Реферат: Особливості менеджменту в економічно розвинутих країнах

В американських фірмах із персоналом працюють спе­ціалізовані кадрові служби. Лінійні менеджери зобов'яза­ні чітко дотримуватися їх рекомендацій. У європейському менеджменті відповідальність за людську складову вироб­ництва і управління розподіляють між кадровими служба­ми та лінійними і функціональними менеджерами всіх рі­внів. Це зумовлює відносини патерналізму (лат. раіег — батько), за яких менеджер не тільки організовує спільну працю підлеглих, а й виступає вищим авторитетом у ви­рішенні особистих проблем працівника.

У зв'язку зі зростанням значення людського фактора підвищилася роль кадрової служби в загальному організ­мі європейських підприємств, на яку покладається вирі­шення таких завдань:

— управління людьми (набір, прийом, перепідготов­ка, звільнення і т. п.);

— управління умовами праці (оплата праці, дисциплі­на, інформація, захист, гігієна і безпека);

— соціальне управління (стосунки всередині і поза ме­жами колективу);

— документаційне кадрове обслуговування потреб пра­цівника і адміністрації;

— управління службами забезпечення (охорона, транс­порт, санітарно-медична і ремонтна служби, служба соці­ального житла і т. п.);

— управління програмами (оплати праці, службового просування, підвищення кваліфікації і т. п.).

Посилення ролі кадрових служб у європейському ме­неджменті засвідчує високий службовий статус керуючих людськими ресурсами. На багатьох підприємствах Німеч­чини, Іспанії, Франції, Великобританії та Італії вони вхо­дять до комітетів управління.

Між європейським і американським менеджментом іс­нують певні відмінності в методах і способах організації використання людських ресурсів виробництва й управ­ління. Суттєвою особливістю західноєвропейського мене­джменту є колективна робота команди на чолі з лідером (менеджером). Якщо в американському менеджменті зав­дання лідера полягають у генерації ідей та організації про­цесу їх реалізації, то в європейському — в умінні активізу­вати творчу активність співробітників. Під час одного із соціологічних опитувань у Франції серед професійно-ділових якостей менеджера найголовнішою було визнано «дар Бо­жий», тобто наявність вроджених здібностей до керівницт­ва і «неординарність», яку можна трактувати як здатність бачити проблеми і вирішувати їх нестандартним шляхом.

Американський менеджмент в основному концентру­ється на проблемах управління виробництвом •— створен­ні та забезпеченні ефективного функціонування операцій­них систем. Йому властива значна відстань між вищим ешелоном керівництва, яке визначає концептуальні осно­ви діяльності корпорації, і менеджерами середнього та ни­зового рівнів, які втілюють ці ідеї в життя. Це зумовлено передусім крупномасштабністю американських фірм. Єв­ропейський менеджмент функції менеджера розглядає ширше, охоплюючи, поряд з управлінням операційною системою підприємства, організацію обліку, фінансів, мар­кетингу, матеріально-технічного забезпечення тощо. Масш­таби європейських фірм значно менші порівняно з амери­канськими, внаслідок чого діяльність пересічного євро­пейського менеджера є універсальнішою.

Оригінальна модель менеджменту, що ґрунтується на активізації людського фактора, яка одержала назву «уп­равління за результатами», сформувалася у Фінляндії. Сутністю її є реалізація системи кінцевих цілей діяльності організації, їх визначає вище керівництво спільно з вико­навською ланкою менеджерів та робітниками. Після цьо­го аналізують способи їх досягнення, а шляхи і методи в межах цих способів виконавці обирають самостійно. Тому фінська модель менеджменту є унікальною в кожній кон-

кретній організації як щодо визначення результатів, так і шляхів їх досягнення. Для правильного вибору очікува­них результатів здійснюють їх кількісне та якісне оціню­вання. Після цього розробляють прогноз на 10—15 років і відповідно до наявних можливостей визначають цілі на З—5 років. Результатом є вибір стратегії, тобто метолів підвищення конкурентоспроможності й основних шляхів до­сягнення цілей. Щорічно на основі ситуаційного аналізу складають план, у якому визначають ключові результати і цілі, а також способи їх оцінювання. На основі визначе­них цілей затверджують тимчасовий бюджет, в якому фік­сують потребу в машинах і обладнанні, трудових ресур­сах і інвестиціях. Розробляють також графіки роботи структурних підрозділів і окремих виконавців. У процесі виконання програми здійснюють проміжний контроль ре­зультатів, а також передбачених планом заходів і графі­ків робіт. Ступінь досягнення кожного ключового резуль­тату оцінюють двічі на рік як у робочих виробничих гру­пах, так і на рівні вищого керівництва фірми. Нерідко для цього залучають зовнішніх консультантів. Цю систе­му управління широко застосовують і в інших європейсь­ких країнах.

