Реферат: Соціально-економiчнi процеси в Україні

Процеси структуризації в Україні — це водночас і наслідки, і передумови поділу та переділу влади і власності. Оголоше­ний життєво важливим рух до ринкової економіки супровод­жується виразними тенденціями до деіндустріалізації (зупинка і закриття підприємств, декваліфікація робітників та інже­нерів), натуралізацією обміну між економічними суб'єктами, відродженням архаїчних форм самозабезпечення товарами й послугами, поширенням практики перерозподілу доходів через формування неофіційного ринку зайнятості, створення каналів руху фінансових ресурсів за межами банківської системи і та ін. Інакше кажучи, внаслідок комплексного впливу явних і при­хованих чинників у соціальній структурі локально й парцелярно складаються конфігурації позицій, а спільним контекстом їхнього існування залишається довільна автономізація сегмен­тів і фрагментів соціального цілого, причому ці сегменти і фрагменти конституюють власні правила самоорганізації, бу­дучи не в змозі утвердити загальних.

Відділення позицій (статусів) від систем винагороди, неза­вершеність процесу дроблення .і присвоєння власності й полі­тичної влади зумовлюють можливість і навіть необхідність роз­паду обов'язкової для функціонально залежних систем іден­тичності індивідів і позицій» їхню взаємну диференціацію чи навіть відчуження і відторгнення. Утворився розрив між "уяв­ною" та "реальною" належністю до верстви чи групи. (Цей про­цес зачепив, певна річ, не всіх, але дуже багатьох). "Уявна" належність, пов'язана з попереднім життєвим досвідом, осві­тою, професійною кар'єрою, поставлена під сумнів наявними умовами і не потверджується "значущими іншими". Належ­ність (до позиції, статусу, організації) і участь — віднині не те саме. За відсутності систем винагороди належність поставлено під сумнів, отже, зникла і жорстка обов'язковість участі, кон­троль за якою заздалегідь приречений на неефективність. Інак­ше кажучи, оскільки ресурси ідентифікації виявилися недо­сяжними і невизначеними, значна частина простору ідентифі­каційних практик перетворилася на "проблемний простір". І в особистісному, і в соціальному аспектах питання ідентифікації стали центральними для структури суспільства.

В Україні, безсумнівно, відбувається зміна типу соціальної структури. Власність, гроші, влада, повага, визнання, куль­турна спадщина, традиції, історія та інформація, символи, на­решті, — все є об'єктом конкуренції, перерозподілу і присво­єння. Українське суспільство постає сьогодні як суспільство "нічиїх" речей. Тут мало що усталено комусь належить; у ба­гатьох випадках важко сказати, чи здійснилася диференціація державної, колективної і приватної власності (тим більше, що державна власність використовується як приватна); чи за пра­вом, легітимне володіють власністю її нинішні господарі. Можливість для включення у нову гру зі значними еконо­мічними й соціальними ставками та готовність узяти в ній участь, реальні знахідки і втрати — ось що найчіткіше дифе­ренціює агентів взаємодії. Порівняно з недавнім минулим, без сумніву, спостерігаються помітні зрушення, внаслідок яких утворилася строката й неоднорідна картина, відбулося не передбачуване переміщення й розміщення індивідів, спільнот і ор­ганізацій в спільному континуумі взаємодій. Реконструкцію цієї картини соціологи ще не здійснили, не вироблені й релевантні поняття для окреслення явищ, що намітились. Проте певні особливості, які найбільше впадають у вічі, вже можуть бути предметом обговорення.

Корпорації у соціальній структурі

Форми асоціації індивідів, що колись виникли у процесі підтримання спільного життя, вже не виходять за межі куль­тури. Часто невидимі й майже невідчутні, вони, однак, і надалі існують у світі власне людського, знаходячи конкретних со­ціальних носіїв або ховаючись у особливих соціальних нішах. Фратрія, безумовно, належить до давньої історії, а цех — до середньовіччя. Але так само справедливо й те, що фратрії й це­хи, як і колись, залишаються формами взаємодії індивідів. Не дуже поширені, відсторонені модерними типами спільності, во­ни зберігаються на периферії сучасної соціальності й культу­ри. Проте у певних історичних і політичних ситуаціях якимись не завжди явними й легко виявленими, але потужними струме­нями вони переносяться до життєво важливих центрів соціу­мів, стаючи найефективнішими інструментами досягнення пев­ного спектру мети. Складається враження, що кризи й транс­формації дають нове життя архаїчним колективним утворенням.

Варто було б поміркувати над тим, яким чином індивіди до­ступними зразками для копіювання й наслідування в змозі відтворювати архаїчні форми колективності. Можливо, ці форми наново винаходять і вигадують, конструюють з наявних умов і засобів діяльності в конкретних обставинах. Хоч як би там було, ситуація перерозподілу ресурсів явно потребує, щоб індивіди, якщо вони прагнуть досягти конкурентноздатності, у змаганнях за блага створювали асоціації подібного типу та вступали у релевантні їм взаємини.

