Реферат: Соціально-економiчнi процеси в Україні

Корпорації (в цьому ще одна їхня відмінність від "команд" або цільових груп) можуть бути частиною, ядром організації, але при цьому можуть самі трансформуватися в неї. Корпо­рації, що мають статус організації, — явище нове для постра­дянських країн і водночас зовсім не випадкове. Показово, що наприкінці так званої перебудови нові організації виникали в кулуарах керівних органів комсомолу (обкомів, міськкомів, райкомів) — утворень явно корпоративного характеру в струк­турі пізнього соціалізму. Справедливо припустити, що переро­стання в організацію є для корпорації обов'язковою умовою досягнення амбіційних цілей і збереження, так само як і роз­ширення, контролю над ресурсами.

І нарешті, корпорація стає головним джерелом само ідентифікації для індивідів, які до неї входять. Річ не лише в тім, що кожен має можливість визначити себе в ролі людини корпо­рації, а насамперед у тім, що вона надає членам наочні скла­дові майнового і громадянського статусів. В обмін на лояль­ність, відповідальність і зобов'язання з боку індивіда корпора­ція забезпечує йому гарантії стабільності й захищеності у кри­зових соціальних і економічних ситуаціях; за умови дотриман­ня етосу корпоративності не допускає розриву між належністю і участю, створюючи тим самим передумови підтримки й куль­тивування ідентичності. В корпорації належність означає по­вноцінну участь, будь-яка імітація участі негайно викривається й належність припиняється.

Найближчий соціальний наслідок діяльності корпорацій по­лягає в тому, що в кожному з трьох найважливіших "просто­рів" суспільства — економічному, політичному і просторі пре­стижу (розподілу авторитету і визнання) — відбувається фор­мування, виокремлення й відносне розмежування різних галу­зей, тобто складаються нові неоднорідності. Так, зокрема, еко­номічний простір починає розпадатися на дві частини, в одній з яких доступ до благ менше визначається традиційними чин­никами, такими як компетентність, кваліфікація і відповідаль­ність, тоді як у другій ці чинники зберігають свою значущість, інакше кажучи, цей простір розпадається на галузь стагнації і галузь економічного пожвавлення з відповідними відмінностя­ми стосовно перспектив на майбутнє у належних до них інди­відів. Нинішній стан економіки й поведінка індивідів, які на­магаються пристосуватися до незнайомого й незвичного сере­довища, зумовлюють домінування ситуативних, короткочас­них, а то й просто випадкових чинників формування ідентич­ності над традиційними, властивими нормальній економіці. Перші нівелюють, пригнічують другі, що призводить до виник­нення ембріональних і не чинних соціальних утворень, своєрід­них соціальних "мутантів".

Соціальний портрет сучасної України

Рівень життя

За більшістю прийнятих у світовій практиці показників, Україна за роки не­залежності посіла місце серед бідних держав третього світу. А в останні роки ми близькі до можливості перетнути межу, що відділяє престо бідні держави від найбідніших. І все ж Україна в бага­тьох рисах ще далека від третього світу як країна переважно індустріальна, урбанізована, з достатньо високим рівнем інтелекту — завдяки розвинутій системі середньої, середньої спеціальної та ви­щої освіти. А от дохід на душу населен­ня, за офіційними показниками, цілком-можна зіставити з багатьма країнами, що розвиваються. Чи можна сьогодні з річним доходом у кількасот доларів та цінами, близькими до західних, підтри­мувати більш-менш нормальне існуван­ня, навіть на таких родючих чорнозе­мах?

Здоровий глузд підказує, що це не­можливо. Як свідчать результати соціо­логічних опитувань, з кожним роком оцінки рівня життя стають дедалі ниж­чими , а настрої, пов'язані з можливістю задовольняти соціальні потреби — де­далі песимістичнішими. Щороку (почи­наючи з опитування, проведеного 1994 року) близько половини громадян Укра­їни стверджують, ідо матеріальне ста­новище їхніх сімей набагато погіршило­ся, 20-25 відсотків — дещо погіршило­ся, 18-22 — залишилося як було, і тіль­ки 5-7 відсотків відзначають поліпшен­ня, Молодь у віці до ЗО років не так по­терпає за "соціалістичними здобутка­ми", як старші покоління. Проте і вона на запитання "Що особисто вам приніс перехід до ринкової економіки?" най­частіше згадує "втрату соціальних га­рантій і допомоги " — 40 відсотків опи­таних за загальноукраїнською вибір­кою, "зниження рівня життя" -- 36, "можливість стати безробітним" —^29 відсотків. При цьому не так часто згадуються можливість заробляти без обмежень" і "простір для підприємництва" —по 24 відсотки.

