Реферат: Правознавство, загальна термінологія

Процедури. З інститутом юридичної відповідальності щільно пов'язані й правові норми, що визначають порядок, процедуру, процес здійснення самого притягнення до ідповідальності. Правосуддя, взагалі юрисдикційна діяльність (від латинського слова, що означає 'проголошую право") досягають мети лише за умови, коли відбуватимуться у порядку і формах, із додержанням гарантій,визначених процесуальним законодавством. Завдяки щ забезпечується можливість встановлення об'єктивної істини у справі про правопорушення, без чого втрачається сенс самої юридичної відповідальності.Кримінальний процес, цивільний процес, господарсько-судовий процес, адміністративні і дисциплінарні провадження тощо потре­бують ретельного дотримання законності. Ігнорування, нігілістичне ставлення до процесуальних норм створює грунт для протизаконних покарань, сваволі, руйнування правопорядку. Спеціальні закони Кримінально-процесуальний кодекс, Цивільний процесуальний кодекс, Господарський процесуальний кодекс, Кодекс про адміністративні правопорушення - докладно регламентують юрисдикційну процедуру, процес розгляду і розв'язання справи.Так, скажімо, кримінальний процес складається з таких процесуальних стадій:порушення кримінальної справи;попереднє розслідування, яке провадиться в одній з двох
форм - дізнання та попереднє слідство;віддання до суду;судовий розгляд у суді першоїінстанції,якийскладається з декількох частин - підготовча частина,
судове слідство, дебати сторін (судові дебати), останнє
слово підсудного, постанова (винесення) вироку,
оголошення вироку (до речі, в разі необхідності можливе
поновлення розгляду справи, починаючи з судового
слідства, у будь-який момент, включаючи постанову
вироку);розгляд справи в апеляційній інстанції (апеляційне про­
вадження);розгляд справи в касаційній інстанції (касаційне про­
вадження);перегляд справи за нововиявленими обставинами;виконання вироку, ухвали та постанови суду.Рішення у справі, що розглядається у кримінальному процесі, виносяться лише на підставі фактичних даних (доказів), які одержані з джерел, що визнані кримінально-процесуальним законом (ст. 65 КПК). Ними можуть бути: показання свідка, показання потерпілого, показання підозрюваного, показання обвинуваченого, висновок експерта, речові докази, письмові документи (протоколи слідчих та судових дій та інші документи).Цілком очевидно, що найважливішою центральною частиною кримінального, рівно як і цивільного процесу, є власне правосуддя, тобто безпосередній судовий розгляд.

Поняття законності і правопорядку Законність, як принцип здійснення владних повноважень державою Законність, як принцип поведінки фізичних осіб у сфері права Законність, як принцип побудови системи нормативних актів Законність, як режим соціально-політичної сфери життєдіяльності суспільства вимоги законності – основні начала, що характеризують її зміст та значення. Верховенство закону Єдність законності – наявність єдиної мети правотворчої та правозастосовчої діяльності (регулювання суспільних відносин), а також визнання формальної юридичної рівності суб’єктів Реальність законності – досягнення фактичного виконання вимог, що вміщені в правових нормах, у правовідносинах та невідворотність відповідальності за порушення закону; Доцільність законності – вибір законних варіантів здійснення правотворчої та правозастосовчої діяльності, які є найбільш ефективним та економічним шляхом досягнення мети правового регулювання. Гарантії законності – система засобів, за допомогою яких у суспільному житті впроваджується, охороняється та відновлюється законність Загальносоціальні гарантії, що забезпечуються суспільством та визначаються як політичні, економічні та ідеологічні; Спеціально-юридичні гарантії – спеціальні засоби реалізації, охорони та відновлення законності За субєктами-парлам, презид. Судові, адмін, контрольні, за напрямками-конституційні-визначають зміст, процесуальні-визначають процес здійснення. За статусом-Превентивні, що сприяють попередженню порушення закону;Охоронні – передбачені законом заходи примусового впливу;

Каральні – реальна можливість застосовування до порушників передбачених законом заходів

Правова культура – це система правових цінностей, що відповідають рівню досягнутого суспільством правового прогресу і відображають у правовій формі стан свободи особи, інші найважливіші соціальні цінності Показник правової культури – це міра активності суб’єкта права у правовій сфері, добровільності виконання вимог правових норм, реальності прав і свобод громадян Структура правової культури має складний характер. Залежно від носія (суб’єкта) правової культури її поділяють на:правову культуру суспільства;правову культуру соціальної групи;правову культуру особи. Правова культура суспільства не існує поза правовою культурою його суб’єктів (соціальних спільностей, груп, особи), вона є умовою, формою і результатом культурної правової діяльності членів суспільства, в процесі якої закріплюються існуючі і утворюються нові правові цінності.Правова культура особи включає правосвідомість, розуміння принципів права, повагу до нього, упевненість у справедливості законів, юридичних прав і обов’язків та інших правових явищ.

