Реферат: Територіально-виробничі комплекси України

Зміст.

Вступ.

Поняття, сутність та складові виробничого комплексу та виробничої інфраструктури.

Формування територіально-виробничих комплексів України.

Територіально виробничі комплекси України.

Висновок.

Література.

Вступ а

Важливими елементами формування і функціонування територіальних галузевих, міжгалузевих, інтегральних комплексів є економіко-екологічні і демографічні. Вони сприяють у рамках ТВК кращому забезпеченню комплексної переробки сировини, вико­ристанню природних, трудових і матеріальних ресурсів, ефектив­ній організації суспільного виробництва, створенню системи посе­лень із необхідними умовами праці і життя людей.

У господарському комплексі України можна виділити 57 ТВК, які сформувалися або перебувають на стадії формування, та понад 300 різних промислових центрів, що безпосередньо не належать до територіального складу вищих за таксономічним рангом структурних елементів, оскільки переважна більшість цих структурних еле­ментів має невеликі розміри.

В Україні, де високе господарське освоєння території, зокрема Донбасу та Придніпров'я, а також густонаселених великих міст інших районів, слід удосконалювати ТВК внаслідок оптимізації їх галузевої структури, технічного переобладнання підприємств, раціоналізації внутрішніх і міжгалузевих транспортно-економічних зв'язків, поси­лення дії інтенсивних факторів. Це основний шлях розв'язання про­блеми вдосконалення територіальної організації продуктивних силі джерело економії суспільної праці в Україні.

Отже, як показує світовий досвід, в Україні потрібні нові методи вирішення регіональних питань економічного розвитку, насампе­ред більш глибоке вивчення загальноекономічної теорії розвитку ринкової економіки, оскільки вона є основою регіонального стра­тегічного планування.

1. Поняття, сутність та складові виробничого комплексу та виробничої інфраструктури

Виробничий комплекс, як складова частина національної еко­номіки, являє собою цілісну сукупність підприємств виробничого спрямування, поєднаних між собою елементами виробничої інфра­структури та організаційною системою управління господарством. При цьому сама національна економіка може розглядатися як систе­ма, сформована учасниками економічного циклу суспільного вироб­ництва, які виробляють товари й послуги, а також приймають участь в їх обміні, розподілу й споживанні в межах країни. Інтегральним показником оцінки економічного розвитку національної економіки є показник валового внутрішнього продукту (ВВП), який характери­зує рівень розвитку продуктивних сил країни, особливості його структури, ефективність функціонування окремих галузей, рівень участі країни у світових інтеграційних процесах. В регіональному вимірі інтегральним показником економічного розвитку є виробниц­тво валової доданої вартості (ВДВ). Виробничий комплекс країни є основною ланкою економіки, яка виробляє товари, а виробнича інфраструктура надає значну, а в окремих регіонах - переважну ча­стку послуг.

Національна економіка характеризується організаційно-еконо­мічною, соціально-економічною (інституціональною) та виробничо-технологічною структурами, які відображають внутрішні співвідно­шення її складових з точки зору організації виробництва, розподілу форм власності та існуючих його технологічних циклів.

Виробничі комплекси виділяються за організаційно-економічними та виробничо-технологічними ознаками. Інституціональна структура справ­ляє помітний вплив на ефективність функціонування виробничого комплексу.

Виробничий комплекс характеризується структурою вироб­ництва — співвідношенням між його галузями, яке виражає госпо­дарські пропорції та стан суспільного поділу праці. Структура ви­робництва визначається як натуральними, так і вартісними показни­ками (валовий внутрішній продукт, валова додана вартість, чи­сельність зайнятих, вартість основного капіталу). Вона характери­зується галузевими, територіальними, відтворювальними про­порціями, а також пропорціями міжрегіонального товарообміну. Ос­новою для виділення виробничих комплексів є сукупність галузевих пропорцій суспільного виробництва. При цьому галузь господарст­ва являє собою цілісну сукупність організацій та підприємств, об'єднаних спільністю функцій, які вони виконують у системі суспільного поділу праці. Територіальна структура виробництва відображає виробничі пропорції у певних галузях виробництва між різними територіями країни.

В залежності від ролі галузей у національній економіці виділяють сфери виробництва товарів та виробництва і надання по­слуг.

Виробничий комплекс є складовою сфери виробництва то­варів і послуг, включаючи в себе види виробничої діяльності, які створюють матеріальні товарні блага (промисловість та сільське господарство), а також виробничу інфраструктуру (наука і наукове обслуговування, будівництво із супутніми галузями, матеріально-технічне постачання, складське господарство, заготівлі, транспорт і зв'язок по обслуговуванню матеріального виробництва).

Інші галузі, пов'язані з товарним виробництвом (торгівля, по­бутове обслуговування, громадське харчування), а також сукупність галузей господарства, які здійснюють функції по наданню послуг населенню (житлово-комунальне господарство, громадський транс­порт і зв'язок по обслуговуванню населення, освіта, охорона здо­ров'я, культура і мистецтво відносяться до соціального комплексу країни.

