Реферат: Міське та сільське населення України
Найбільш щільна мережа міських поселень склалася в Донбасі : у Донецькій та Луганській областях зосереджено відповідно 50 і 37 міст, а також 134 і 109 селищ міського типу. Це становить близько четвертої частини всіх міських поселень республіки.
У Донбасі ці поселення характеризуються порівняно високою густотою заселення, в західній частині України також зосереджена густа мережа міських поселень — міст і селищ міського типу (містечок),але густота заселення більшості з них незначна (4—10 тис. чол.).
Найбільшим населеним пунктом республіки є її столиця м. Київ з населенням 2635 тис. чол. (2001р.). В Україні розташовано п’ять міст мільйонерів: Харків (1623тис. чол.), Дніпропетровськ(1189тис.), Донецьк (1121 тис.), Одеса (1101 тис. чол.). До мільйонного рубежу наближаються Запоріжжя (897 тис.) і Львів (802 тис. чол.).Населення Кривого Рогу (724 тис.), Маріуполя (522 тис.), Миколаєва (512 тис.) і Луганська (504 тис.) перевищило 0,5 млн. чол.; Макіївки(424 тис.) - 0,4 млн. чол. Понад 0, 3 млн. чол. живе у Вінниці (381 тис.), Севастополі (366 тис.), Херсоні (362 тис.), Сімферополі (353 тис.), Горлівці(337 тис.), Полтаві (320 тис.), Чернігові (306 тис.), Черкасах (302 тис.),Сумах (301 тис.). В Україні розташована велика кількість малих (до 50 тис. чол.) і середніх (50—100 тис.) міських поселень (у 2000р.— відповідно-1241 і 51), частина яких має необхідні територіальні ресурси для свого розвитку. Такі міста є в усіх областях; найбільше їх розташовано у західній частині республіки, включаючи Хмельницьку, Вінницьку, а також Черкаську області. В Україні є близько 40 міст з населенням від 100 до 500 тис. чоловік .
Важливою є вчасна оцінка тих змін, які відбуваються у розвитку міських поселень. За останні роки спостерігається значне скорочення темпів приросту міського населення : за 1980—2000 роки вони стали втроє нижчі, ніж за 1960—1970 роки. У цілому такі зміни оцінюються позитивно, оскільки прискорене зростання чисельності міських жителів, яке відбувалося переважно за рахунок сільського населення, ускладнює проблему розвитку сільського господарства й соціальної перебудови села.{№ 2}
Чисельність міського населення України на початок 2000 року становила 33,0 млн. осіб (67,0% загальної чисельності населення держави). Територіальна концентрація міських жителів має істотні відмінності. Скорочення темпів приросту населення є характерним для всіх розмірних категорій міських поселень, у тому числі більших і найбільших міст, але найпомітніше воно саме в малих поселеннях.
Регіональні особливості розміщення населення зумовлюються характером поселенської мережі. Міське населення України розміщене досить нерівномірно. Переважна більшість його знаходиться у високо урбанізованому Донецько-Придніпровському регіоні. Особливо висока зосередженість населення у Дніпропетровській, Донецькій та Запорізькій областях, на які припадає майже третина всіх міських жителів України. Динаміка міського населення має істотні територіальні відмінності. Так, зараз існує певна тенденція зниження темпів приросту міських жителів у Донецько-Придніпровському регіоні і незначне зростання приросту населення у слабо урбанізованих областях (Івано-Франківській, Тернопільській та Хмельницькій).(див. табл. 5) Джерелом приросту чисельності жителів цих областей був природний приріст (відповідно 1, 3;1,3;0,8 тис. осіб).{№ 15}
Змінюється також співвідношення між типами міських поселень - містами та селищами міського типу. На сьогоднішній день спостерігається збільшення кількості міст і зменшення селищ міського типу, що пов’язане і з наданням селищам міського типу статусу міст, і з переводом селищ міського типу в ранг сільських поселень.
Аналіз розподілу жителів за типами поселень свідчить про те, що хоча кількість міських поселень у 1999-2001рр році дещо перевищувала 4,5% усіх поселень України, проте в них проживало понад дві третини населення держави. При цьому міста становили менше третини міських поселень, але вони концентрували понад 86% міських жителів. До того ж основна їх частка (понад 50°/о) припадала на великі міста з чисельністю жителів понад 250 тис. осіб. У таких містах проживало понад 16 млн. осіб. У малих містах проживало понад 8 млн. осіб.
