Ми розглянули випадки варіантності меж речення у зв’язку з уживанням неповних речень, представлених підрядною частиною зі значенням причини. Аналогічне становище складається у випадках випущення головного речення на основі самостійного попереднього повідомлення в конструкціях із будь-якою підрядною частиною. Порівняйте: Якщо в домі живе руката корисливість, крамарська шкала цінностей, то гріш ціна батьківським настановам і проповідям - вони виявляться уроками лицемірства. Й чим благополучніше наше життя, тим розумнішим має бути урок дорослих, щоб діти без утрат пройшли випробування достатком; Глибокою помилкою е гадка, нібито дитина все сприймає не насправді - й, пригоди, й почуття. Дитина, як і дорослі, очікує від мистецтва правди, яка вражає й вивищує душу, розвиває розум; Здавалося б, телевізійний фільм-балет не потребує рекомендацій. Завойований свій глядач, зростає число його шанувальників. Та чому фільми такого типу рідкість на тебаченні? Можливо, справа полягає не тільки в складності творення нового, а й в обмеженості наданих коштів, у граничному стисненні строків зйомок, що якості роботи, звісно, не поліпшує.

В усіх наведених фрагментах спостерігаємо одну й ту ж саму закономірність. У фразах з виділенням перша предикативна одиниця виражає окрему самостійну суть. У першому фрагменті спочатку йдеться про те, як повинні поводитися дорослі ( стосунках із дітьми за умов підвищення добробуту в сім’ї, а потім сполучником щоб приєднується частина неповного, опертого на першу предикативну одиницю, речення зі значенням цільової орієнтації належності, про яку вже було повідомлено. Зміст другого фрагмента свідчить про те, що розглядувана фраза вбирає також два речення. В першому стверджується, що дитина очікує від мистецтва правди, - бо раніше в тексті згадувалася думка, нібито дитина все сприймає не насправді. В наступному реченні, починаючи зі слова яка дається оцінка правди (мистецтва), її значення. У зв’язку з тим, що яка є сполучним словом, воно вказує на слово правда, замінює його, тому частина, котра має вигляд підрядної, великою мірою самостійна, бо в ній безпосередньо виражається новий смисл (можна було б перефразувати: вона (правда) вражає й вивищує душу, розвиває розум). Подібне спостерігаємо в четвертому фрагменті. В реченні що якості роботи, звісно, не полегшує міститься думка з приводу раніше сказаного - про обмеженість коштів, наданих для зйомок фільмів-балетів, про стислість строків (до речі, в ньому можна було б замінити що на це).

Якби озвучити аналізовані тексти, а багато з них справді могли б прозвучати в радіо- й телепередачах, то у випадках, коли межа між реченнями у фразі проходить перед підрядною частиною, інтонаційно вона передається "обмежувальним" пониженням (або підвищенням) тону (завершального характеру), тоді ж як цієї межі немає, то інтонаційне обмеження, уривчастість відсутні, а спостерігається протяжне підвищення тону, яке посилює зв’язок між компонентами, об’єднання їх у складі одного речення.

Для писемної мови в подібних ситуаціях важливою є наявність диференціюючих розділових знаків. Звичайно, крапка найпевніше вказує на перехід до нового повідомлення, та при цьому вона надає значно неповному реченню підкреслену виділеність. А перехід у межах фрази вирізняється більшою м’якістю, плавністю, зв’язаністю. І мовленнєва практика підказує рішення, що враховує ці моменти. Набуло помітного поширення в газетних текстах вживання на межі розглядуваних речень у фразі не коми, а тире, котре якраз здатне виконати цю диференціювальну функцію. Порівняйте: На жаль, однак саме так найчастіше й виходить: перекладач позбавлений можливості вибору, він змушений погоджуватися на те, що пропонує йому видавництво, до тих пір,поки не стане іменитим, усіма визнаним; Щоправда, ця допомога завдає чималої шкоди тим, хто і не вміє, й не хоче працювати. Та це вже їхній клопіт - як чинити за нової ситуації, що ставить підвищені вимоги до людини; Останні три дні йшли завидна - щоб пізнати красу пустелі в усіх її виявах; Кіно - це пластичне мистецтво, вважав він. І на цьому шляху добивався гігантських успіхів і навіть відкриттів. Та іноді зазнавав поразки на цьому ж шляху - через те, що недооцінював значення інших, величезних за важливістю, складових кінематографа, скажімо, значення слова. В довідниках із пунктуації пропонується вживання тире в складнопідрядних реченнях у тих випадках, коли воно дістає інтонаційно-експресивне навантаження (типу: Ви спитаєте - задля чого я пішов на це?). Названі ж факти не знайшли відображення. Привертають увагу й прояви тенденції до вживання тире, двокрапки в тих випадках, коли не виникає небезпеки двозначного тлумачення, але таким чином досягається чіткіше семантико-синтаксичне членування фрази. Це ще раз підтверджує, що носіями мови визначаються в потоці мовлення межі речень, вони їм необхідні для чіткого змістового розчленування мовленнєвого матеріалу. Порівняйте вживання різних знаків у схожих ситуаціях: Ішлося про те, щоб лекція давала відповідь на гострі, злободенні запитання. Тим, більше не стосується, семінарів, адже саме вони мали в сперечаннях будити думку; У практиці вузів, буває, доводиться розлучатися з деякими "неформальними лідерами" академічних груп, коли всі засоби переконування та дисциплінарної відповідальності виявляються вичерпаними. Такі поразки особливо западають у пам’ять: адже міг би стати діловим спеціалістом, та ключа до нього вчасно не знайшли. Природно, що тире і двокрапка помітніше позначають межі речень розглядуваного типу. Пунктуаційні аспекти, пов’язані з варіативністю меж речення у фразі, потребують спеціального осмислення та опису. Це великою мірою сприятиме вдосконаленню писемного мовлення, поліпшенню його сприймання та розуміння.

