Реферат: Жіночий рух України як чинник гендерної рівноваги та гендерної демократії в українському соціумі
1996 р. позначився проведенням у червні Всеукраїнської конференції «Пекінські стратегії: програма дій в Україні». Матеріали всіх названих конференцій «Жіночої Громади» вийшли окремими виданнями.
Політична спрямованість «Жіночої Громади» особливо виявилася напередодні виборів 1994 р. Організація була ініціатором проведення Українського з’їзду жіночих організацій, метою якого було об’єднання українського жіноцтва для розробки концепції дій напередодні виборів, вироблення розуміння жінками важливості своєї ролі у розбудові української держави. За підсумками роботи з’їзду сформовано Жіночу Раду України – передвиборчий блок жіночих організацій, до якого увійшли 10 організацій. Жіноча рада висунула понад 50 претенденток у депутати Верховної Ради України, а для підтримки їх «Жіноча Громада» ініціювала проведення вечора «Ми доньки твої, Україно!».
Увага «Жіночої Громади» до проблем політичної активності жінок підкреслена у виступі Голови організації Марії Драч на перших Парламентських слуханнях щодо реалізації в Україні Конвенції ООН «Про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок» (12 липня 1995 р.). Виступ був присвячений необхідності зміни політичного ставлення до жінки з боку держави, розвитку соціальної демократії та розширення впливу «жіночої культури» на політику, врахування гендерного підходу у формуванні державних органів. Для формування у жінок навичок політичної діяльності «Жіноча Громада» проводить семінари, навчальні курси з цих питань. Такими заходами, для прикладу, були семінари «Практичні політичні навички жінок», які проводилися Британським інформаційним центром (1995–1996 рр.), для ознайомлення жінок з досвідом участі жінок Англії у політичному житті, у проведенні передвиборчих кампаній тощо.
У квітні 1996 р. за ініціативою «Жіночої Громади» був створений Блок жіночих організацій України на підтримку нової Конституції України, до якого увійшли представниці 15 жіночих громадських організацій. Спільними зусиллями підготовлено «Зауваження та пропозиції щодо проекту нової Конституції України», які були надіслані Президентові України і Конституційній комісії Верховної Ради України. Блок жіночих організацій України також прийняв «Звернення представників жіночих організацій України на підтримку нової Конституції».
З часу становлення жіночих громадських організацій традиційного напрямку спостерігається певна зміна поглядів щодо пріоритетних завдань у їх діяльності. Як перший крок до розуміння феміністичної теорії було видання «Жіночою Громадою» журналу для жінок «П’ята пора». Цей журнал пропонував аналіз становища жінок в економіці, мистецтві, історії, політиці, інформував про діяльність жіночих організацій, залучаючи до співпраці найбільш відомих українських письменниць, жінок-учених та громадських діячок.
1995 р. «Жіноча Громада» виступила ініціатором створення Ради громадських жіночих об’єднань – центру, який би координував діяльність жіночих організацій в Україні.
Традиційне завдання для жіночого руху України, а саме – досягнення жінками рівних можливостей з чоловіками та утвердження української державності – поставило «Всеукраїнське жіноче товариство ім. О. Теліги», сформоване у 1993 р. як жіноче товариство при фундації ім. О. Ольжича. На час проведення установчого з’їзду (червень 1994 р.) Товариство ім. О. Теліги мало осередки у 13 областях, а у 1996 р. – у 20 областях України. Під час роботи ІІ з’їзду Товариства (листопад 1996 р.) було відзначено збільшенням членства у десять разів. Головою Товариства обрано Ольгу Кобець – журналістку, завідуючу відділом газети «Українське слово», яка і заснувала в газеті «Сторінку Всеукраїнського жіночого товариства ім. О.Теліги». При Товаристві діє молодіжна організація дівчат-підлітків.
«Всеукраїнське жіноче товариство ім. О. Теліги» зосереджує увагу на проблемах культурологічного характеру. Виховання свідомості українського народу, відродження національних традицій, вивчення забутих сторінок історії України, вшанування пам’яті тих, хто боровся за самостійність та соборність України – така тематика вечорів та публікацій, які постійно друкуються на сторінках «Українського слова». Помітним явищем у самоусвідомленні жіночого організованого руху стала Всеукраїнська наукова конференція «Від емансипації – до фемінізму», яка відбулася за ініціативою товариства 18-20 листопада 1994 р. в Чернівцях з нагоди 110-річчя зародження жіночого руху в Україні. З 1995 р. Товариство, на базі Закарпатського обласного відділення організації, видає часопис «Краянка».
