Реферат: Синтаксис тексту
ВЛАСНЕ КОМУНІКАТИВНІ ОДИНИЦІ ТА ФОРМИ ТЕКСТОВОЇ СТРУКТУРИ
Розглянуті раніше матеріали дають можливість зробити висновки, необхідні для того, щоб вийти на власне комунікативну "орбіту". Семантико-синтаксичні текстові одиниці породжені необхідністю співвіднести одноактний або багатоактний мисленнєвий зміст з певними мовними побудовами. Оскільки суть повідомлення становить обмін думками, то між семантико-синтаксичними та комунікативно-синтаксичннми одиницями існує щонайтісніший зв’язок. Це й утруднює розмежування незалежних типів одиниць. Сприйняття мовного твору починається зі сприйняття семантико-синтаксичних одиниць, які по ходу ознайомлення, роботи над текстом формуються в свідомості читача у власне комунікативні одиниці. У мовознавстві не дано опису явищ, пов’язаних із виділенням усіх типів семантико-синтаксичних одиниць, а також зі співвіднесеністю семантико-синтаксичних і комунікативних одиниць, робота на цьому рівні читача, дослідника часто має інтуїтивний характер, що може призводити до різних неточностей, огріхів у розумінні тексту - наприклад, у "впізнаванні" складних синтаксичних цілих, осмисленні комунікативної значущості речень і складних синтаксичних цілих і т.д. Категорія власне комунікативної одиниці формується в системі понять мовленнєвого спілкування. Так, кожний текст, мовний твір характеризується темою - тобто спрямованістю його змісту на певне відображення дійсності, а це в свою чергу слугує позначенням основного предмета мовлення в цьому випадку. Текст також реалізує певну ідею, що полягає в соціальній спрямованості його змісту. Реалізація наявних категорій відбувається з допомогою повідомлень про відповідні їм предмети мовлення. Отже, власне комунікативною одиницею є висловлювання про предмет мовлення в тексті. З погляду семантико-синтаксичної побудови висловлювання про предмет мовлення може бути представлене окремим реченням, складним синтаксичним цілим, поєднанням складних синтаксичних цілих. Для нас важливе те, що виявлено "точки відліку" у співвіднесеності семантико-синтаксичних і комунікативних одиниць.
Елементарні висловлювання про предмет мовлення безпосередньо співвідносяться з реченням або складним синтаксичним цілим зі з’єднувальними відношеннями. Це пояснюється тим, що названі семантико-синтаксичні одиниці є носіями в тексті найменшого комунікативне значущого змісту. Природно, що він не може бути меншим, ніж зміст, смисл речення, котре виявляє окрему значущість; не може бути розділеним без шкоди єдиній комунікативній спільності й у складному синтаксичному цілому зі з’єднувальними відношеннями, які є розчленованою семантико-синтаксичною формою висловлювання про єдиний предмет мовлення. Це дає підставу зазначити таке:
1. Речення й складні синтаксичні цілі, що містять найменшу контекстуальне значущу смислову єдність, становлять семантико синтаксичне наповнення елементарного висловлювання про предмет мовлення. Виявляючи з допомогою контекстуального аналізу такі речення й складні синтаксичні цілі, ми в той же час виявляємо елементарні висловлювання про предмет мовлення.
2. Маючи в своєму розпорядженні семантико-синтаксичні ознаки елементарного висловлювання про предмет мовлення, ми можемо перейти до аналізу реальних тематичних висловлювань, які можуть або збігатися з елементарними висловлюваннями, або бути побудованими з декількох елементарних висловлювань.
Поставлене завдання не може бути здійснене без урахування вияву в тексті супровідних відношень, які також приводять до формування складних синтаксичних цілих. Це теж регулярні побудови, що містять мисленнй зміст, який складається з двох частин: 1) основної, обов’язкової; 2) супровідної, своєрідної факультативної (що з’являється в результаті осмислення змісту самого інформування, використання засобів кращого донесення, розкриття тематично зумовлених предметів мовлення). Ці частини хоч і не зливаються в повідомлення про один предмет мовлення (як це спостерігається в ССЦ зі з’єднувальними відношеннями), проте конструктивно й за змістом об’єднуються в цілісну побудову, ядром якої є повідомлення про один предмет мовлення, а периферійні компоненти (залежні, супровідні) притягуються до цього ядра "працюють" на нього. Це визначає необхідність уведення периферійних супровідних компонентів до складу одного й того ж висловлювання про предмет мовлення.
Утворення складних синтаксичних цілих із супровідними відношеннями компонентів перебуває в річищі загальної стратегії мовленнєвого акту (повідомити щось і переконати в чомусь). Наші спостереження показують, що супровідні повідомлення - найхарактерніші компоненти комунікативних утворів. Особливо широко вони представлені у публіцистичному мовленні, бо значною мірою з їхньою допомогою формуються погляди на соціальний процес, досягається краще його розуміння. В тому разі, коли відсутні різноманітні засоби інтерпретації, текст сприймається як розміщений тільки в одній площині, в ньому немає змістовної публіцистичної об’ємності, а значить немає глибини, насиченості, цілеспрямованого впливового начала.
