Реферат: Синтаксис тексту

Контекстуальні відношення речень

Як уже зазначалося, поняття відношень між реченнями осмислюється як їхня функціонально-смислова залежність, взаємозумовленість, що виявляється в процесі формування текстової єдності. Висловлено міркування про деякі відношення, котрі складаються всередині текстових єдностей. Так, описуючи прозаїчну строфу, Г.Я. Солганик виокремлює такі компоненти та їхні відношення: "Зачин, який містить початок думки, що формулює її тему, середню частину - розвиток думки, теми й кінцівку - своєрідну синтаксичну (композиційну) крапку, яка підсумовує мікротему строфи й підкреслює це не тільки у смисловому, але й у синтаксичному відношенні"[61]. В структурі радіоінформацій фіксується відношення двох частин: одна містить власне інформацію, друга - її тлумачення, інтерпретацію. Подібне осмислення характеризує виділення предикативно-релятивних комплексів (Т.І.Баталова) і фрагмента (Г.Я.Солганик). Будова логеми, описаної в дослідженні О.О.Нечаєвої, дається з точки зору відображення в мовній побудові процесів мислення та відношень (синхронні, діахронні, причинно-наслідкові).

Звичайно, завдання полягає в тому, щоб подати цілісну систему відношень між реченнями в публіцистичному мовленні й відповідний характер утворюваних на цій основі складних синтаксичних цілих. Такий підхід передбачає фронтальний розгляд поєднуваності речень у тексті. Вирішення цього завдання можливе за умови здійснення контекстуального аналізу смислу, функцій речень, урахування зв’язків, що сприяють формуванню відношень.

1. Супровідні відношення речень. У тексті є речення, наділені більшою самостійністю в порівнянні з іншими й, природно, речення несамостійні, сприймані у зв’язку з іншими.

Аналіз зв’язків між реченнями показує, що їх поєднання часто здійснюється таким чином: до базового, опорного речення приєднується те, що розвивається на його основі, залежне від нього. Це речення перебуває в супровідних відношеннях із базовим, бо, начебто супутнє йому, супроводжує його. Поняття опорного речення не передбачає обов’язкової його незалежності. Здебільшого незалежне речення являє собою початкове, вихідне повідомлення за темою (або про її окремий аспект) мовного утворення, комунікативного акта. Формування названого поєднання речень дістало назву розгортання, яке "полягає в тому, що кожне з основних понять, котрі утворюють тезу, піддається розглядові й аналізу (визначається, пояснюється, мотивується, підкріплюється фактичним матеріалом, зазнає експресивного посилення)"[62]. Таке розуміння розгортання потребує певного уточнення: не тільки поняття, а й у цілому опорне речення, котре виражає якусь думку, може піддаватися "розглядові й аналізу", крім того, розгортання тих чи інших компонентів залежить від міркувань комунікативної доцільності й не в усіх випадках обов’язкове.

Відношення базових, опорних речень до залежних полягає в тому, що вони створюють грунт для цих речень, є вихідними для їх формування. І допоки нанизуються одне за одним речення, що перебувають у контактних і дистантних, безпосередніх та опосередкованих зв’язках із якимось опорним реченням, усі вони залежать від нього, підпорядковані йому. Та, звичайно, це підпорядкування відмінне від підлеглості підрядних речень головному. Адже залежні, підпорядковані речення слугують і своєрідному продовженню, розвиткові складу опорних речень, і роз’ясненню, аргументації їхнього змісту, прояву ставлення до висловлюваного і т.д. Тобто поряд із основним повідомленням у мовленні чи тексті з’являються інші, похідні від нього повідомлення, мета яких краще донесення інформації, активний вплив на того, хто її сприймає, вияв авторського ставлення до повідомлюваного. Це реальні факти комунікативного процесу: носії мови прагнуть ефективного, результативного спілкування, звичайно не можуть бути байдужими до того, про що йдеться, й т.п. У мові засобів масової інформації це активне начало спілкування особливо необхідне, важливе, бо виступи журналістів мають бути зрозумілими, переконливими, давати соціальну орієнтацію водночас великому колу споживачів інформації.

Розглянемо спостережувані в тексті супровідні відношення між реченнями.

