Реферат: Міське та сільське населення України

Значний науковий і практичний інтерес викликає вивчення сільського розселення, географія якого змінюється досить швидко. Так, за 1970 - 1979 роки число сільських населених пунктів у республіці зменшилося з 31,3 до 29, 7 тис., причому одночасно знижувалася загальна кількість сільського населення (з 21, 4 до 19,4 млн. чол., або на 9,3%).У наступні роки ці в цілому високі темпи були ще вищими (за 1979—1989рр.чисельність сільського населення скоротилася до 17, 1 млн. чол., або на 11,9%). Найбільш інтенсивне скорочення кількості сільських населених пунктів відбувалося в областях східної і південної частини України. В колишньому Південно-Західному економічному районі, де зосереджено майже 50% усіх сіл республіки, кількість їх зменшилася на незначну величину. В ряді областей даного району (Івано-Франківській, Львівській, Волинській) число сільських поселень практично не скоротилося.

Депопуляційні процеси в межах сільського населення, що розпочалися ще у 1979 році, нині охопили вже понад 90% сільських адміністративних районів України.

Порівняно з 1979 роком чисельність сільського населення зменшилася на 15,0%,і сьогодні вона становить 32,2% загальної чисельності населення. З 1979 по 1989 рік середньорічне зменшення чисельності сільського населення становило 200 тис. осіб. З 1989 року темпи зменшення чисельності сільського населення сповільнюються. За 1992 рік міграційне сальдо в сільській місцевості було додатним і становило 78, 7 тис. осіб, за 1993 —41,7 тис., за 1994 - 0,5 тис., за 1995 рік міграційне сальдо збільшило чисельність сільського населення на 1З тис. осіб, а за 1996 — 7, 6 тис.

Сільське населення на початок 1997 року налічувало 16,4 млн. осіб, що проживали у 28,9 тис. сільських поселень. Зараз воно налічує близько 14 млн. чол.. Сільське населення загалом має довготривалу тенденцію до зменшення і питання сільського розселення дуже актуальне на сучасному етапі розвитку територіальної організації суспільства. Його чисельність в Україні постійно зменшується. Так, якщо його частка в 1913 році становила 81% всього населення в України, то в 2005 р. — тільки 29,0%. населення за цей самий. Сільське населення переважає ще у Вінницькій (53 %), 3акарпатській (61 °/о), Івано-Франківській (56 %), Рівненській (52 %), Тернопільській (56%), Чернівецькій (57 %) областях, тобто в західній частині України та на Поділлі, де промисловість розвивалася повільніше, ніж на сході нашої країни. Найменша частка сільського населення у Донецькій (10%), Луганській (14°/о), Дніпропетровській (16 %), Харківській (21%) областях та ін.

Сільське населення живе в селах, загальна кількість яких зменшується. За період 1961—2001 рр. кількість сіл скоротилася з 42229 до 28742,тобто більше ніж в 1,5 рази. Половина сіл зосереджена у Західній економічній зоні —51%.

Використання результатів переписів населення за ряд років дозволяє визначити певні тенденції в сільському розселенні, виявити головні причини, що обумовлюють дані процеси.

За 1970—1989 роки число малих сільських поселень України (з населенням менше 50 чол.) скоротилося — з 1499 до 1336. У той же час зросла кількість поселень з населенням 51—100 чол.— відповідно з 2251 до 2835. Кількість великих сільських населених пунктів значно зменшилась. Якщо, наприклад, у 1970 р. в республіці нараховувалось 637 сіл з населенням понад 3 тис. чол. в кожному, то в 1979 р. кількість їх скоротилася —до 581, у 1989 р.— до 516. Крім того, за вказаний період кількість сіл з населенням 1001—3000 чол. також помітно зменшилася - з 6194 до 4540. При цьому досить чітко простежується тенденція до росту питомої ваги невеликих сіл (з населенням до 100 чол.). Так, якщо в 1970 р. їх частка в Україні становила 12% від загальної кількості сільських населених пунктів, в 1979 р.—15, 3%, то в 1989 р. їх питома вага уже зросла до 23%. За цей же час питома вага населених пунктів з населенням в кожному понад 1 тис. чол. скоротилася з 21,8%, 20, 4% до 17,8%.

Спостерігаються значні міжобласні відмінності в розмірах сільських поселень. Більшість сіл з населенням до 50 чол. в 1999 р. було зосереджено в колишньому Донецько-Придніпровському районі (близько 60% всіх такого розміру сіл України).Лише в Харківській, Сумській і Полтавській областях кількість таких сіл складала близько третини загальної кількості їх у республіці. Досить мала кількість сіл вказаних розмірів (до 115) припадає на Закарпатську, Хмельницьку, Рівненську, Тернопільську і Волинську області. Більш крупні сільські населені пункти переважно зосереджені в центральній і східній частинах республіки.

