Реферат: Особливості менеджменту в економічно розвинутих країнах

Менеджмент як діяльність зародився у Сполучених Штатах Америки в останній чверті XIX ст. На той час це була єдина країна, де підприємницька діяльність людини не залежала від її походження, національності, стану чи віросповідання. Мільйони емігрантів із Європи створили величезний ринок робочої сили, на якому працелюбна лю­дина могла досягти значного успіху. Уряд СІЛА матеріаль­но підтримував одержання освіти, що сприяло збільшенню кількості людей, інтелектуально здатних працювати на різ­них ділянках у бізнесі, включаючи управління. Виявило­ся, що кращих результатів досягали ті, хто генерував нові ідеї, в тому числі у сфері управління організаціями. Вони і сформували практичні засади менеджменту. Дещо пізніше аналогічні процеси почалися в країнах Європи.

Формування світової практики менеджменту відбува­лося передусім під впливом практики управління корпо­раціями США. Це було наслідком того, що менеджмент зародився саме тут, не менш відчутно позначилося і про­відне економічне становище США в сучасному світі. Нині у більшості країн світу відбувається процес творчого осмис­лення та адаптації американського менеджменту до на­ціональних особливостей, на цій основі виникають регіо­нально-національні моделі менеджменту.

Північноамериканська модель менеджменту

Розвиток американського менеджменту свідчить про зна­чні якісні зміни методів, форм і засобів організації спіль­ної праці людей і впливу на них. їх ілюструє запропонова-

на групою консультативної фірми «Мак-Кінзі» модель «78» (рис. 1.8). Будь-яка американська компанія протягом XX ст. змінювала власну організацію й управління в наведеній послідовності.

Організаційні структури управління фірмами більш ніж за 100 років існування пережили відчутні модифікації. Перша відбулася у 20-ті роки XX ст. внаслідок відокрем­лення управління від власності на капітал, що знаменува­ло революційні зміни в практиці управління виробничо-господарською діяльністю.

Наступна модифікація була пов'язана з формуванням організацій командно-контрольного типу із сконцентро­ваним у верхньому ешелоні фірми централізованим штаб­ним управлінським апаратом.

Основою організаційної структури американської кор­порації в 50—70-ті роки XX ст. стало децентралізоване управління виробничим процесом, за якого на верхньому рівні керівництва вирішували проблеми загальної політи­ки (маркетингової, фінансової, технічної і т. п.), вибору стратегії управління, формулювали принципи кадрової по­літики фірми і т. п., на нижньому функціонували віднос­но самостійні виробничі підрозділи, їхніми завданнями була реалізація політики, розробленої вищим ешелоном

керівництва, підвищення ефективності своєї діяльності, в тому числі шляхом власних науково-дослідних і дослід­но-конструкторських розробок (НДДКР) і т. п.

У 80-ті роки XX ст. виявилися недоліки традиційних лінійно-функціональних організаційних структур. Найго-стрішими були проблеми розподілу повноважень і відпо­відальності в науково-технічній і дослідницькій роботі. Використання розробок центральних науково-дослідних служб нерідко спричиняло значну перебудову виробництва у структурних підрозділах, тоді як розробки децентралі­зованих підрозділів НДДКР впроваджували без суттєвої шкоди для реалізації поточних виробничо-збутових про­грам. Крім того, інтенсивна інноваційна діяльність супе­речила орієнтації на оперативні економічні показники, що зумовило негативну реакцію багатьох менеджерів, які відповідали за поточне виробництво. Це спонукало кор­порації до пошуку ефективніших організаційних струк­тур — гнучких, цілеспрямованих, різноманітних.

Тому корпорації США наприкінці 80-х років XX ст. з метою вдосконалення організаційних структур управлін­ня почали перехід від командно-контрольної організації до децентралізованого управління шляхом організації са­моврядних управлінських підрозділів на виробництві, що передусім було зумовлено динамічністю американського ринку, який вимагав високої диверсифікації виробницт­ва. Це позначилося на структурі управління компаній: були створені спеціалізовані виробничі підрозділи чи їх групи із різних видів продукції і сфер діяльності. Запро­вадження так званих «плоских структур» зумовлювало скорочення або ліквідацію окремих підрозділів функціо­нальних служб при штаб-квартирах корпорацій. Відпові­дні функції передавали низовим ланкам, що сприяло розширенню їх участі у визначенні політики корпора­цій. Змінювалися не просто структури управління, а си­стема управління корпораціями. Більшість великих ком­паній США перейшла до мультидивізіональних (лат. пшіііит — багато) структур — складних, горизонталь­но розгорнутих структур управління, елементами яких є спеціалізовані у межах корпорації за окремими продук­тами виробничі структурні підрозділи з автономним управ­лінням.