1.1. Залежні речення вживаються для розширення інформації про компоненти опорного речення або про зміст речення в цілому - повідомлення даних, подробиць про те, що властиве, притаманне тим чи іншим об’єктам, про які мовиться в опорному реченні (предмети, дії, факти її т.п.), що становить ті або інші сторони їхнього існування. Це дає змогу ширше, докладніше, повніше поінформувати про поняття, наведені в опорному реченні, чи про його зміст загалом. Для вияву цих відношень особливо характерний ланцюговий зв’язок, оскільки дальшому розвиткові піддається певний компонент опорного речення - він або те, що його стосується, стають об’єктом розгляду в залежному реченні. Ланцюговий зв’язок здійснюється тут найповніше з допомогою всіх доступних йому засобів:
а)використовується повтор; Лімфоцити поділяються на два типи: Б і Т. Б-лімфоцити виробляють спеціальні білки-антитіла, спрямовані проти мікробів, вірусів або отрут. Т-лімфоцити народжуються в особливому органі - тимусі, таємничу функцію якого вдалося розкрити зовсім недавно".
б) вживаються синоніми, перифрази, родові поняття: В усіх районних аптеках області виділені спеціалізовані автомашини для доставки медикаментів трудівникам відгінних пасовищ і землеробам віддалених масивів. У найбільших тваринницьких районах пересувні аптеки бувають у чабанів не рідше якраз на місяць, а в дні перегону худоби за сотні кілометрів із зимових пасовищ на літні й назад супроводжують їх у дорозі".
в) застосовуються вказівно-замінювальні слова (він, вона, воно, вони в називному та непрямих відмінках, з предметним і присвійним значенням - його, їхній; тут, звідси, де, сюди, коли, котрий що). Наприклад: Створено Карпатський державний природний парк. Він розташований в Івано-Франківській області. Його площа сягає за 47 тисяч гектарів.

1.2. Залежні речення також пояснюють опорне речення, в змісті якого помітна нечіткість, недомовка. Це пояснюється характером інформації, повідомлюваної в опорному реченні - або в ньому містяться малознайомі поняття, що потребують тлумачення, або йдеться про те, що може викликати запитання у того, хто дістав інформацію (чому це сталося? чим не пояснюється? як це слід розуміти? й т. ін.), або ж викладові спеціально надається забарвлення інтригуючої нез’ясованості, аби привернути більшу увагу читача. Розгляньмо фрагмент: У досягненні ефективності виробництва КВС (конструкторський відділ стандартизації) - дуже важлива ланка. Biд неї залежить, зокрема, щоб, будуючи літаки, ми не винаходили велосипед. Поясню. Літак - найхитромудріший виріб із багатьох тисяч вузлів і деталей. Можна винаходити їх наново без кінця, а можна й уніфікувати. Саме заради цієї, доброї справи її здійснює КВС так званий норконтроль розроблюваної документації. Тобто коли для якоїсь ідеї конструкторів раптом виникла потреба освоєння наново великої кількості нормалей (болтів, шайб, гайок і так далі), то КВС, виучивши креслення, повинен підказати, як із вигодою скористатися нормалями, вже виготовлюваними серійно".

Цей фрагмент насичений поясненнями, органічне введення яких свідчить про їхню важливість для зрозумілого викладу того, що може утруднити сприйняття інформації. Розшифровується зміст уживаної героєм нарису абревіатури КВС, потім розтлумачується зміст другого речення, в якому образно-фразеологічна форма висловлювання (не винаходили велосипед) не розкриває конкретного смислу. Перехід до цього роз’ясненя здійснюється за допомогою однослівного речення Поясню що виконує інтегра-тивно-характеризуючу функцію, а потім те підкріплюється сполучниковим компонентом Тобто, що також приєднує одне з наступних речень.

Для створення відношень пояснювання використовується також ланцюговий, тематичний зв’язки. В смисловому центрі пояснювального речення може міститися поняття, з яким у попередньому реченні пов’язана певна неясність. Порівняйте: Ялинку ми запозичили пізніше зі скандинавських країн. А для українців традиційним с дідух. Це останній снопик або пучечок колосків з поля, зібраних наприкінці жнив, так званий "обжинок". Його освячували в церкві на Спаса чи Маковія, зберігали в коморі, на горищі, а перед Різдвом уносили в хату. Коли ж того чи іншого пояснення вимагай зміст речення в цілому, то відповідно наступне речення теж слугує для цього, й між ними існує передусім змістовий, тобто тематичний зв’язок. Як, наприклад, у такому випадку: Найбільше клопотів прибавлялося в косовицю. Сіно потрібно було перетрусити, висушити, покласти в копички, обгородити, щоб ні звір, ні вітер не порозруйнував, щоб дощами не позатікали. Нерідко в цій ситуації основне речення має певний узагальнений характер, і виникає потреба в уточненні, поясненні того, що саме конкретно мається на увазі. В наведеному прикладі теж відчувається це смислове узагальнення, та більш помітне воно в іншому фрагменті: 1655 року Богун уписав ще одну героїчну сторінку в історію визвольної війни, керуючи обороною Умані, яку не вдалося взяти полякам. Він так укріпив цю фортецю, що польські воєначальники порівнювали її з голландською Бредою, котра вважалася тоді зразком військово-інженерної майстерності. Узагальнення вписав ще одну героїчну сторінку в історію визвольної війни має бути розкритим через конкретні факти, про які саме й повідомляється в наступному - пояснювальному реченні.

Дуже важливо розуміти необхідність уведення в текст пояснювальних речень, щоб не виникало ніяких перешкод для його сприйняття, розуміння, осмислення. Це особливо стосується публіцистичного, наукового стилів, у яких смислова визначеність є одним з основних принципів викладу.