Реферат: Компетенція державного органу як вираз його спеціальної правосуб'єктності. Об'єкти правовідносин. Юридичний факт. Фактичний (юридичний) склад

У кожної юридичної особи є два блоки компетенції. Перший блок складає її правосуб'єктність як юридичної осо­би — некомерційної або комерційної (визначається в момент створення і реєстрації; у комерційної організації вона може бути змінена протягом діяльності: а) добровільно за її рішенням; б) примусово за рішенням уповноваженого державного органу).

Другий блок — спеціальна компетенція (лат. competentia — здатність, відання, належність за правом), яка полягає у праві в певних межах провадити професійну діяльність.

Наприклад, обсяг спеціальної компетенції комерційного банку визначається у два способи:

через перелічення в законі банківських операцій, які банки можуть здійснювати, і встановлення заборон для діяльності банків;

через видання ліцензії на банківську діяльність конкретному банку.

Спеціальна компетенція комерційної організації виражаєть­ся у праві провадити професійну підприємницьку діяльність з метою одержання прибутку.

Інша справа — компетенція державного органу: в ній вияв­ляється спеціальна правосуб'єктність державного органу як ко­лективного суб'єкта правовідносин. Встановлюючи компетен­цію кожного із органів, держава здійснює не тільки «поділ пра­ці» між ними, а й поділ державно-владних повноважень.

Компетенція державного органу (уряду, міністерства, парла­менту, органів суду, міліції, прокуратури та ін.) — це закріплена законом (або іншим нормативним актом) сукупність його влад­них повноважень (прав і обов'язків), юридичної відповідально­сті і предмета відання.

Компетенцію державного органу можна зобразити за такою схемою:

Владні повноваження	Предмет відання	Юридична відповідальність
а) юридичні права для здійснення державних функцій (щодо об'єктів управління); б) юридичні обов'язки, що на нього покладаються (перед державою); Тут права — можливості щодо виконання покладених функцій — збігаються з обов'язками - необхідністю (повинністю) стосовно держави і зливаються в єдину правову категорію повноважень	- головний напрямок діяльності, тобто основне функціональне призначення (наприклад, у міліції - безліч прав і обов'язків, а предмет відання — охорона громадського порядку)	- настає за результатами роботи, за неналежне виконання повноважень або перевищення їх обсягу; разом з повноваженнями юридична відповідальність є елементом спеціального правового статусу державного службовця, зокрема посадової особи

Юридичні повноваження (правообов'язкн) державного органу або його посадової особи — вид і захід владного впливу на учас­ника правових відносин з метою реалізації припису правової норми, досягнення певного соціально-корисного результату. Цей вплив спрямований на задоволення домагань уповноваженого суб'єкта або на винну особу.

Юридичні повноваження не можуть бути представлені як одне лише право або один лише обов'язок. З одного боку, при здійсненні повноважень державним органом і посадовими особами центр ваги у співвідношенні прав і обов'язків припадає на обов'язки, оскільки за їх невиконання настає притягнення до юридичної відповідальності. З іншого боку, державний орган і посадові осо­би мають право вимагати відповідної поведінки від інших орга­нів і осіб, а також їх невтручання в сферу своєї компетенції, встановлену державою. Тому юридичні повноваження постають як певні правообов'язки (поєднання прав і обов'язків) — покла­дені обов'язки виконуються через користування наділеними правами. При формулюванні повноважень законодавець в од­них випадках може перенести центр ваги лише на права, в ін­ших — лише на обов'язки.

Владні повноваження державного органу виражаються, напри­клад, у праві видавати правові акти — нормативні та індивідуаль­ні, підписувати цивільно-правові договори, у можливості забезпе­чувати виконання і додержання правових актів примусовими засо­бами (див. § «Державна служба...» глави «Механізм і апарат держави»).

У правовій державі кожний державний орган і його посадові особи мають компетенцію, яка визначається в нормативно-пра­вових актах, і зобов'язані діяти в її межах. Так, компетенція гла­ви держави, вищих органів влади і управління визначається кон­ституцією, а інших державних органів — законами і положення­ми про ці органи.

