Реферат: Соціально-економiчнi процеси в Україні

Саме як узагальнена оцінка того, наскільки вистачає (чи бракує) людині тих чи інших соціальних благ, розгляда­ється рівень соціального самопочуття. Йдеться і про матеріальні, і про соціаль­ні та духовні блага. 3 1 995 року щороку визначається, якою мірою не вистачає людям соціальних благ в 11 основних сферах життя. Виміри ґрунтуються на тезі: чим більше людина відчуває не­достатність соціальних благ, тим гірше її самопочуття.

У більшості аспектів, пов'язаних зі щоденними матеріальними турботами, роботою, дозвіллям та підтриманням здоров'я, переважає відчуття недостат­ності соціальних благ. 3 1995 до 2000 року з одних пози­цій дефіцит соціальних благ зріс, а з інших — скоротився. Суттєво зросла час­тка людей, яким бракує належної робо­ти, можливості підробляти і працювати з повною віддачею. 3 одного боку, це свідчить про зростання напруженості у сфері зайнятості, загострення проблем безробіття, а з іншого — люди більше налаштовані на інтенсифікацію трудо­вих зусиль, ніж у минулому. Це може стати однією з важливих психологічних передумов подолання соціально-еко­номічної кризи. Важливою є тенденція скорочення дефіциту житла, меблів, не­обхідного одягу. Якщо вона триватиме і далі, то з'являться передумови для по­ліпшення структури і якості харчування, а далі — для зростання заощаджень, що, нарешті, означатиме реальний ус­піх декларованої ринкової реформи.

У недостатньо освічених, малокваліфікованих і незайнятих соціальне самопочуття за останні роки знизилося, тоді як у кваліфікованих працівників і людей з вищою освітою воно дещо зросло. Найгірші показники у працівни­ків сільського господарства, службов­ців з допоміжного персоналу працівни­ків низької кваліфікації, домашніх гос­подарок, непрацюючих пенсіонерів.

Це природно, оскільки державні допомога вкрай обмежена, а власних зусиль для виживання в нових умовах їм не вистачає через похилий вік, низьку кваліфікацію, втрату роботи тощо.

Менш природним є те, що не підвищується рівень соціального самопочуття у зайнятих у приватному секторі. Як що вони не відчувають змін на краще, то це означає, що економічні реформи не приносять позитивних результатів. У зайнятих в державному секторі само­почуття на тому ж рівні, що й у незайня­того населення. Це — ознака глибокої кризи в державному виробничому сек­торі, який стає дедалі важчим тягарем для економіки країни.

1995 року трохи гірше від молоді та старшого покоління почувалися люди середнього віку, на яких лягла головна відповідальність за виживання сус­пільства.

2000 року соціальне самопочут­тя молоді дещо поліпшилося, а у старшого і середнього поколінь — погіршилося. Напевне, для молоді проблеми соціальної адаптації до нових суспільних умов виявилися не такими складними

Молоді більшою мірою бракує на­лежної роботи, модного одягу, хорошо­го житла, сучасних економічних знань. Людям середнього віку частіше не вис­тачає можливості мати повноцінну від­пустку та дозвілля, працювати з повною віддачею, придбати необхідний одяг. Люди старшого віку насамперед скар­жаться на здоров'я, якість медичної до­помоги, неможливість купувати необ­хідні продукти та харчуватися на свій смак. Кожне покоління відчуває дефіцит соціальних благ у тих сферах, які є най­важливішими для нього: молодь — у сфері професійного самовизначення та зовнішнього вигляду; люди середнього віку — в забезпеченні можливостей для праці і відпочинку; старше покоління — у зміцнені здоров'я, нормальному хар­чуванні та підтримці морального духу за умов трансформації суспільства.

Однак на перші місця за напруже­ністю у всіх вікових категоріях виходять цінності, пов'язані з потребою соціальної стабільності: "державний захист від зниження рівня життя", "стабільність у державі та суспільстві" , "екологічна безпека", "впевненість у тому, що ситуація в країні поліпшуватиметься".

При цьому для всіх вікових катего­рій "державний захист від зниження рівня життя" є найдефіцитнішим соці­альним благом. Усі чекають захисту від держави і не отримують його достат­ньо.

За цих умов відносна соціальна стабільність зберігається завдяки тако­му компенсаторному чиннику, як благо­получність сімейних та між особистісних стосунків.

* * *

Підсумовуючи результати аналізу соціальних процесів в Україні 1994 — 2000 роки, можна зробити такі висновки щодо подальшої соціальної політики в Україні.

Здійснення фінансово-грошової стабілізації супроводжується лише певними позитивними соціальними результатами, пов'язаними із значним зниженням інфляції на споживчому ринку, а погіршенням динаміки головних соціальних індикаторів: середньої заробітної плати, грошових доходів на душу населення, середні та мінімальної пенсії. Виникла-низка соціальних проблем, і потребують для свого розв'язані відповідних коригувань у державній політиці.