Тобто за останні 10—15 років біль­шість людей перетворилися на злиденних і незаможних. Залишається тільки зрозуміти, звідки беруться в такій бідній країні автомобільні пробки, де знахо­дять покупців численні магазини та кі­оски з дорогими товарами і кому зубо­жілі колгоспники продають продукти за цінами, що дивують навіть закордонних гостей. Напевне, існують податкові джерела, які компенсують мізерні зар­плати, пенси та стипендії. Про це свід­чать і соціологічні дослідження. Зокре­ма, вивчення домашніх господарств Ук­раїни, здійснене Київським міжнарод­ним інститутом соціології ще 1995 року, засвідчило, що в щоденниках доходів і витрат сімей спостерігається суттєва розбіжність: витрати майже вдвічі перевищують доходи. Проте й ця розбіж­ність мало що пояснює. Адже суми, яки­ми оперували досліджувані у своїх що­денниках, не перевищували кількох десятків доларів на місяць. На такі гроші підтримувати більш-менш пристойне існування практично неможливо.

Такі показники, як середньомісячна заробітна плата чи дохід сім'ї, обрахо­ваний за самооцінками українців, сьо­годні абсолютно непридатні для об'єк­тивного вимірювання. Насамперед то-і му, що основні доходи людей пов'язані з джерелами, які вони воліють не афі­шувати з огляду на їхню переважно тіньову природу. Скільки грошей набігає громадянам України з тіньового секто­ра, не знає ніхто. Хоча більшість екс­пертів схильні вважати, що той щонайменше не поступається "сонячному" сектору.

Надійнішим є аналіз матеріального становища сім'ї за таким показником, як доступність необхідних для цивілізо­ваного побуту предметів тривалого ко­ристування та комунальних послуг, їх наявність у сім'ї свідчить про певний рі­вень добробуту. В 1981-1982 роках со­ціологи провели репрезентативні опи­тування населення України. Тому можна порівняти деякі показники матеріальної забезпеченості сімей в останні роки "розвинутого соціалізму" та перші роки незалежності України.

Як видно, порівняно з 1982 роком, у кілька разів збільшилася частка власни­ків садових ділянок і дач. Вдвічі більше стало власників легкових автомобілів. Більше стало у населення холодильни­ків, кольорових телевізорів, пральних і швейних машин, які становлять основу сучасного цивілізованого побуту. Поліп­шилися й умови для духовного розвит­ку, оскільки набагато збільшилася кіль­кість сімей, які мають домашню бібліо­теку, відео та стерео техніку.

Тобто за низкою показників сучасна сім'я живе краще, ніж в останні роки "розвинутого соціалізму". Більше того, якщо в ностальгійному минулому головні комунальні вигоди мали лише близько 40 відсотків сімей, то в останні роки — більшість населення. Щоправда, офіційне» статистика свідчить, що всі ці блага було нагромад­жено ще за часів соціалізму Однак фак­ти реального, життя змушують сумніва­тися в коректності цих даних. Адже як­що все це було придбано за роки "розвинутого соціалізму" та перебудови, то чому з 1994 до 2000 року автомобілів, телевізорів, холодильників, стерео та відео апаратури менше не стало (при тому, по зношення придбаного раніше досягло понад крайніх термінів — в се­редньому 17-22 роки).

Порівняно з 1994 у 2000 році стало менше садових ділянок, швейних машин, спорядження для туризму, мисливства та ри­бальства. Тобто люди і далі актив­но купують все, що потрібно для споживання, і втрачають те, що могло б принести додатковий до­хід (робота на садовій ділянці, по­шиття.

Соціальне самопочуття населення

Звичайно, важливо, що люди думають про суспільство і як вони його оцінюють. Однак головне — наскільки добре чи погано вони почуваються за наявної соціальної ситуації. Саме тому перші запи­тання, яких потребують і медична, і соціальна діагностика: "Як почувається і на що скаржитеся?"

Але коли ставиш пряме запи­тання, отримуєш, як правило, категоричну відповідь, в якій немає місця нюансам і напівтонам само­почуттю людини. У нашому моніто­рингу ми запитували людей про те, наскільки вони задоволені сво­їм становищем у суспільстві.

Вже в перший рік незалежності Укра­їни близько половини населення було незадоволено своїм становищем, а на 1998-й невдоволення висловлювали вже понад три чверті. Відповідно скорочува­лась і невелика частина задоволених. По­зитивні зрушення помітні пише в останні два роки, але вони принципово не змінюють картини масового соціального від­чуження. До того ж невдоволення пере­важає практично в усіх верствах населен­ня, демографічних і професійних групах.

За таких настроїв в Україні зберіга­ється відносна соціальна стабільність. Чи не парадокс це? Чому люди не поспі­шають залишити настільки незручні соціальні позиції і не борються за нечис­ленні "місця під сонцем"? Чи справа лише в безмежній терплячості народу? Чи є соціальні чинники, спроможні компен­сувати це незадоволення? Один з них — побутова забезпеченість. В останнє десятиріччя вона стала ґрунтовнішою та цивілізованішою і, безперечно, стри­мує бурхливі прояви невдоволення. Проте є й інші соціальні блага, які люди цінують не менше, ніж побутовий ком­форт.