Значне територіальне зосередження міських поселень у Донецько-Придніпровському регіоні та навколо великих міст, особливо навколо міст-мільйонерів, а також високе скупчення біля них сільських поселень спричинили формування агломеративних форм розселення. Найвиразніших ознак агломерацій досягло розселення у Донецькій області, центральній та південній частинах Луганської області, навколо таких великих міст із суміжними поселеннями, як Запоріжжя, Київ, Харків, Львів та ін.
В Україні виділяють такі групи міських поселень: малі(до 50 тис. чол.), середні (50—100 тис. чол.), великі (100—500 тис. чол.),дуже великі (500—1000 тис. чол.), міста-мільйонери (понад 1000 тис. осіб).(див. табл.. 6)
Найчисленніша група — це малі міста (куди належать і селища міського типу). Із загальної кількості міст (1356) на цю групу припадає 1247, тобто 92 %, проте в них проживає всього 31,3% міського населення України. Відповідно — середніх міст 55 (11°/о міського населення ), великих — 40 і майже 25 % міських жителів, дуже великих —6 міст, у них 11% мешканців. У п'ятьох містах-мільйонерах проживає 21,6% міського населення (табл. 1). Таким чином, у великих, дуже великих і містах-мільйонерах проживає 57, 7 % міського населення України. Є пряма залежність між рівнем урбанізації та загальною густотою населення. Справді, в Україні виділяють кілька областей з високим рівнем міського населення: Донецька — 90 % міського населення, густота населення — 196,2 чол./км2 ; Дніпропетровська - відповідно 84% та 120, 8 чол./км2 ,Харківська —79% і 98,4 чол./км 2 , Львівська — 61% і 126,7 чол./км 2 та ін. Густота населення в цих та інших областях зазнає підвищення за рахунок міського населення.
В Україні виділяються окремі регіони — Полісся, Південь, де густота населення не перевищує 60 чол./км2 ,рівень урбанізації коливається від 48% у Рівненській області до 61% у Херсонській .
Міське населення в Україні за 45 років (1959—2004рр.) зросло. Найбільше це характерно для Заходу і центральних областей, починаючи від Київської, уздовж Дніпра до Автономної Республіки Крим ; у високо урбанізованих областях Сходу і Центру України міське населення зростало повільно. Швидка урбанізація характерна для Рівненської області, де міське населення зросло більше ніж у 3 рази.
Середній вік міського населення в цілому майже на 5 років нижчий, ніж сільського, до того ж тут людей пенсійного віку менше на 10%, ніж у сільській місцевості України. Крім того, більшість міських жителів проживає у так званих селищах міського типу. Це проміжна ланка поселень між містом і селом. Ці поселення розміщуються навколо промислових підприємств, залізничних вузлів, курортів чи санаторіїв і мають дві і більше тисяч мешканців, переважно робітників і службовців та членів їхніх сімей. Селища міського типу поділяють на індустріальні, агропромислові, сільськогосподарські, несільськогосподарські та мішаного типу. Ще 10 років тому їх в країні було 907, або 67,2 % загальної кількості всіх міських поселень України, проте в них проживало тільки 13,2 % загальної кількості міського населення. Зараз їх кількість дедалі зростає. В цілому селища міського типу поділяють на дрібні (від 2 до 10 тис. чол.) — усього 829 (91 °/о загальної кількості їх). Найбільше селищ міського типу зосереджено у Східній (446) та в Західній (327) зонах. Найменше їх у Південній економічній зоні — 138. Найпоширеніші селища міського типу — індустріальні, що характерно для Східної економічної зони, та мішаного типу(адміністративного-агропромислові) — в Західній економічній зоні; курортні ж найбільш характерні для Південної економічної зони, а також у регіоні, що прилягає до зони Українських Карпат.
Частка населення у селищах міського типу за останні декілька років теж зменшилася на 1,6%.А великі міста, в свою чергу, крім позитивних (високий виробничий потенціал, можливість здобути освіту, отримати медичні, культурні, комунальні послуги тощо), мають і негативні характеристики : гострі транспортні, житлові проблеми, підвищений рівень забруднення навколишнього середовища, злочинність тощо.{№ 4}