Реферат: Жіночий рух України як чинник гендерної рівноваги та гендерної демократії в українському соціумі

Жіночий рух цього періоду розвивався в новому просторі “третього сектору”, серед інших громадських і неурядових організацій, що виникали паралельно з жіночими та формували горизонтальні структури, горизонтальні зв’язки, які, можливо, з часом набудуть якості громадянського суспільства.

ІV Всесвітня конференція зі становища жінок (Пекін, 1995) та участь жіночих організацій України в її діяльності суттєво вплинули як на розвій самого руху, так і трансформацію свідомості жінок. Жінки стали значно активніше засвоювати технології соціального партнерства у взаємовідносинах зі структурами влади та партнерами по “третьому сектору”, вчилися укладати спеціальні угоди і створювали ланцюги громадянських ініціатив. Причому з найгостріших соціальних проблем, на вирішення яких у держави не вистачає ні сил, ні доброї волі. Це такі проблеми, як насилля, включаючи насилля в сім’ї та зґвалтування, дитяча безпритульність, наркоманія, торгівля жінками й дітьми і т.п.

Отож, загалом можна чітко визначити три етапи, які пройшов жіночий рух. Це етап саморефлексії, визначення завдань та цілей діяльності. Другий етап характеризувався пошуком шляхів взаємодії зі структурами державної влади і партійно-політичної системи. Самовизначення в контексті громадянського суспільства, оволодіння його прийомами і способами діяльності стали важливими рисами третього етапу. А пошук ідентичності – власних цілей та способів впливу на суспільство, власної стратегічної лінії пов’язує ці етапи в одне ціле і дозволяє говорити про жіночий рух як про соціальне явище.

Сьогодні в Україні вже нараховується понад 700 жіночих організацій (34 мають статус міжнародних і всеукраїнських). Вони впливають на вдосконалення законодавства та механізмів щодо поліпшення становища жінок, прагнуть суспільного визнання організованого жіночого руху як важливого державотворчого чинника. Жінки рядом акцій заявили про себе як реальну силу. І все ж слід визнати, що ця громадсько-політична сила ще молода, багато в чому несформована. Вона стоїть перед рядом завдань, серед яких першочерговими є:

· формування ідеології жіночого руху України;

· утвердження жіночого руху як суб’єкта соціального й політичного творення.

ІІІ. ТИПОЛОГІЯ СУЧАСНОГО ЖІНОЧОГО РУХУ УКРАЇНИ

З кожним роком зростає кількість та чисельний склад сучасних жіночих організацій. Згідно з цільовими установками, формами діяльності та впливом на розвиток жіночого руху і українське суспільство в цілому умовно можна виділити чотири групи жіночих організацій.

А) Традиційні жіночі організації

До першої групи відносяться такі жіночі організації, які можна визначити як історичні або традиційні. Вони відродилися на ґрунті тих жіночих організацій, що діяли в різні історичні періоди і на різних теренах України. В цю групу увійшли організації, які стоять на різних ідейних позиціях, а часом навіть і на діаметрально протилежних, що є свідченням драматизму історії української державності.

На чітко визначених національно-культурних позиціях будує свою діяльність «Союз Українок», що відновив роботу з кінця 80-х років у західних областях, а згодом і на всій території України. Проблеми поліпшення становища жінок «Союз Українок» пов’язує з національним відродженням, з творенням національної самостійної держави та громадянського суспільства. В умовах бездержавності реальна рівноправність між жінками та чоловіками, на думку організації, неможлива. Основна мета організації – спрямування творчих сил українського жіноцтва на відродження та утвердження в суспільстві історичних святинь, ідеалів та духовної культури українського народу. Статут «Союзу Українок», прийнятий на Всеукраїнському установчому з’їзді у грудні 1991 р., визначив організацію як благодійну та громадсько-просвітницьку.

«Союз Українок» проводить широку культурно-просвітницьку роботу, відзначає національні свята та пам’ятні дні. В усіх містах, де створені осередки організації, з 1989 р. відзначається “День Матері”, працюють недільні релігійні школи для дітей, проводяться щорічні педагогічні читання, присвячені науковій спадщині С. Русової та ін. У 1993 р. у Львові відкрилася бібліотека «Союзу Українок», де представлені книжки та документи з питань українського жіночого руху. Широкого розголосу набули науково-практичні конференції «Союзу Українок» – «Жінка у боротьбі за волю України» (Львів, грудень 1990 р.); «Жінка і демократія» (Київ, липень 1993 р.), що була проведена разом з СФУЖО; «Жінки України: історія, сучасність та погляд у майбутнє» (Дніпропетровськ, листопад 1995 р.).

«Союз Українок» підтримує зв’язки з представницями українських товариств у Вірменії, Естонії, Росії, Якутії. Організація має своє представництво в керівництві Української Всесвітньої Координаційної Ради і є її колективним членом. «Союз Українок» був учасником Міжнародної конференції в Празі, організованої ЮНЕСКО, Гельсінської громадської Асамблеї в Братиславі, жіночої конференції у Фрайбурзі та багатьох інших. 5 жовтня 1992 р. організація «Союз Українок» була прийнята до Міжнародного Альянсу Жіночих Організацій.