Помітні територіальні зміни відбулися в людності сільських населених пунктів. Середня людність населеного пункту України за 1970-1979 роки зменшилася з 685,4 до 654,7, або на З0,7 чол., за 1979—1989 роки - з 654, 7 до 600, 7 жителя, або на 54 чол., а за останні 10 років-ще більш ніж на 50 чол. Ці досить значні зміни свідчать про високу інтенсивність тих процесів, які відбуваються в сільському розселенні республіки. Найбільш крупні села зосереджені в колишньому Південно-Західному економічному районі (їх середня людність становила близько 750 чол.). Саме в даному районі середня людність сіл зростала найменше.

Поряд зі збільшенням кількості невеликих сіл помітно зросла кількість їх жителів. У селах України з населенням до 50 чол. загальна чисельність їх населення за 1959-1979 роки зросла з 42,3 до 56,9 тис.чол., за 1979 - 1989 роки— з 56,9 до 74,8тис. чол.,1989-1999роки-з 74,8 до 85,2тис.чол.. ; з населенням 51—100 чол.— відповідно з 171, 8 тис. до 188,5 тис.,200, 4тис.чол.,207,2тис.чол. Тим часом населення великих сіл зменшилося: в селах з кількістю жителів понад 5000 чол.—з 809 тис. до 692, 2 тис. і до 630, 3 тис чол., 3001—5000 — з 1875 тис. до 1753,5 і до 155, 5 тис чол., 2001—-3000— з 2905, 4 тис. до 2549, 5 і 207,4 тис.чол., 1001-2000 жителів — з 6882, 3 тис. до 6037, 6 і до 5051 тис.чол. Словом, найбільш значне скорочення сільського населення відбувається, як уже зазначалося, за рахунок жителів не малих, а великих сіл. Ця особливість, що характерна майже для усіх областей, не відповідає нашим традиційним уявленням про зміни, які відбуваються останнім часом в сільському розселенні України. За 25 років питома вага сільського населення, яке проживає в поселеннях з числом жителів понад 1 тис.чол., скоротилася з 58, 2 до приблизно 55%, тоді як питома вага населення невеликих сіл (з числом жителів до 100 чол. зросла з 1 до 1, 5%).

За кількістю жителів села поділяють на малі (до 500 осіб)-57,7%, середні (500—1000 осіб) —22, 4 °/о і великі (понад 1000 осіб)-19,9%. Переважна більшість сільського населення проживає у середніх і великих селах. Територіальні відмінності сільського розселення зумовлені природними умовами, суспільно-економічними відмінностями та історичним минулим, мають свої особливості у різних природних зонах і районах України. Так, на Поліссі, де сільськогосподарські угіддя мозаїчні, села здебільшого невеликі за людністю, хоча є відмінність між Правобережним і Лівобережним Поліссям. У Лісостепу густота сільського населення висока і багато сільських поселень, розміщених поблизу одне від одного; у Степу — зріджена мережа сільських поселень, розміщених біля водотоків при незначній густоті сільського населення.

У районах Закарпаття та Прикарпаття — села великі. У Криму вони розміщені уздовж водотоків та на крутих гірських схилах.

Найбільш інтенсивно скорочувалася кількість сільських жителів в областях колишнього Донецько-Придніпровського економічного району, особливо в регіонах з високою питомою вагою сільського населення (менш розвинутих у промисловому відношенні). За 1980—2000 рр. чисельність сільського населення в колишньому Донецько-Придніпровському економічному районі зменшилася приблизно на 10% в Сільське розселення України своєрідне у тій чи іншій місцевості. Це й зрозуміло, оскільки села перебувають у різних соціально-економічних та географічних умовах. Взагалі в Україні виділяють 26 класів сільського розселення. Найтиповіший регіон сільського розселення (за площею він становить трохи більше третини території країни - 38%)- Східноукраїнський. У ньому низька щільність сільського населення -21 чол./км2 і невелика людність сільських поселень — у середньому 423 особи. Він займає значну територію на Лівобережній Україні, аж до Автономної Республіки Крим і заходить на Правобережну в районі Київсько-Житомирського Полісся, а на півдні — до Одеської і Кіровоградської областей. У цьому регіоні є й великі сільські поселення, проте в цілому це регіон дрібного розселення, який потребує активних державних заходів щодо відтворення сільського розселення, збільшення чисельності сільського населення.