Смислова, конструктивна специфіка супровідних речень, сполучень речень свідчить про те, що вони є закономірним компонентом структури реального висловлювання про предмет мовлення, входять до складу його семантико-синтаксичної конструкції, характеризуються притягненістю до ядерної частини. Існування конструкцій із супровідними компонентами розкриває основну причину розростання, збільшення обсягів тексту, що нерідко зводиться у своєму змісті до сукупності двох-трьох тез.
Композиційне виділення висловлювань про предмет мовлення
Формування тексту здійснюється з урахуванням необхідності забезпечити його "прочитання" - сприйняття, розуміння. Тому в текстах спостерігаються різнорідні виділення висловлювань про предмет мовлення, які допомагають орієнтуватися в тому, про що йдеться спочатку, про що далі, чим завершується матеріал (це необхідно й для читача, й слугує засобом авторської самоорганізації). Таке виділення, такі сигнали "по ходу" тексту ми називаємо композиційним виділенням. Ми пропонуємо новий аспект, важливий для того, щоб якомога об’єктивніше розчленувати текст, виявити його складові компоненти.
У більш-менш об’ємному тексті завжди є багато предметів мовлення - головні, другорядні. Композиційне виділяються, природно, передусім головні предмети мовлення, але й другорядні також, якщо автор хоче підкреслити, відзначити пов’язаний із ними смисловий розвиток. Нас цікавить виявлення реальних висловлювань, незалежно від того, яку кінцеву структурну роль вони виконують у тексті. Це буде з’ясовуватися далі. Виявлення реальних висловлювань про предмет мовлення дає змогу встановити їхні структурні типи - з допомогою вже відомого нам за своїм семантико-синтаксичним виглядом елементарного висловлювання.
1. Найбільш явним засобом композиційного виділення висловлювань про предмет мовлення вважаємо формулювання предмета мовлення в запитанні або в одній із мовленнєвих партій, представлених у діалогічному (полілогічному) тексті. Візьмімо текст бесіди журналіста з відомим спеціалістом у галузі реаніматології. Журналіст своїми запитаннями намічає, пропонує предмети мовлення. Наприклад:
- Володимире Олександровичу, яка найважливіша проблема реаніматології обговорювалася на симпозіумі?
- Це ті патологічні стани людини, які настають слідом за оживленням. Здавалося б, усі функії організму відновлені. Найважливіші органи діють непогано. У древніх точно сказано про "троє воріт смерті": серце, легені й мозок. І ось, коли всюди виставлено, так би мовити, надійний заслін, починається відстрочена реакція, котра охоплює головним чином нервову систему, мозок. Ми назвали цю реакцію постреанімаційною хворобою. Якщо не проводити активну профілактику, ускладнення можуть розвинутися саме на цьому етапі, коли загроза нібито минула. І хоч іще не все ясно з постреанімаційною хворобою, створено досить ефективні методики подолання цих грізних ускладнень. І тут наші вчені були першими. Справа тепер за тим, щоб іще ширше впроваджувати створені методики в практику.
Аналізуючи семантико-синтаксичну організацію відповіді, переконуємося в тому, що її зміст відповідає предметові мовлення, названому в запитанні. Перше речення є основним, провідним, у ньому якраз і мовиться безпосередньо про найважливішу проблему реаніматології (про що й запитував журналіст): Це патологічний стан людини, який настає після оживлення. Далі прилучаються супровідні компоненти, що слугують для пояснення, деталізації основної думки. Весь у сукупності склад супровідної частини призначений для роз’яснення інформації з проблеми патологічних станів людини, котрі настають після оживлення. Всередині супровідної частини спостерігаються в свою чергу відношення, що поєднують її компоненти. Спочатку два речення поєднуються (сполучаються) з’єднувальними відношеннями в складне синтаксичне ціле, що містить характеристику відновлювального процесу (Здавалося б, усі функції організму відновлені. Найважливіші органи діють непогано). Далі йдуть речення (3-тє й 4-те, неповне), які виконують пояснювально-розширювальну функцію стосовно поняття, найважливіші органи - з попереднього речення (у древніх точно сказано про "троє воріт смерті": серце, легені та мозок). Потому буде речення, яке починається словами І ось..., що свідчить про введення першого ССЦ, котре характеризує протікання відновлювального процесу, до складу більшого ССЦ, яке містить інформацію про патологічну реакцію: І ось, коли всюди виставлено, так би мовити, надійний заслін, починається відстрочена реакція, котра охоплює, головним чином нервову систему, мозок. У складі цієї фрази речення Коли всюди виставлено, так би мовити, надійний заслін слугує для вираження образної оцінки спостережуваного стану (компонент І ось має на увазі смисл після чого, як здавалося б, органи діють непогано). Решта речень у цьому фрагменті (до останнього) розширюють інформацію про так звану постреанімаційну хворобу. В останньому реченні висловлюється точка зору автора на необхідність впровадження методики лікування постреанімаційної хвороби. Тобто всі компоненти фрагмента підпорядковані повідомленню про предмет мовлення, сформульованому в запитанні журналіста.