Напередодні Четвертої Всесвітньої конференції зі становища жінок «Всеукраїнське жіноче товариство ім. О. Теліги» спільно зі Східно-Західним Європейським мережевим жіночим центром OWEN (Берлін) та базовими організаціями сестринської взаємопідтримки GROOTS International (Нью-Йорк) провело у Києві (квітень 1995 р.) міжнародну конференцію «Communal Self-Help Activities of Grassroots Women in Transnational Societies». У ній узяли участь понад 50 учасниць з різних жіночих ініціатив, неурядових жіночих організацій та мережевих центрів з 14 країн Європи, Африки, Карибіки, Азії, США. З держав, що утворилися на терені колишнього Радянського Союзу, приїхали 28 представниць, з них: 14 – з України; 8– з Росії; 2 – з Білорусії; 2 – з Естонії; 2 – з Молдови. «Всеукраїнське жіноче товариство ім. О. Теліги» стало ініціатором відзначення 90-річчя з дня народження Олени Теліги. З цієї нагоди 5 лютого 1997 р. відбулося засідання Ювілейної комісії, яка окреслила головні заходи, присвячені цій події. У вересні 1997 р. пройшла Всеукраїнська конференція «Олена Теліга: духовне і громадське покликання жінок».
У руслі традиційного напрямку українського жіночого руху були створені та активно працюють національні жіночі організації. Серед них – «Румунські пані» (Чернівці, 1991 р.), Єврейське жіноче товариство «Милосердя» (Київ, 1992 р.), «Ліга кримсько-татарських жінок» (Сімферополь, 1994 р.). Вони відображали загальну тенденцію у діяльності традиційних жіночих організацій – відродження національних культур, розвиток жіночої ініціативи із захисту прав жінок, інтересів сім’ї, материнства й дитинства, здійснюють інформаційну та психологічну підтримку жінок. Національні жіночі клуби створюються також при товариствах та асоціаціях різних культурних товариств. Прикладом таких жіночих клубів є «Жіночий клуб «Ізелік» при асоціації тюркомовних народів України та Жіночий клуб «Суомі» при Київському товаристві культури фіно-тюрських народів.
До традиційної групи жіночих організацій відноситься «Спілка жінок України». Вона створена на основі жіночих рад – єдиної жіночої організації, яка існувала за радянської політичної системи. Тоталітарному режиму властивий контроль над усіма сферами життя суспільства. За таких умов система жіночих рад як громадських організацій формально існувала та фактично не мала самостійності. Жіночі ради перебували під впливом комуністичної партії, що визначило їхні функції. Жіночі ради не відігравали роль виразника інтересів жінок. Навпаки, через жіночі ради партія-держава впливала на сферу приватного життя, керувала жінками незалежно від їхньої партійної приналежності. Жіночі ради у своїй діяльності набули суто партійного характеру. Маючи значний досвід організаційної роботи, усвідомлюючи неможливість існування старої структури організації за нових соціально-політичних умов, що склалися в кінці 80-х – на початку 90-х років, керівництво жіночих рад у вересні 1990 року виступило з ініціативою їхньої реорганізації. 1990–1992 рр. стали періодом структурного переоформлення системи жіночих рад. За цей час були проведені регіональні конференції в усіх областях України і період структурного оформлення організації завершився реєстрацією Мінюстом України у 1993 р.
За словами голови СЖУ Марії Орлик, головними завданнями організації, стали: а) досягнення рівності жінок та чоловіків; б) захист жінок в умовах ринку; в) сприяння створенню та розвитку жіночого малого бізнесу та ін. Організаційна структура СЖУ не передбачає індивідуального членства і складається з обласних, міських, районних та первинних жіночих рад.
Організація СЖУ є співзасновником СП «Калина», що успішно працює на ринку України. З 1992 р. діє Координаційна Рада жінок-підприємниць при СЖУ. Іншим важливим видом допомоги жінкам і безробітним є створення різних жіночих тренінгів для перекваліфікації і підвищення фахових знань у підприємництві. У 1995 р. «Спілка жінок України» започаткувала Центр «Ділова жінка. Основи підприємницької діяльності», де за два роки пройшли перенавчання понад 300 жінок, значна частина яких організувала власну справу.
Різноманітна за змістом економічна діяльність жіночих рад в різних регіонах України. Так, Судакська районна жіноча рада створила експериментальний клуб «За права жінок», головною метою якого стало залучення жінок-лідерів та їх підготовка до роботи у малому бізнесі. Херсонська обласна рада жінок співпрацювала з виробничо-комерційною фірмою «Галина». На основі Луганської жіночої ради у кінці 1994 р. створено Клуб ділових жінок з метою об’єднання зусиль жінок-підприємниць.
Значну увагу СЖУ приділяє благодійному напрямку діяльності: проведення для дітей сиріт Міжнародних фестивалів «Музи і діти», свята святого Миколая, допомога оздоровленню дітей та ін. СЖУ постійно бере участь у теле і радіомарафонах, надає допомогу дитячим творчим колективам, людям похилого віку, які живуть в інтернатах, жінкам-ветеранам Великої Вітчизняної війни, окремим відвідувачам, які потрапили у скрутне становище. СЖУ підтримує тісні контакти з законодавчими, урядовими та президентськими структурами, з засобами масової інформації – жіночим журналом «Жінка», телебаченням (особливо в регіонах), видає свою газету «Я, ти, ми», організує зустрічі з жінками-депутатами. Організація проводить значну роботу по обговоренню зауважень до проекту нової Конституції України. У листі до Президента СЖУ наголосила на необхідності внесення до Основного Закону статті про гендерну рівноправність.