Реферат: Жіночий рух України як чинник гендерної рівноваги та гендерної демократії в українському соціумі
Б) Соціально-орієнтовані жіночі організації
До другої групи жіночих організацій відносяться організації соціально орієнтовані. Їх створення було відгуком на пекучі соціальні проблеми, викликані змінами, що зачепили домінантні підвалини людського буття після розвалу Радянського Союзу. Однією з таких гострих проблем, для вирішення якої жінки об’єдналися в організовану групу, було проходження юнаками служби в армії. Об’єднання жінок для боротьби за права чоловіків та синів не є унікальним, суто українським явищем. На прикладі інших народів спостерігається те, що прямий наступ на родинне життя спонукає жінок долучатися до спільної діяльності. Початком формування неформального руху жінок з метою поліпшення справ у радянській армії було об’єднання групи жінок у грудні 1989 р. Вони вдалися до тиску на Верховну Раду СРСР для прийняття поправок щодо відстрочення служби студентам вузів. 31 травня 1990 р. був зареєстрований перший в Україні Комітет солдатських матерів (м. Запоріжжя). У той же час у різних містах України були засновані регіональні Комітети солдатських матерів. 14 липня 1990 р. у Запоріжжі відбувся Форум солдатських матерів країни, а 8 вересня об’єднаний установчий з’їзд 12 регіональних комітетів заснував «Організацію солдатських матерів України» (ОСМУ). Координаційну раду організації очолила Людмила Трухманова – голова Запорізького комітету солдатських матерів.
Діяльність «Організації солдатських матерів України» (ОСМУ) мала політичний характер. Своєю головною метою ця організація визначила сприяння формуванню національних збройних сил. Активне лобіювання державних органів сприяло тому, що Верховна Рада УРСР у липні 1990 р. ухвалила постанову про впорядкування призову українців за межі республіки. Однак Наказ Президента СРСР від 1 грудня 1990 р. фактично скасував цей юридичний акт. За таких умов ОСМУ почала тісно співпрацювати з громадськими організаціями національно-демократичного спрямування з метою досягнення незалежності України та формування самостійної армії. Підтвердженням цього було звернення Других Всеукраїнських Зборів Народного Руху до народу України «Про службу в армії», під яким поставили підписи «Організація солдатських матерів України», «Жіноча Громада», «Союз Українок». У ньому містився заклик до батьків та матерів з вимогою виконання зазначеної постанови Верховної Ради УРСР.
Основними завданнями ОСМУ на той час були: запровадження мережі жіночого громадського контролю в армії; випуск газети з правдивою інформацією про становище у армії; об’єднання зусиль жінок-матерів, які прагнуть незалежності українських збройних сил. На початку 90-х років ці завдання виконувалися шляхом проведення мітингів і демонстрацій, на яких висувалися вимоги про необхідність створення української державності та численні звернення до органів влади з питань формування української армії. Другий з’їзд «Організації солдатських матерів України» (листопад 1991 р.) відзначив спільні успіхи громадськості у наданні амністії військовослужбовцям, які залишили свої військові частини з певних причин, проаналізував роботу регіональних комітетів солдатських матерів у призовних комісіях щодо налагодження громадського контролю над армією та висловився про необхідність найшвидшого формування національних збройних сил. Після створення в Україні Збройних сил "Організація солдатських матерів України», маючи значний досвід роботи, продовжувала відстоювати інтереси військовослужбовців та членів їх сімей. Формування професійної армії, ліквідація позастатутних відносин серед військовослужбовців, поліпшення морального та фізичного здоров’я в армії – такими є завдання ОСМУ на сучасному етапі.
ОСМУ – це самодопомогове жіноче об’єднання, яке вирішує проблеми неупорядковані в суспільстві. Жінки цієї організації не називають себе феміністками. Вони не є активними в обстоюванні жіночих прав. Їхня діяльність зосереджується лише на поліпшенні життя своїх родин. Це дозволяє говорити про «громадянський» фемінізм. Від самого початку національна належність не була політичним компонентом дій ОСМУ. Саме цим до певної міри можна пояснити успіх організації. Ідеологія материнства, на яку опирається ОСМУ, не визнає національних обмежень і, прийнявши до себе жінок усіх етнічних груп, що проживають в Україні, ОСМУ створила собі моральну й культурну основу діяльності.
На забезпечення соціально-правового захисту сімей, що втратили синів у армії, був спрямований Всеукраїнський з’їзд солдатських матерів, який відбувся у квітні 1997 р. у Києві й на який прибуло 200 матерів України. На ньому зазначалося, що 360 воїнів щороку гинуть при проходженні військової служби в Україні. Ця страшна статистика змушує жінок об’єднувати свої зусилля для захисту своїх синів та чоловіків.