Окремо виділяються за функціональними ознаками державна організаційно-управлінська інфраструктура (органи управління, су­дової влади, внутрішніх справ і оборони), а також ринкова інфраструктура, як сукупність галузей, що обслуговують ринкові відносини і об'єднують заклади кредитування, фінансування і стра­хування підприємств і населення. Теорію й практику функціону­вання цих галузей вивчають відповідно наука державного управ­ління, юриспруденція та наука про фінанси.

За галузевою ознакою виробничий комплекс структурно поділяється на:

промисловість;

аграрно-промисловий комплекс;

виробничу інфраструктуру.

Провідною ланкою виробничого комплексу є промисловість - найважливіша галузь виробництва, яка включає підприємства, що здійснюють видобування й заготівлю природної сировини, вироб­ництво засобів виробництва й предметів споживання. Промисло­вість є основною трудо поглинаючою галуззю товарного виробниц­тва. її розвитку загалом зобов'язаний розвиток інших галузей госпо­дарства. За характером виробництва і предметів праці промисло­вість, у свою чергу, поділяється на видобувні й обробні галузі. Видо­бувна промисловість об'єднує галузі, зайняті видобуванням сиро­вини з компонентів природних ресурсів. Обробна промисловість, як сукупність галузей промисловості, підприємства котрих обробляють і переробляють сировину й матеріали, включає в себе більшість ви­робництв, які створюють товари, готові для споживання. Видобувна промисловість іноді називається сировинною. Структура промисло­вості України може бути представлена в генералізованому вигляді чотирма великими міжгалузевими комплексами — паливно-енерге­тичним, металургійним, машинобудівним та хімічним.

Особливе місце займає промислове виробництво товарів з си­ровини сільськогосподарського походження. Це виробництво, разом із сільськогосподарським, виділяється в окремий аграрно-промис­ловий комплекс. Важливою особливістю територіальної структури виробничого комплексу є формування його територіальної організа­ції. Основними її елементами виступають:

Промисловий (агропромисловий) район - інтегральний район з переважаючим значенням промислового виробництва як го­ловної галузі виробничої спеціалізації (Донбас, Придніпров'я та ін.)

Промисловий (агропромисловий) вузол - зосередження на обмеженій території (рангу територіально-господарського підрайону, міської агломерації) виробничо-технологічного територіального поєднання підприємств, що склалося історично або формується й на даний час.

В Україні розвиваються понад 70 промислових вузлів. Найбільшими є Донецько-макіївський, Київський, Запорізький, Харківський, Дніпропетровсько-Дніпродзержинський вузли.

Агропромисловий кущ - специфічна локальна форма ор­ганізації аграрно-промислового виробництва, яка характеризується компактним розміщенням на невеликій території агропромислових пунктів і центрів з їх сировинними зонами (наприклад. Ніжинський агропромисловий кущ м'ясомолочної та овочеконсервної спеціалі­зації").

Промисловий (агропромисловий) центр - місто або селище

міського типу, де зосереджено декілька промислових підприємств і які складають спеціалізовану місто утворюючу галузь.

Промисловий (агропромисловий) пункт - поселення разом з промисловим підприємством, яке виникло при ньому (наприклад, селище міського типу, населення якого працює на електростанції,

хутір з лісопильним підприємством).

В структурі виробничого комплексу особливу роль відіграють виробничо-інфраструктурні галузі, які забезпечують базові галузі виробництва виробничими послугами. У суспільному виробництві виробнича інфраструктура забезпечує економічно ефективний, швидкий та якісний прискорений процес обігу та споживання. Перш за все у виробничій інфраструктурі необхідно підкреслити постійно зростаючу роль науково-інформаційної галузі виробництва, яка розглядається як специфічна складова інвестиційно-будівельної інфраструктури. Основними центрами і регіонами, де розміщені га­лузі виробництва й інші центри економічної ділової активності, ста­ли території з передовою наукою та освітою (Київський, Львівський та Одеський регіони. Східний економічний район, Придніпров'я, Донбас тощо). Територіальне поєднання освіти, науки, наукоємних виробництв нині є типовим для великих столичних агломерацій і провідних промислових районів. Перспективною формою тери­торіальної організації науково-виробничих комплексів є технополіси (технопарки, агрополіси тощо)- цілеспрямовано сформовані зони ділової та наукової активності, в яких поєднуються фінансово-кредитні заклади, науково-дослідні інститути, вищі навчальні закла­ди та наукомісткі промислові підприємства, що взаємодіють між собою. Часто технополіси мають особливі організаційно-правові умо­ви господарювання, які сприяють прискоренню економічної віддачі від виробництва. Основою науково-технічного розвитку країни є науково-технічний потенціал, що являє собою сукупну продук­тивність усіх засобів науково-технічної діяльності та її ресурсів.