Отже, західноєвропейський менеджмент розвивається у руслі загальних тенденцій, характерних для менеджмен­ту як загальносвітового явища: створення мультидивізіо-нальних структур управління, підвищення ролі людсько­го фактора в управлінні та виробництві, реалізація відно­син лідерства в колективі, застосування «м'яких» способів впливу на людей.

Японська модель менеджменту

Японський менеджмент вивчають і наслідують не тіль­ки в країнах Азії, а й Америки та Європи. Причиною цього є швидка відбудова і динамічний розвиток економі­ки Японії після Другої світової війні, вихід країни на пе­редові економічні позиції в світі. Динамічний розвиток японської економіки завдячує застосуванню специфічної системи менеджменту.

Особливості системи управління виробництвом в Япо­нії зумовлені специфікою її природних умов та економіч­ної системи, історичними, поведінковими та культурни­ми традиціями.

На феномені японського управління позначилися об­меженість, а то і відсутність деяких найважливіших при-

родних сировинних ресурсів: вугілля, залізної руди, наф­ти та ін. За останнє століття японський народ зумів ство­рити суспільні інститути і норми соціальної поведінки, покликані нейтралізувати дію несприятливих економіч­них чинників. У зв'язку з обмеженістю сировинних ре­сурсів нинішня економічна система Японії орієнтована передусім на виробництво послуг і знань на основі мік-роелектроніки, біотехнології і технології нових матеріа­лів. Для такого виробництва потрібні висококваліфіко­вані робітники, підготовці яких тут приділяють надзви­чайно велику увагу. Закінчивши обов'язкове дев'ятирічне навчання, 90% учнів продовжують учитися у трирічній середній школі, після чого 40% випускників поступа­ють до університетів. Отже, типові працівники японсь­ких компаній є досить однорідною групою з високим рів­нем кваліфікації.

Наступною передумовою стали особливості загально­національного механізму регулювання економіки. В Япо­нії неможливе превалювання приватного бізнесу чи дер­жави у відносинах взаємного регулювання: держава і при­ватний бізнес — партнери, які послідовно виконують свої функції. Роль держави в розвитку економіки Японії на­стільки велика, що у вжиток увійшло поняття «^арап ІпсогрогаіесІ», яке відображає погляд на японську еко­номіку як на єдину виробничу корпорацію, очолювану державою.

Специфічними особливостями механізму державного регулювання економіки в Японії є:

— відносно невелика (порівняно з розвинутими краї­нами Заходу) частка державного сектору в економіці;

— розвинута система державного програмування еконо­міки, яка охоплює довготермінове прогнозування, серед-ньотермінове планування соціально-економічного розвит­ку країни та річне планування державного бюджету;

— наявність різноманітних важелів фінансового й ад­міністративного впливу;

— розвинута структура впливових дорадчих органів з питань економіки, в яких співпрацюють представники дер­жавних структур, приватного бізнесу та науки.

Державне регулювання економіки здійснюється в трьох напрямах:

1) визначення державою пріоритетних галузей проми­словості, надання їм пільг і прямої фінансової підтримки;

2) створення сприятливих умов для розвитку національ­ної економіки;

••<•-• ~ 3) розвиток і підтримка організаційних структур і від­носин, які сприяють підвищенню ефективності виробниц­тва та конкурентоспроможності японських товарів.

Ефективним є механізм поєднання загальнонаціона­льних інтересів та інтересів приватного бізнесу на макро-економічному рівні.

Організація управління в японських фірмах суттєво від­різняється від американської та європейської моделей. Від­мінності стосуються організаційної побудови фірм, визна­чення стратегічних напрямів управлінської діяльності, ви­рішення кадрових питань, уваги до якості продукції, системи соціальних відносин на виробництві та в управлінні.

Управління виробництвом більшості японських фірм основане, як і в інших економічно розвинутих країнах, на дивізіональній організації. Однак у японських компа­ніях управління більш централізоване, внаслідок чого ви­робничі відділення на перший погляд менш самостійні при вирішенні виробничих питань. Але централізованість тут поєднують з особливим стилем управління, суттєвими елементами якого є погодженість і координація дій усіх ієрархічних ланок, розроблення і прийняття рішень пі­сля їх детального обговорення та схвалення виконавчою ланкою. Внаслідок цього сформувався специфічний япон­ський симбіоз ініціативи виконавців і твердої лінії вищо­го керівництва фірми, який ґрунтується на груповому прий­нятті рішень і передбачає:

— участь середнього рівня у розробленні рішень шля­хом погодження і обговорення проектів з керівниками і з персоналом відповідних відділень;