Відповіддю на кризовий стан в армії, значну кількість смертей та каліцтв серед військовослужбовців стало створення регіональних організацій. Їхня мета – соціальний захист матерів, дружин, дітей загиблих солдатів. Прикладом такої організації є Кризовий центр «Горлиця», створений у Києві в 1989 р. Він надає психологічні та юридичні консультації жінкам, сини яких загинули під час проходження військової служби.
Значну роботу по дотриманню прав батьків загиблих воїнів проводить «Запорізький міський фонд соціального та правового захисту сімей воїнів, що загинули у мирний час», заснований в 1995 р. У вересні 1997 р. в Запорізькому парку культури та відпочинку «Металург» члени фонду відкрили. Пам’ятник скорботи й жалоби воїнам, загиблим при виконанні службових обов’язків у мирний час. Оскільки досі аналогічних пам’ятників в Україні немає, то запорізький набув всеукраїнського значення. Завдяки зусиллям Фонду, а також допомозі йому тисяч людей, для яких чужий біль став власним, колись закрита тема набула широкого розголосу. Віднині батьки, рідні, які втратили своїх близьких, мають святе місце всенародної пам’яті про загиблих. «Поки мати жива – пам’ять невмируща» – під таким девізом проводиться щорічна акція «Одеським комітетом матерів загиблих воїнів». Її мета - підтримати морально, а по можливості й матеріально, батьків, чи найближчих родичів тих юнаків, які не повернулися з армії у мирний час. У процесі проведення акцій організацією був Установлений «Сабур-камінь» (камінь, що вбирає скорботу) та заснований сквер пам’яті «Журавка».
Духовне та національне відродження, гуманізація суспільства через гуманізацію армії – напрямок роботи, що характерний для доброчинної організації Ліга «Матері і сестри - воїнам України», створеної у 1992 р. Вона зареєстрована у 1993 р. як Київська міська організація. За словами голови Ліги народної артистки України Галини Яблонської, завдання організації – «найефективніше використати час строкової служби для розширення світогляду воїна, його культурного збагачення». Ліга проводить культурно-просвітницьку роботу у військових частинах, здійснює екологічні програми, організує виступи акторів. Значна практична діяльність Ліги створила передумови розширення структури організації та перетворення її у всеукраїнську організацію.
Забруднення довкілля, згубні наслідки Чорнобильської катастрофи зумовили появу мережі жіночих екологічних організацій. Однією з перших була київська регіональна неурядова екологічна організація «Мама-86». Вона була заснована групою молодих матерів у 1990 р. для захисту київських дітей від шкідливих наслідків індустріального радіаційно забрудненого міста. Головним завданням організації є «підвищення громадянської та екологічної свідомості через конкретну допомогу дітям та мамам, пояснення залежності стану здоров’я від стану навколишнього середовища». Вважаючи себе складовою частиною як жіночого, так і екологічного руху в Україні, «Мама-86» започаткувала програму екологічного виховання жінок, а також підлітків. Реальним втіленням поставлених завдань стали благочинні акції. Завдяки фінансовій підтримці міжнародних фондів, організація сприяє забезпеченню ліками дитячих поліклінік, організує відпочинок київських дітей, технічно обладнала медичну лабораторію, де ведеться обстеження дітей. Для підвищення екологічної освіти жінок «Мама-86» видає інформаційний бюлетень «Мама-86-Новини», розробляє навчальні курси та програми з питань екології. В грудні 1998 року, вперше в Україні, з ініціативи організації “Мама-86” розпочався процес громадського обговорення Національної програми до її затвердження урядом України. Йдеться про Національний План Дій з Гігієни Довкілля (НПДГД).
Екологічне виховання дітей, формування у них екологічного мислення та свідомості стали основою діяльності таких еколого-просвітницьких жіночих організацій, як «Екофем», «Дитина та довкілля», що діють у Києві. Проблемам захисту соціально-економічних, правових, екологічних та інших інтересів жінок-матерів приділяє увагу Сімферопольський жіночий клуб «Дочки-матері», Одеська жіноча організація «Мати і дитя».
Проблеми екології тісно переплітаються із загостренням демографічної ситуації в Україні. Демографічна криза, домінування смертності над народженням населення України, а також падіння моралі серед молоді спричинили створення Асоціації жінок «За генофонд України».
Серед жіночих організацій, які ставлять за мету поліпшення стану здоров’я жінок та дітей, подолання демографічної кризи в Україні дещо відособлене місце займає Спілка жінок-трудівниць «За майбутнє дітей України» (СЖТУ), зареєстрована в листопаді 1994 р. Це єдина жіноча організація відкрито соціалістичної спрямованості. Вона тісно співпрацює з Соціалістичною та Комуністичною партіями України, іншими громадськими організаціями та об’єднаннями соціалістичної орієнтації. Установча конференція Спілки жінок-трудівниць (червні 1993 р.) затвердила Статут організації і визначила, що основним завданням діяльності СЖТУ є сприяння утвердженню справедливих, пристойних умов життя дітей, матерів, здійснення принципу «Все краще – матерям та дітям».