Реферат: Характеристика прислівників часу у творах Ольги Кобилянської
Теперішній неактуальний своїм головним різновидом має абстрактний теперішній. Недоконаний від при цьому виступає в необмежено-кратному значенні. На узагальнену, повторювану дію вказує прислівник.
Я йду щоденно парком, бо мені ближче шпиталю при котрім я лікарем [1, с.343]. Щохвилі чути – там один умер, тут побив кінь якогось на смерть… там якийсь стратився… і чому? [2, с.119].
Граматичне значення презенса переважно зводиться до віднесення мовцем дії до часового періоду, що включає момент мовлення і має для мовця ознаки минулого і майбутнього, тобто презенс посідає проміжне місце між минулим і майбутнім, є засобом актуалізації дії у мовленнєвій комунікації.
Прислівник часом (часами) виразно виявляє відтінок часової епізодичності, непостійності.
Часами ставала їй гризота Марійчина розрадою [2, с.142]. Часом засипляю, а він – немов лише того ждав – присниться [1, с.82]. Я часом мрію об тім, як би я була раз на великім прегарнім балу [1, с.42]. Чи вас не мучить часами туга статись ще іншим? [1, с.59]. Часом і усміх давній поблискує на йому лиці [2, с.559].
Взаємодія семантики виду і часу простежується також у формах минулого доконаного і недоконаного виду. У часовій парадигмі минулого недоконаного виділяється минулий повторюваної дії, при цьому часова сфера не виходить за межі минулого і не локалізована в часі. У реалізації такого значення беруть участь лексеми інколи, вряди-годи, іноді.
Іноді вона плакала з суму [1, с. 311]. Інколи слідила за полетом орла, або як половик тихо крутився в кружала і немов чорна точка висів у воздухах [1, с.311]. Її уста вряди-годи судородно дрижали від болю [2. с.45].
Суттєвою при цьому є функція дієслова, яке може репрезентувати лише повторювану дію.
У чотирикомпонентній системі частин мови прислівник як без категорійна частина мови протиставляється в першу чергу дієслову і іменникові як частинам мови із чітко членованими морфологічними категоріями, а також прикметникові як частині мови з транспонованими іменниковими морфологічними категоріями, які у сфері прикметника модифікуються і значною мірою послаблюються щодо семантико-морфологічної диференціації.
Огляд семантичних груп прислівників часу у творах Ольги Кобилянської дає змогу зробити висновок, що письменниця використовує розгалужену систему прислівників часу.
Прислівники часу здатні виражати ряд відтінків часових підношень (черговість, повторність, наступність, межу дії) залежно від мети висловлювання. Проаналізовані речення дають підстави твердити, що конкретні вияви часових парадигмітичних видозмін речення залежать не тільки від категоріальних параметрів предиката, від лексичного наповнення компонентів, а й від поширення моделі речення часовими локалізаторами (прислівниками), що зумовлюють аспектуальні та темпоральні характеристики речення.
Подібну функцію у мові до прислівників виконують і прийменниково-іменникові конструкції з темпоральним значенням, які ми теж розглядатимемо у нашій роботі. Зв’язки між прислівниками часу і прикметниково-іменниковими структурами часто бувають настільки тісні, що розмежувати їх можна лише умовно.
Прийменникові та безприйменникові конструкції, що виражають часові відношення, у творах Ольги Кобилянської
Відомо, що прийменники – це слова–знаки реметивного типу. Певного змісту вони набувають лише в конструкції, в результаті взаємодії граматичних та лексико-семантичних значень поєднуваних ними слів. Проте значення прийменника не слід ототожнювати із значенням всієї прийменникової конструкції. Прийменник як релятивне слово бере участь у вираженні лише власне граматичного й частково невласне граматичного значення всієї конструкції. Зважаючи на це, в семантиці прийменника доцільно розрізняти власне граматичне і невласне граматичне часткове значення. Власне граматичне значення прийменника – це його здатність передати синтаксичну залежність між повнозначними словами на синтагматичній осі. На противагу флексіям прийменники засвідчують не будь-яку синтаксичну підпорядкованість, а лише залежність керованого іменника у відповідному відмінку від інших повнозначних слів у реченні. У вираженні загально невласне граматичного значення всієї конструкції прийменник безпосередньої участі не бере.