Нинішня реальність привертає увагу соціолога до певного різновиду соціальних утворень, а саме до "чинних структур" ситуації перерозподілу багатства, влади, престижу, культури, символів. Такі утворення найзручніше, мабуть, називати кор­пораціями (від латин. corporatio — об'єднання, товариство, спілка на основі цехових, групових інтересів, об'єднання для досягнення мети у суспільній сфері).

Певна річ, може виникнути спокуса трактувати корпорацію як родове визначення багатьох історико-культурних видів ко­лективності, в різні епохи та в різних країнах відомих під різ­ними іменами, наприклад, фратрія, цех, чернечі та лицарські ордени, братства, "ложі", громади й артілі або ж "мафія". Вод­ночас очевидно, що поняття "корпорація" має не лише безсум­нівну схожість із деякими соціологічними термінами, такими як "команда" у драматургічній версії повсякденності Е. Гофмана, а й відмінності — скажімо, від термінів "кліка" чи "цільо­ва група" у їх соціологічному трактуванні. Обґрунтування від­мінності поняття "корпорація" від названих інтересів (так само як і емпіричне дослідження конкретних різновидів корпорацій в українському суспільстві) являє собою, однак, самостійне дослідницьке завдання. Тому я обмежуся тим, що визначу ос­новні атрибути, що конституюють корпорацію як один з еле­ментів структури, суспільства, елемент, в якому співіснують і взаємодіють фрагменти й компоненти соціальних утворень різних історичних і культурних епох.

Насамперед слід відзначити, що своєрідній соціальній ре­анімації корпорацій сприяють зростаюча конкуренція за блага, а також супутні їй архаїзація обмінних операцій (прямий про­дуктообмін) та поширення "караванних" зусиль задля достав­ки товарів з близького й далекого зарубіжжя, які здійснюють­ся на свій страх і ризик в обхід держави і поза нею. Саме кон­куренція , і пошуки джерел винагороди перетворюють корпо­рації на необхідні складові нинішньої ситуації. Інакше кажучи, корпорації формуються й утверджуються в контексті та у зв'язку з відродженням різноманітних пережиткових форм взаємодії у багатьох сферах життя. Досягти успіху в змаганні за ресурси навряд чи реально без об'єднання в асоціації, згур­товані спільною метою, дисципліною, практично цілковитим підкоренням певним правилам і нормам. Корпорації ж явля­ють собою чистий тип асоціацій "для себе" з артикульованими умовами членства і ясними перспективами дій, де внутрішні відмінності у статусах, обсязі владних повноважень і розмірах винагороди доповнюються значущістю колективного успіху.

Далі: корпорації будуються на основі єдності структурного та діяльного компонентів (тобто власне просторового, а також часового, енергетичного й нормативного) у формі адекватних корпоративним вимогам ментальних констеляцій (очікувань, санкцій щодо суворої формалізації забороненого й дозволеного і та ін.). Будучи просторовою структурою, корпорація має ясні, чіткі і в принципі встановлювані розміри, отже, і кордо­ни. Поділ же корпорацій на відкриті й таємні не такий істот­ний, оскільки вказує лише на ступінь складності встановлення їхньої чисельності. Такою ж не важливою під цим кутом є й локалізація корпорацій у тих чи тих сферах діяльності — про­фесійній, політичні, економічній, соціальній.

Коли щось і вирізняє корпорації від інших типів об'єднань, то це темп і ритм діяльності, тобто часові та енергетичні харак­теристики.

Саме енергетика, зусилля та ресурси, які мобілізують для здобуття позитивних ефектів у конкуренції .за матеріальну й символічну винагороду, за статуси і привілеї, за право інтер­претувати історію, за контроль над інформацією тощо, пояс­нюють той факт, що корпорації конструюють і підтримують просторово-часові поля з різним ритмом і темпом здійснення в них взаємодії між людьми, між людьми та речами, між людь­ми та ціннісно-знаковими груповими реаліями. Повсякденна мова фіксує цю напружену, завихрену процесуальність дієсло­вом "крутитися".

Динамічні характеристики подібних полів варіюються, оче­видно, у широких межах, зумовлюючи сегментацію соціально­го цілого та автономізацію утворених частин. Тому й належні до них індивіди ведуть різне за стилем, ритмом і темпом жит­тя; можливість контактів між ними мінімізується, знижується й рівень взаєморозуміння. Віднині жити розмірене, налагодже­но і передбачувано — привілей тих, хто входить до спільнот, не залучених до боротьби за перерозподіл ресурсів; доля ж інших — безупинно "крутитися", домагатися свого, а не задо­вольнятися установленим кимось. Таким чином, час стає важ­ливим диференціюючим і стратифікуючим чинником, що на поверхні соціального життя, емпірично фіксованого в першому й не найповнішому наближенні, виявляється у формі відмінно­стей у ставленні до темпоральних характеристик: минулому, теперішньому і майбутньому.