Реферат: Соціально-економiчнi процеси в Україні

На початок вересня 1996 року о державних службах зайнятості обліку перебували 278,8 тисячі незайнятих трудовою діяльністю громадян (рік тому у відповідний період — 125,7 тисячі громадян), яких 242,1 тисячі осіб мали статус безробітного (торік — 94,6 тисячі осіб). Рівень зареєстрованого безробіття досяг 0,9 відсотка працездатного населення (на 1 вересня 1995 року — 0,34 відсотка). Водночас фактичне безробіття значно перевищує його офіційно реєстрований рівень.

Відповідно до Державної програми переходу України на міжнародну систему обліку і статистики та згідно з розпорядженням Кабінету міністрів України органи державної статистики вперше провели вибіркове обстеження хатніх господарств з питань зайнятості та безробіття. За підсумками цього обстеження у жовтні 1995 року рівень безробіття загалом по Україні становив 4,7 відсотка, тобто у 13 разів перевищував показник зареєстрованого безробіття. Причому 43,2 відсотка (1,7 мільйона осіб) незайнятого населення становила молодь віком 16—29 років.

Ще більш вражаючі результати щодо фактичного рівня безробіття спостерігаються за підсумками соціологічних досліджень. По допомогу щодо працевлаштування, згідно з цими дослідженнями, до служб зайнятості зверталися лише 18,5 відсотка громадян, які втратили постійне місце роботи. Причому лишень один з шести громадян, що звернулися, скористався з цієї допомоги (тобто лише відсотки тих, хто втратив роботу).

Наявність чисельної резервної армії праці (безробітних), яка перевищує за най стриманішими оцінками 3 мільйони чоловік і яка практично повністю знаходиться поза сферою державного регулювання ринку праці, може за певних умов стати дуже небезпечним шпиком соціально-політичної нестабільності.

До цього слід додати, що водночас із зростанням як фактичного, так і офіційно зареєстрованого безробіття дуже швидко скорочується попит на робочу силу на ринку праці. По серпень 1995 року включно загальна кількість вільних робочих місць та вакантних осад становила 130 — 140 тисяч, а коефіцієнт навантаження на одне вільне робоче місце (вакантну посаду) дорівнював 0,8 — 0,9. На початок вересня 1996 року загальна потреба підприємств у працівниках для заміщення вільних робочих місць та вакантних осад зменшилася до 63,6 тисячі чоловік, що наполовину (49 відсотків) менше, ніж на відповідну дату минулого року. Коефіцієнт навантаження на одне вільне робоче місце досяг 4,4.

Отже, попит на робочу силу вже неспроможний реалізувати пропозицію навіть офіційно зареєстрованих громадян, не зайняті трудовою діяльністю. Якщо ж зіставити кількість вільних робочі місць з оцінками фактичного безробіття, то лишень один з 5 безробітних міг би претендувати на отримання роботи.

Комплексна оцінка та прогноз потенційних та реальних загроз державній і суспільній безпеці повинні адекватно враховувати процеси, які відбуваються на ринку праці і які можуть справляти вагомий вплив на стан та розвиток внутрішньополітичної ситуації.

Соціальним чинником, який за певних умов може створи загрозу соціально-політичній стабільності в державі, стало також випереджаюче зростання вартості житлово-комунальних послуг яке триває вже третій рік. Так, якщо 1994 року загальний індекс споживчих цін становив 501,1 відсотка, то зростання вартості платних послуг — 881,4 відсотка, а 1995 року — відповідно 250,2 відсотка та 584,4 відсотка. За 9 місяців 1996 року ціни на споживчі товари та послуги загалом зросли на 34,8 відсотка, в тому числі на продовольство — на 12,3 відсотка, а на непродовольчі товари — на 15,9 відсотка. За цей період вартість платних послуг зросла на 11 відсотків.

Серед платних послуг найбільше зростання цін і тарифів відбулося на житлово-комунальні послуги, плата за які лише 1996 року збільшилася: за житло — у 7,9 раза, за опалення — у 12,1 раза, за воду — у 10,2 раза, за газ — у 15,3 раза, за електроенергію -11,1 раза.

За 1996 рік тарифи на житлово-комунальні послуги зростали і двічі: у січні — лютому та у серпні. Зокрема, за січень — лютий плата за гарячу воду зросла у 2 рази, за центральне опалення -1,9 раза, за холодну воду та каналізацію — у 1,8 раза. У серпні відповідне підвищення тарифів становило: за житло — на 80 відсотків, за холодну воду — на 44 відсотки, за гарячу воду — 39 відсотків, за центральне опалення — на 37 відсотків, за електроенергію — на 29 відсотків.

Підвищення частки відшкодування населенням реальної вартості житлово-комунальних послуг водночас зі здійсненням адресних субсидій малозабезпеченим верствам є необхідною складовою економічного реформування. Цілком визнаючи необхідність цих, хоча й непопулярних, рішень, слід дуже виважено підходити до впровадження конкретного механізму їхньої реалізації, всебічно враховуючи можливі соціальні та політичні наслідки. Заборгованість 3а житлово-комунальні послуги у багатьох громадян становить 2 — 4 місяці та більше. У результаті до житлово-комунальної сфери надходить менше 50 відсотків нарахованих сум. Практично виникла нова соціально-економічна проблема: забезпечення своєчасної сплати широкими верствами населення цих платежів.