Згідно зі статутом «Союз Українок» проводить благочинні акції, опікує дитячі заклади, літніх людей та інвалідів, і для проведення такої діяльності у більшості філій організації створено секції соціальної допомоги. При Проводі діє фонд допомоги дітям-сиротам, убогим, немічним. Серед великого числа проектів організації – заснування школи жіночого бізнесу у Львові. Головна мета цієї школи – підтримка жінок-підприємців. Перший рівень навчання в школі – для тих жінок, які бажають відкрити свою справу, другий рівень – для тих, хто вже працює в бізнесі. У Болехові на Івано-Франківщині діє «школа шляхетної українки».

Надаючи перевагу культурній та просвітницькій діяльності, «Союз Українок» брав участь у вирішенні політичних питань. Поряд з такими політичними партіями, як Народний Рух, Демократична партія України, Селянська партія, організація увійшла до політичного клубу «Демократичний центр», створеного в липні 1993 р. як передвиборча коаліція напередодні виборів 1994 р. Від «Союзу Українок» було представлено шість кандидатів у депутати Верховної Ради України. Напередодні виборів 1998 р. «Союз Українок» знову підтвердив свою національно-демократичну прихильність, об’єднавшись у передвиборчий блок на чолі з Народним Рухом України.

Близькою до «Союзу Українок» за цілями діяльності є «Українська християнська партія жінок» (УХПаЖ) на чолі з Оленою Горинь, що створена у Львові в 1991 р. Визначивши себе політичною організацією, партія однак не зарекомендувала себе впливовою у політичному житті України. Для неї характерні традиційні завдання жіночих організацій: відродження християнської духовності у її моральному, філософському та правовому аспектах. У грудні 1992 р. Голова УХПаЖ визначила позицію партії щодо ролі жінки як надійного помічника чоловіка у розбудові української держави та вказала на культурно-релігійну спрямованість організації.

Традиційні завдання були покладені в основу діяльності «Жіночої Громади» на етапі її створення. Вважаючи себе спадкоємницею благодійних традицій українського жіночого руху початку ХХ століття, «Жіноча Громада» ставила завдання відродження української нації, сприяння розбудові громадянського суспільства, утвердження абсолютної цінності життя і самобутності людини, підвищення соціального статусу жінки в країні, подолання дискримінації жінок, виховання жінок – державних та громадських лідерів, сприяння духовному розвитку жіночого соціуму. За словами Голови організації Марії Драч, «Жіноча Громада» була третьою організацією після Руху та Просвіти, яка в кінці 80-х років виступила за необхідність проголошення незалежності української держави. Установчий з’їзд «Жіночої Громади» відбувся в грудні 1992 р., на нього були делеговані 128 жінок. «Жіноча Громада» має статус міжнародної організації, її осередки діють у Чехії, Росії та Франції.

У 1997 р. «Жіноча Громада» спільно з агенцією «Formaper» при Міланській Торговій Палаті й матеріальній підтримці ТАСІS-BISTRO (представництво ЄС) розпочала школу-тренінг для жінок-тренерів з основ малого бізнесу. Маркетинг, фінанси, робота з психологами, вміння юридично правильно скласти бізнес-план – всьому цьому навчилися 20 українських жінок за новітньою програмою, ухваленою Комісією Європейського Союзу. Значну увагу організація приділяє програмі «Анти СНІД» та виданню брошур «Молоді про СНІД».

Діяльність «Жіночої Громади» певною мірою має політизований характер, оскільки акценти в її роботі розставлені на проблемах висування жінок до органів влади і управління, виховання та підтримки жінок-політичних лідерів та керівників різних рівнів, активна участь у передвиборчих кампаніях, внесення пропозицій до державних структур та ін. У травні 1993 р. «Жіноча Громада» провела міжнародну науково-практичну конференцію «Жінка в державотворенні», серед головних проблем якої були механізми входження жінок до структур влади, надання жінкам і чоловікам рівних можливостей у вирішенні загальнодержавних завдань та ін. На конференції говорилося про доцільність створення при Верховній Раді України групи гендерної експертизи, про формування гендерної політики, проведення гендерної освіти. При цьому підкреслювалося, що будь-який важливий юридичний документ повинен прийматися з урахуванням інтересів обох статей. Тільки у такому випадку він є виваженим. Конференція прийняла Звернення до Президента, Верховної Ради, Кабінету Міністрів України про необхідність квотування у парламенті та уряді місць для жінок з метою розширення їх впливу у політиці.

У червні 1995 р., напередодні Четвертої Всесвітньої конференції зі становища жінок, «Жіноча Громада» провела Міжнародну науково-практичну конференцію «Жінка і демократія». Декларація та Програма Дій, що були прийняті на конференції, визнали необхідним проводити широку роботу за утвердження жінок як суб’єктів політики, за використання жіночого інтелекту в системі представництва в парламенті та уряді, в органах місцевого самоврядування, за розширення їх повноважень та участі в реальній владі, у виробленні стратегічної політики прийняття рішень. В документах також ставився акцент на утвердженні «повного рівноправ’я та паритетної рівності чоловіків і жінок», на втіленні в життя «механізму реальної рівності статей», «реального їх партнерства», на необхідність розробки в Україні гендерної політики, визначенні її стратегічних напрямків з урахуванням світових досягнень, на врахуванні державними структурами гендерного підходу при правотворчій діяльності, на організації курсів з питань гендерної політики в системі державної підготовки управлінських кадрів та ін.