Правосвідомість– це специфічна форма суспільної свідомості, система відображення правової дійсності у поглядах, теоріях, концепціях, почуттях, уявленнях людей про право, його місце і роль щодо забезпечення свободи особи та інших загльнолюдських цінностей. Правосвідомість суспільства складається з трьох лементів:Ідеологічних;Психологічних;Поведінкових.Правова ідеологія – це система правових принципів, ідей, теорій, концепцій, які відображують теоретичне відношення суспільства до права, державно-правового розвитку, правових режимів, упорядкування суспільних відносин Правова психологія утворбється стихійно на основі емпіричного, безпосереднього відображення суб’єктами правових відносин, правової поведінки у вигляді суспільної думки, переживань, почуттів, емоцій, оцінок Функції правосвідомості – це головні напрямки її впливу на правові явища, правову систему в цілому. Основними функціями правосвідомості є: Когнітивна – пізнання правової дійсності, в результаті чого формуються правові теорії, концепції, ідеї, суб’єкти набувають правових знань;Правоутворююча – правосвідомість є джерелом права, правові нормативні акти виступають як форма зовнішнього виразу правосвідомості суспільства і законотворчих органів держави. Правові принципи, що є результатом правосвідомості, визначають основні якості норм права, форм і засобів правового регулювання;Регулююча – вплив права на суспільні відносини через правосвідомість суб’єктів права, їх правові знання, оцінки, почуття, мотиви і установки Структуру правової свідомості становлять три складові:Правові знання. Суб’єкт набуває правових знань у процесі відображення різних правових явищ, включаючи відомості про конкретні норми права, призначення правової надбудови, правового регулювання, ролі тих чи інших правозастосовчих і правоохоронних органів і посадових осіб держави і т. ін.Правові оцінки. Роль правових оцінних уявлень виявляється у тому, що особа не просто прямо репродукує у своїх діях те, що моделюється у правових нормах, а критично оцінює, переосмислює їх у свідомості, співвідносить зі своїми поглядами про правове, обов’язкове, необхідне.Правові установки. Відображують не тільки готовність до певної правової поведінки, але й схильність до певних уявлень, оцінки правових явищ, тобто правові установки впливають як на регулятивну, так і пізнавальну та оцінну функції правосвідомості.

Основні ознаки держави Територія.Суверенітет.Наявність системи органів, установ та організацій, що створюються державою для виконання її функцій та об’єднуються поняттям “механізм держави”. Наявність політичної публічної влади.Наявність можливості розробляти, приймати чи санкціонувати правові норми,Можливість встановлювати форми та види податків з метою утримання державних органів та виконання загально-соціальних ьфункцій.Факультативні ознаки держави.Наявність громадянства;Наявність грошової одиниці;Наявність кордону;Наявність збройних сил;Наявність символіки;Визнаність держави світовим співтовариством;Наявність чітко визначеної політики.Отже, держава – особлива організація суспільства, що характеризується суверенітетом, який поширюється на певну, чітко визначену територію, характеризується наявністю політичної публічної влади, яка здійснюється в процесі реалізації повноважень державними органами, надає своїм рішенням правової форми та існує за рахунок податків і зборів з населення.

Функції держави– основні напрямки діяльності держави, що розкривають її призначення в суспільстві.Отже, функції держави – це основні напрямки її діяльності по здійсненю завдань держави, що відображають соціальну природу держави та її призначення як основного засобу здійснення політичної влади.Різноманітність напрямків державно-владної діяльності дає можливість класифікувати функції держави за різними критеріями:За територією здійснення:зовнішні;внутрішні.За періодом здійснення:постійні;тимчасові.За соціальним призначенням:загальносоціальні, що пов’язані з виконанням завдань, які відповідають природі суспільства;специфічні функції, що забезпечують ліквідацію протилежностей між чиновництвом та населенням.За характером:відкриті, що визнаються публічно і виконуються офіційно;латентні, що здійснюються з метою приховування реальної сутності держави.За сферами:політичні;економічні;гуманітарні.За основним змістом:загальносуспільні, основним призначенням яких є забезпечення існування та благополуччя суспільства (надання соціальної допомоги, соціальні прграми та ін.);класові функції, що відображають інтереси тієї соціальної групи, яка здійснює владні повноваження (забезпечення інтересів еліти позаекономічними чи примусовими методами, конституційне изакріплення привілеїв та можливість забезпечити виконання інтересів за допомогою примусу);національні, що характеризуються як діяльність держави, що націлена на збереження і розвиток національної культури, традицій та мови певного етносу (захист інтересів нації, яка створила державу, тих, що знаходяться за межами держави і т .п.).відповідно до принципу розподілу влади:законодавчі;виконавчі;судові;інформаційні (мають на меті цілеспрямовану інформованість населення щодо форм суспільної свідомості, що є необхідною умовою для функціонування інших гілок влади).