Стрімке зростання цін на житлово-комунальні послуги на тлі розвитку негативних тенденцій щодо реальних доходів населення 1996 року, і насамперед затримок виплати заробітної плати та інших соціальних виплат, призводить до посилення соціальної напруженості та активізації на цьому ґрунті політичних сил та громадських організацій, у першу чергу профспілок. Так, у спільному зверненні п'яти профспілкових об'єднань України до Президента, Голови Верховної Ради та прем'єр-міністра України з при­воду прийнятої урядом постанови "Про зміну розмірів відшкодування населенням вартості житлово-комунальних послуг" (серпень 1996 року) зазначалося про необхідність "ужити всіх можливих заходів щодо перегляду тарифів, затверджених цією Постановою, з урахуванням реальних фінансових можливостей населення України. У разі ігнорування позиції профспілкових об'єднань ми не зможемо гарантувати стримування зростання політичної напруги у суспільстві". Як показує досвід не лише далеких часів, а й сьогодення, безпосередніми причинами соціальних конфліктів та політичних ускладнень у багатьох випадках стають чинники не загальновизнаного стратегічного характеру, а зовні досить локального значення, але які безпосередньо заторкують повсякденні потреби громадян. Так, прем'єр-міністр Великобританії М.Тетчер була змушена піти у відставку внаслідок суспільно-політичної реакції на введення територіального податку, що аж ніяк не входив у систему національних пріоритетів державної політики.

Політика національної безпеки повинна завчасно визначати „подразливі" соціальні чинники, до яких сьогодні безперечно входить і плата за житлово-комунальні послуги, та об'єктивно оцінювати їхню загрозу соціально-політичній стабільності у державі.

Загальна характеристика соціальної ситуації в Україні

В Україні також відбувається звільнення від конвенції іден­тичності, але зовсім з інших причин. Затяжна економічна кри­за, зупинка промислових підприємств (тобто фактично вилу­чення людей із спільних економічних практик), багатомісячні невиплати заробітної платні ставлять під сумнів, а то й просто заперечують колишні фахові та соціальні ідентичності. Ос­новні ресурси ідентифікаційних практик — винагорода за пра­цю, визнання й престиж, реалізація компетенції та відпові­дальності, підтверджуваність очікувань — виявилися практич­но недоступними для значної частини населення. Подібний де­фіцит ресурсів підриває ідентичності. Більшість індивідів явно втратила контроль над власною економічною та соціальною си­туацією.

Український соціум безсумнівно є диференційованим, гете­рогенним, а його структуру визначає взаємодія двох тенденцій — тенденція до поглиблення нерівності і водночас, хоч би як парадоксально це звучало, тенденцією до соціальної гомогені­зації. В останні роки в нашій країні спостерігається небачене зростання реальної соціальної однорідності: невиплати винаго­роди за працю фактично означають не підтвердження держа­вою (основним інститутом суспільства) професійних і кваліфі­каційних відмінностей, тобто зрівнювання всіх у тій еконо­мічній ситуації, що склалася. Більше того, оскільки для біль­шості пенсіонерів установлено єдиний розмір пенсій, не визна­ються і відмінності щодо характеру, тривалості і т. ін. праці кожного у минулому. Колишні конвенції, правила і зразки взаємодій або частково деінституціалізовані, або не повністю інституціалізовані. Так, скажімо, легітимність державної влас­ності адже ґрунтовно підірвано, проте ще дуже далеко до легітимізації приватної власності. Поширення неінституціалізованих відмінностей чи стратифікацій засвідчує, що правила, на основі яких здійснюється доступ до обмежених ресурсів (до влади, власності, престижу), позбавлені визначеності, через що індивіди й групи змушені винаходити їх самостійно, всту­паючи в не інституційні взаємодії і укладаючи між собою від­повідні угоди. Інакше кажучи, доступ до ресурсів здійснюється за умов неповноцінних правил або ж зовсім без таких. Останнє спонукає індивідів та групи до дій, що лежать поза загально­прийнятим ціннісним або етичним контекстом та не мають жод­них міцних суспільних підстав значущих якщо не для всіх, то для більшості.

Наслідком явного домінування процесів деінституціалізації над процесами "уяви, що інституціалізується" (Касторіадіс) стали необоротне знецінювання раніше інтерналізованих зраз­ків і стандартів поведінки, тих габітусів, які забезпечували ін­дивідам і групам соціальну компетентність, тобто вміння і на­вички правильно розуміти, оцінювати те, що відбувається, та ефективно діяти, виходячи з такого розуміння і оцінок, мож­ливість невимушене почуватися в стихії соціальності. Несподі­вану і вельми значну соціальну перевагу одержали ті індивіди, які на початку суспільних трансформацій не володіли устале­ними габітусами (насамперед, молодь, і передовсім молодь ве­ликих міст), а також ті, чиї габітуси виявилися вкрай інстру­ментальними за нових умов. Решта ж опинилась у стані "проблематизованих ідентичностей і габітусів", не підтверджених емпіричною практикою та "значущими іншими" (державою, організаціями, колективними уявленнями).