Найбільш гострою та масштабною серед них стала проблема затримок виплати заробітної плати, пенсій, грошових допомог, інших соціальних виплат. Хоча на цьому напрямку вже здійснено низку державних заходів, проте необхідне формування цілісної системи законодавчих, організаційних, економічних та правових засад, які б забезпечували узгодженість і цілеспрямованість державної політики щодо ефективного подолання цього небезпечного не лише в соціальному, а й у політичному плані явища. Складовими такої системи повинні бути: визначення реальних джерел фінансування соціальних потреб та недопущення прихованого дефіциту в бюджетах усіх рівнів; скорочення соціальних витрат до обсягів, якого можуть реально забезпечуватися фінансуванням; здійснення суцільного характеру використання бюджетних коштів на соціальні потреби та встановлення безпосередньої відповідальності конкретних посадових осіб за такі порушення; створення організаційного та правового механізму, який би передбачав обов'язковий розгляд справ щодо перевищення встановлених граничних обсягів та строків заборгованості органами виконавчої, законодавчої судової влади.

Необхідним продовженням фінансово-грошової стабілізації структурна санація підприємств, виробництв та галузей, яка повинна супроводжуватися державними заходами щодо соціального захисту працівників відповідних підприємств. Так, на закриття однієї шахти з урахуванням розв'язання соціальних питань необхідно 5 мільйонів гривень. Порушення строків і необхідних обсягів фінансування може мати непередбачені соціальні та політичні наслідки. Механізм розв'язання відповідних соціальних питань повинен бути розроблений для всіх галузевих та регіональних програм (проектів) структурного оздоровлення економіки.

Потребує чіткішої визначеності державна політика заробітної плати. Вона повинна передбачати не лише пряме, а й опосередковане регулювання заробітної плати в окремих галузях. Динаміці змін абсолютних та відносних рівнів заробітної плати в окремих галузях повинна всебічно аналізуватися в структурах виконавчої влади; мають своєчасно розроблятися необхідні державні заходи недопущення необґрунтованого зростання заробітної плати в окремих галузях унаслідок їхнього монопольного становища або економічних привілеїв; здійснення державного впливу на розвиток галузей з прогресуючим зниженням заробітної плати.

Відповідно до вимог фінансово-грошової стабілізації необхідно внести корективи у політику регулювання заробітної плати у бюд­жетних галузях. Це стосується врахування реальних фінансових можливостей при встановленні посадових окладів, збалансування необхідних пропорцій між оплатою праці в окремих галузях, установах та організаціях бюджетної сфери, а також між оплатою праці бюджетній та виробничій сферах.

Забезпечення достатніх джерел фінансування бюджету, в тому числі й соціальних потреб, визначає необхідність розширення сфери оподаткування. Такі корективи в податковій політиці потребують формування цілеспрямованої політики доходів як одного з найважливіших напрямків соціальної політики.

Доходи населення, що відбиваються державною статистикою, охоплюють дедалі меншу їхню реальну частину. Доходи та інші надходження фізичних осіб — суб'єктів підприємницької діяльності згідно із статистичною звітністю становлять всього 0,4 відсотка грошових доходів населення України. В Росії питома вага підприємницького доходу, який враховується аналогічною державною статистичною звітністю, вже перевищила третину всіх доходів населення. Без адекватного врахування підприємницьких доходів Україні навряд чи може бути забезпечена обґрунтованість і політики доходів, і вдосконалення системи оподаткування.

Адекватного обліку потребують доходи не лише підприємців, а всіх зайнятих у недержавному секторі економіки.

Дуже важливим напрямком соціальної політики має стати створення системи визначення форм бідності, оцінки та спостереження а сім'ями та громадянами, які мають недостатні для життєдіяльності доходи. Лише на таких засадах можна буде забезпечити адресне надання соціальної допомоги, а отже — підвищити ефективність використання відповідних державних коштів. Засадовим стосовно надання допомоги має бути встановлення реального рівня нужденності громадян, а не лише документальне свідчення про рівень доходів, яке за умов масової не реєстрованої вторинної зайнятості часто-густо не є адекватним реальності.

1996 року визначилася необхідність підтримки реального розміру пенсій, оскільки негативні тенденції щодо цього різновид доходів дуже чисельної соціальної групи виявилися найбільш відчутно. Водночас потрібно адекватно оцінювати реальний рівень достатку громадян, які належать до цієї категорії, забезпечують посилення підтримки тим з них, що дійсно її потребують. Незважаючи на непопулярність таких заходів, як скасування пільг на проїзд у транспорті, оплату житлово-комунальних послуг, споживання електроенергії, подальше затягування з їх реалізацією може лишень ускладнити дійову підтримку нужденних громадян.