Ці зміни зумовлені новою роллю людини у виробниц­тві й управлінні. Попередні методи американського мене­джменту, сформовані під впливом тейлоризму, ґрунтува-

лися на поділі виробничого процесу на окремі завдання, виконання яких залежало від уміння працівників. За ком­п'ютеризованого виробництва ці методи вичерпали себе. Наприкінці 60-х років XX ст. у США зросла роль інтелек­туальної частки робочої сили і, відповідно, знизилося зна­чення фізичної.

З нагромадженням у фірмах професійно-кваліфікацій­ного потенціалу нової формації перед менеджментом по­стала потреба активізації людського чинника, тобто сві­домого і ефективного застосування нагромаджених знань, умінь, досвіду, поєднаних з природними якостями — пра­гненням до пізнання, аналітичним мисленням, творчою діяльністю. Людський чинник, визнаний головною продук­тивною силою суспільства, є основою концепцій удоско­налення систем і методів управління в американському менеджменті. Знання, уміння, трудові навички, ініціати­ва, заповзятливість персоналу фірми — це важливіші стра­тегічні ресурси, ніж фінансовий чи виробничий капітал. Тому для більшості корпорацій основним завданням було подолання розбіжності між розвитком інноваційних стра­тегій, нових організаційних структур і способами управ­ління людськими ресурсами.

Особливу роль у використанні людського потенціалу відіграють кадрові служби корпорацій — спеціалізовані підрозділи фірм, оснащені сучасною технікою, де працю­ють компетентні працівники, які володіють специфічним методичним інструментарієм для вирішення соціальних проблем виробництва. Основним змістом діяльності кад­рових служб фірм стало забезпечення виробництва висо­коякісною робочою силою шляхом поповнення, плануван­ня, відбору і найму, вивільнення, аналізу плинності і т. д. Важливе завдання цих служб — розвиток потенціалу пра­цюючих: профорієнтація і перепідготовка, атестація та оцінювання рівня кваліфікації, організація службового просування. Органічні їх функції — вдосконалення орга­нізації і стимулювання праці, забезпечення дотримання техніки безпеки, соціальних виплат. Ці служби беруть участь у переговорах із профспілками при укладанні ко­лективних договорів, у розгляді скарг та претензій, у кон­тролі за дисципліною і т. п.

Великі корпорації з децентралізованою (дивізіональ-ною) структурою управління кадрову роботу розподіля­ють між головною кадровою службою при штаб-квартирі корпорації і кадровими службами виробничих підрозді-

лів. Головна координує діяльність відділень, здійснює єди­ну науково-технічну, а отже і кадрову політику, добір лі­нійних менеджерів, здатних очолити відділення. Фахівці головної кадрової служби визначають кадрову політику і стратегію корпорації, консультують служби відділень щодо атестації працівників, добору керівників, трудового законодавства і т. д. Оскільки виробничий підрозділ як основна господарська ланка е самостійним у фінансово-виробничому відношенні, його кадрова служба планує кількість і структуру працівників, займається добором, оцінкою і атестацією, вирішує всі інші питання, безпо­середньо пов'язані з організацією виробничо-господарсь­ких процесів.

Кардинальні зміни в управлінні персоналом амери­канських корпорацій зумовлені новою роллю людських ре­сурсів у виробництві. Більшість процвітаючих фірм послі­довно впроваджує принцип «продуктивність від людини». Відповідно до нього акцентують успіхи кожного працівни­ка, щоб він міг з гордістю заявити: «Я зробив це сам».

Сучасний американський кадровий менеджмент потре­бує специфічних форм і методів роботи. Одним із найваж­ливіших його інструментів є атестація працівників з ме­тою зіставлення фактичного виконання ними робіт з нор­мативними критеріями їх трудових функцій. Атестація тісно пов'язана з відбором персоналу, перепідготовкою, службовим просуванням, організацією оплати праці. Від ре­зультатів атестації працівника залежить його становище, матеріальна забезпеченість, задоволеність роботою і т. п. Як правило, робітників і молодших службовців атестують через кожні шість місяців, спеціалістів і молодших ліній­них керівників — щорічно. Методи оцінювання та атестації диференційовані для конкретних категорій працівників.

Важливим аспектом роботи з кадрами є вдосконален­ня формальних та встановлення неформальних стосунків між співробітниками у межах технологічного ланцюжка «проектування — реалізація виробу». Такі стосунки слугують основою пошуку нових, нетрадиційних рішень, які дають найбільший ефект.

Особливе значення має вдосконалення організації та стимулювання праці. Нинішня організаційна структура підприємств передбачає відсутність вертикальних управ­лінських ланок, розширення кола осіб, відповідальних за виконання виробничих завдань, переміщення повноважень менеджерів низового і середнього рівнів до рівня робочо-