Компетенція державних органів має спеціальний характер і не є рівною для всіх органів держави. Порядок встановлення і обсяг компетенції залежать від того, до якої ланки державного апарату належить державний орган — законодавчої, виконавчої, судової влади або органів прокуратури та ін.

На відміну від індивідуальних суб'єктів правовий статус ко­лективних суб'єктів — державних органів як суб'єктів правовід­носин обмежується тими цілями і завданнями, заради яких вони створюються.

Специфіка виконання повноважень державними органами полягає в тому, що вони діють у підсистемі публічного права (конституційне, адміністративне право), для якого характерним є імперативний метод — юридичної субординації і підпорядкова­ності. З одного боку, це питання компетенції державних органів і посадових осіб, які мають правомочності на видання в одно-стороньому порядку індивідуального розпорядження з визначен­ням прав і обов'язків підпорядкованих і підзвітних осіб; а з іншого боку — питання пасивної правосуб'єктності підпорядкованих і підзвітних осіб, їх обов'язків і відповідальності. Воля підлеглих не є визначальною для індивідуального акта, що видається.

Об'єкти правовідносин

Об'єкти правовідносин — це матеріальні і нематеріальні бла­га, з приводу яких суб'єкти вступають у правовідносини, здійс­нюють свої суб'єктивні юридичні права і суб'єктивні юридичні обов'язки.

Розрізняють такі види об'єктів правовідносин:

1) предмети матеріального світу: речі, цінності, майно тощо. Речі — предмети природи в їх природному стані, а також створе­ні в процесі трудової діяльності. До них належать засоби вироб­ництва, предмети споживання. Цінності — гроші, акції, векселі, облігації, цінні документи (диплом, атестат). Купівля-продаж продуктів, промислових товарів, міна, дарування, спадкування — це лише деякі правовідносини, де об'єктом є предмети мате­ріального світу;

2) послуги виробничого і невиробничого характеру — виконан­ня роботи, обумовленої договором або контрактом, наприклад, договір перевезення, підряд на капітальне будівництво, вико­нання пісні на святковому концерті та ін.;

3) продукти духовної та інтелектуальної творчості — твори мистецтва, літератури, живопису, кіно, інформація, комп'ютер­ні програми та інші результати інтелектуальної діяльності, що захищаються законом (наприклад, Закон України «Про автор­ське право і суміжні права»). З їх приводу виникають правовід­носини у суб'єктів права — громадян, які відвідують музеї, ви­ставки, бібліотеки, поетичні вечори, а також купують книги, комп'ютерні програми тощо. Тут у суб'єкта інтерес до об'єкта духовний, інтелектуальний;

4) особисті немайнові блага — життя, здоров'я, честь, гідність, право на освіту та інші права і свободи. Наприклад, між учнем і керівництвом школи виникають правовідносини. Їх об'єктом є не атестат, а освіта. Між громадянином, що придбав путівку в санаторій, і адміністрацією санаторію виникають правовідноси­ни, їх об'єкт — здоров'я громадянина; у будинку відпочинку об'єктом правовідносин є відпочинок власника путівки тощо.

Об'єкт правовідносин — це те, заради чого вони виникають. Якщо об'єкт права — суспільні відносини, що можуть бути пред­метом регулювання і вимагають такого регулювання, то об'єкт правовідносин — вужче, конкретніше — частинка суспільних відносин, елемент (одиниця загального), з приводу якого взає­модіють суб'єкти, те, на що спрямовані суб'єктивні юридичні права і обов'язки осіб. Людина не може бути об'єктом правовід­носин.

Види правовідносин

Види правовідносин за функціями права:
регулятивні	охоронні
— виникають із фактів право­мірної поведінки суб 'єкта, тоб­то такої поведінки, яка відпо­відає нормам права (більшість цивільних, трудових, сімейних та інших правовідносин). Як правило, вони можливі за наявності норм права та юри­дичного факту, а також можуть виникати на основі договору між сторонами	— виникають із фактів непра­вомірної поведінки суб'єкта, тоб­то такої поведінки, яка вима­гає певної реакції держави (кримінальні, адміністративні правовідносини). Вони пов'язані з виникненням і здійсненням юридичної від­повідальності, передбаченої в санкції охоронної норми

Сторінка: 1 2 3 4 5 © 2001 - 2024 favorites.com.ua