Реферат: Державний бюджет та державний борг в Україні
71
64
75
внутрішнього
45
46
29
36
25
Наведені в таблиці 7 показники свідчать про значну фінансову залежність України від іноземних кредиторів, а також про наявність надзвичайно великих ризиків для державного бюджету вразі значної девальвації гривні щодо іноземних валют, передусім щодо долара США та євро.
Така девальвація гривні щодо євро вже нині відчутно впливає на зростання витрат із обслуговування та погашення зовнішніх боргових зобов’язань, деномінованих в євро. Так якщо у 2002р. гривня девальвувала відносно долара лише на 0.6 %, то відносно євро на 18.5 %. [22;C.4-5]
Я є прихильником реалізації заходів, спрямованих на зменшення державного боргу, і в цьому аспекті підтримую позицію керівництва Національного банку України. Тим більше, можливості щодо дострокового погашення державного боргу вже не перший рік передбачаються у законах України про Державний бюджет України, проте урядом та міністерством фінансів України вони не реалізуються. Водночас, приймаючи рішення щодо дострокового погашення державного боргу, слід, в першу чергу, обрати найефективніший для держави його варіант.
Аналіз структури боргу дає змогу зробити висновок, що наслідком політики здешевлення кредитних ресурсів, яка проводилася в Україні упродовж 2000 року, було зниження вартості залучення позикових коштів на внутрішньому ринку за рахунок облігацій внутрішньої державної позики.
Державний борг України швидко зростає, тому його обслуговування стає окремою вагомою статтею бюджетних витрат. Законом "Про Державний бюджет України на 2002 рік" встановлено граничний розмір державного внутрішнього боргу України в сумі 12,790 млрд. грн., граничний розмір державного зовнішнього боргу - в сумі, еквівалентній 7,933 млрд. дол. США. [23;C.21] Обслуговування цього боргу й управління ним найближчими роками буде найважливі¬шою статтею витрат державного бюджету.
Під управлінням державним боргом слід розуміти сукупність державних заходів, що пов'язані з випуском і погашенням державних боргових зобов'язань, визначенням ставок процентів і виплатою доходу за державними цінними паперами, встановленням ліміту боргу, підтриманням курсу державних зобов'язань, визначенням умов випуску нових державних цінних паперів.
Дослідивши механізм управління державного боргу, зазначимо, що загрозу економіці становить не стільки державний борг як такий, особливо якщо він не дуже відхиляється за своїми параметрами від узагальнених макроекономічних показників, скільки зростання суми витрат на його обслуговування.
Виплати процентів за позиками посідають одне з перших місць серед витрат державних бюджетів. Так, наприклад, у США на виплату процентів за державним боргом у 1995 році було виділено у федеральному бюджеті 232,175 млрд. доларів. Це четверта за розміром (після асигнувань на соціальне забезпечення, медичне обслуговування і національну оборону) стаття витрат у федеральному бюджеті США. [24;C.30]
Мінімізація вартості обслуговування державного боргу є стратегічним завданням управління державним боргом, а в ширшому розумінні — всієї бюджетно-податкової політики. Це завдання узгоджується не лише з чисто фіскальними інтересами, а й з потребами стимулювання інвестиційної активності, а також із довгостроковим поліпшенням добробуту населення, адже економія поточних витрат на обслуговування боргу знижує податковий тягар для майбутніх поколінь.
Уряди усіх рівнів при управлінні боргом ставлять завдання досягнення оптимальної структури боргу з точки зору вартості й строків погашення облігаційних сертифікатів, а також прагнуть дотримуватися "золотого правила" державних фінансів: збільшення довгострокових позик при скороченні питомої ваги короткострокових позик.
Обслуговування боргу - це комплекс заходів із погашення позик, виплати процентів за ними, уточнення і зміни умов погашення випущених позик. Обслуговуванням внутрішнього боргу займаються звичайно емісійні банки країн, які виступають фінансовими агентами казначейства або Міністерства фінансів.
Мінімізація поточної вартості обслуговування боргу передбачає, що дохідність якісно однорідних зобов'язань не повинна значно відрізнятися. Якщо якийсь цінний папір забезпечує відносну економію для бюджету, потрібно розширювати його емісію, наприклад шляхом дорозміщення, і, навпаки, вилучати з обігу невигідні випуски. Це правило має поширюватися як на внутрішні, так і на зовнішні облігації.
Окрім чисто фінансових цілей, управління внутрішнім боргом має на меті також забезпечення економічного зростання, стимулювання інвестиційного процесу, протидіяння переливу капіталів за кордон. Якщо внутрішній державний борг становить надто великий процент відносно ВВП, то цілком зрозумілий значний негативний вплив цього боргу на динаміку економічного розвитку країни.
Управління державним боргом передбачає ефективне використання коштів запозичення, пошук коштів для виплати боргу, нейтралізацію негативних наслідків державного боргу.
Методами управління державним боргом є конверсія, рефінансування або консолідація, уніфікація, обмін облігацій за регресивним співвідношенням, відстрочення погашення і анулювання позики.
У ряді країн до управління державним боргом належать і спроби обмежити його зростання шляхом встановлення ліміту. В США до Першої світової війни Конгрес приймав рішення про кожен додатковий випуск і розміщення облігацій позики. У 1917 році здійснено перехід до практики встановлення його ліміту.[25;c.148]
Важливою є сфера управління державним боргом, пов'язана з визначенням умов і випуском нових позик. При визначенні умов емісії позик, головними з яких є рівень дохідності цінних паперів для кредиторів, строк дії позик, спосіб виплати доходів, держава має керуватися не лише інтересами досягнення максимальної фінансової ефективності позик, а й враховувати реальну кон'юнктуру на фінансовому ринку. Успіх нових позик може бути забезпечений лише за умов правильного визначення реального стану економіки, стану грошового обігу, рівня дохідності й терміну чиннірс позик, пільг, які надаються кредиторам, а також багатьох інших факторів. Операції з управління державним боргом у низці країн із розвинутими ринковими відносинами тісно пов'язані з касовим виконанням бюджету і здійснюються зазвичай емісійними банками. Ці банки беруть участь у випуску позик, виплаті процентів за ними, а також проводять оплату облігацій, які підлягають викупу. Часто суми процентів, що сплачуються за державним боргом, перевищують і суми його чистого приросту.