Результати, одержані в ході аналізу фраз, які містять підрядні речення, свідчать, що такі фрази можуть бути омонімічними за своїм синтаксичним складом, у них спостерігається варіативність меж речення. Ці межі можуть мати внутрішньофразовий характер, пролягати перед підрядною частиною, котра є формою неповного речення з випущеним компонентом, який домислюється з попереднього речення, що входить до цієї ж фрази. Тим частіше виступають у ролі окремих речень підрядні частини, виокремлені в нову фразу (які мають вигляд, у відповідності з уживаними найменуваннями, приєднуваних або парцельованих конструкцій).

Самостійність предикативних частин у складносурядних побудовах

Спостерігаючи в умовах контексту можливість членування складнопідрядної конструкції на окремі елементарні змістові одиниці, тобто на окремі речення, іще природніше припустити таку можливість у складносурядних побудовах.

О.М.Пєшковський, виходячи з матеріалу складних побудов із сурядними відношеннями, пропонував нове найменування -- складне ціле. Він розрізняв сполучення речень, побудовані "за принципом нанизування одних речень на інші"[35] та власне складові речення, про які писав: "Тільки в частині складних речень, саме в тих із них, де підрядність явно переважає над сурядністю, ми маємо ту ж саму структуру, що й усередині речення "[36].

Факти, розглядувані в дослідженні, потверджують, що розуміння структури утворів, іменованих складносурядними, не може бути однозначним. А.М.Пєшковський мав рацію, осмислюючи це питання з урахуванням функціонально-семантичних відношень, що виникають у складних побудовах. За вихідну беремо точку зору А.М.Пєшковського, проте є немало інших наукових тверджень, які з певністю свідчать, що дослідники, в тому числі А.А.Шахматов, В.В.Виноградов, Е.Сепір, знаходили в складносурядних реченнях синтаксичну одиницю, що містить цілий комплекс думок[37]. Це можна сказати про складносурядні конструкції розповідного, описового, перелічувального й т.п. типів. Специфіку відношень у них предикативних одиниць добре схарактеризувала І.А.Попова: "Кожна дія чи кожний етап у розвитку дії представлений у творі реченням, яке не втратило значення окремішнього повідомлення. Поєднання таких висвловлювань або змальовує явище в певний момент його розвитку, або зображує етапи розвитку процесу в їхній природній послідовності й тим самим начебто відтворює окремі моменти розвитку дії перед очима читача або слухача"[38]. Розглянемо приклад: Ми вийшли з будинку, гарного впорядкованого будинку на великій доглянутій ділянці, будинку-пастки, зведеного для того, щоб розбивати людські серця, і Вієдонгс, замкнувши двері, старанно опечатав їх сургучними підвісними печатями. Потім нахилився до замка, пошепотів щось, плюнув у щілину. Обернувся до мене й трохи зніяковіло пояснив: "У нас старе повір’я... Коли йдеш із дому, де водилася нечиста сила, треба, зашіптувати замок..." У цьому фрагменті передається послідовність ряду дій, пов’язаних єдністю ситуації: спочатку повідомляється про вихід із будинку працівників карного розшуку, потім про те, що один із них опечатав двері будинку, потім - іще про чинені ним своєрідні дії й т.д. Повідомлення ці даються і в складі однієї фрази, й у різних фразах: Ми вийшли з будинку.../ і Вгєдоніс, замкнувши двері, старанно опечатав їх.../ Потім нахилився до замка.../ Обернувся до мене й трохи зніяковіло пояснив.../

Контекст прояснює істинні відношення між синтаксичними елементами - те, як їх групує той, хто пише, якими смисловими нитками з’єднує. Не дивно, що проблема "прочитання" складносурядних побудов виникала й перед дослідниками давньоруських текстів: "поряд із незаперечними, чіткими складносурядними реченнями в пам’ятках XI-XVII ст. спостерігаються фрагменти тексту, в яких не можна з упевненістю вказати межі складного речення; в таких випадках вирішення питання про те, що перед нами: прості речення, "нанизані" починальним сполучником у потоці тексту, чи предикативні одиниці, об’єднані в складне речення, - становить великі утруднення" [39]. Розуміння можливості такої варіативності допомагає усвідомленню конкретного вживання.