Логіко-граматичні відношення (просторові, часові, причинові та ін.) створюються в результаті взаємодії опорного й залежного компонентів конструкцій як представників певних лексико-семантичних розрядів або класів лексем і передаються всім прийменниковим сполученням. Зате у відтворенні частково невласне граматичного значення конструкції роль прийменника особливо важлива. Суть індивідуального значення прийменника полягає у фіксації найістотніших, розпізнавальних ознак тих відношень, що формуються внаслідок взаємодії речовинних значень поєднуваних компонентів з граматичним значенням всієї конструкції, тобто відношень найнижчого рівня абстракції. Прийменник матеріалізує диференційні ознаки цих відношень і засвідчує їх у вигляді окремого знака, звукового комплексу, слова.
Підсистема прийменникових конструкцій адвербіального значення (часова) – це сукупність елементів, об’єднаних спільністю семантичних функцій та структурою, властивих кожному елементові підсистеми.
Аналіз темпоральних прийменників нерідко супроводжується підкресленням їх семантичної похідності та суміжності з просторовими прийменниками. Досить виразно ця думка простежується у висловленні В. В. Виноградова про те, що часові значення прийменників переплітаються з просторовими і розвиваються на їх основі [ ]. Інші лінгвісти підкреслюють еквівалентність просторових і часових значень і вказують на їх неподільність. Зокрема, В. Брендаль заперечував первинність просторових відношень і згідно з даними фізики вважав, що поняття простору не може бути відокремлене від поняття часу і тому поняття часу не виступає вторинним щодо поняття простору [ ]. Не можна відкидати генетичну похідність часових значень і більшості засобів їх вираження від просторових, але у плані синхронічному вони входять у прийменникову систему як дві самостійні підсистеми.
Дослідники граматики східнослов’янських мов по-різному (з кількісного та якісного погляду) визначають семантичні ознаки темпоральних прийменників. Здебільшого у працях розглядаються такі семантичні ознаки, як неозначена й означена тривалість явищ, їх одночасність, часова наступність і попередність [ ], момент часу, часова наступність, тривалість часу, одночасність, передчас, межі завершення дії, часова приблизність і близькість тощо [ ], початкова і кінцева межа часу, часова попередність і наступність, одночасність [ ], вказівка на одночасність або різночасність моменту дії і часового відрізку, вказівка на заповненість або незаповненість часового відрізка дією, вказівка на завершеність або незавершеність дії [ ] та ін.
Прийменникові й безприйменникові конструкції – це синтаксичний засіб відтворення часу в загальній системі категорії темпоральності. Він становить собою складну систему, найголовніші протиставлення якої є своєрідною семантичною репрезентацією таких основних ознак реального часу, як послідовний перебіг подій чи явищ, тривалість їх та повторюваність.
У нашому дослідженні будемо послуговуватись класифікацією прийменникових конструкцій часу З. І. Іванченко.
Серед цих конструкцій можна виділити такі групи:
1) конструкції, що позначають момент реалізації дії;
2) конструкції зі значенням часової попередності та наступності;
3) конструкції на означення тривалого часу;
4) конструкції, що вказують на початок або межу реалізації дії;
5) конструкції на позначення часової близькості та приблизності.
1. Прийменникові та безприйменникові конструкції, що позначають момент реалізації дії.
Значення часу, не повністю охопленого дією, у творах Ольги Кобилянської може передаватися прийменниковими (в+ знахідний відмінок, в+ місцевий, на+ знахідний, на+ місцевий) та безприйменниковими зворотами (родовим, знахідним та орудним часу). Найуживанішими серед них є конструкції з прийменником в та родовий часу.
До складу прийменникових зворотів із значенням часу, не повністю охопленого дією, у творах письменниці входять іменники таких семантичних розрядів: назви днів тижня, назви місяців, частин року і частин доби, назви конкретних вимірів часу і загальних часових понять та іменники нечасової семантики.
Охарактеризуємо лексико-функціональні можливості кожної підгрупи прийменникових зворотів.
1.1. Прийменниково-іменникові звороти, до складу яких входять назви днів тижня у знахідному відмінку.
Деколи ці конструкції уточнюються прислівником часу.
В неділю рано жене Тетяна в ліс [2, с.457]. В неділю ходила до церкви [3, с.64]. Проти них вона була покірна й цілувала їх, при стрічі в неділю і в свято в руки [2, с.58]. Було в четвер рано, як на місці стали [2, с.463].
Родовий часу від іменників на означення днів тижня зустрічається дуже рідко.
Кожної погідної неділі ходить Тетяна… до своєї старої приятельки. Так і сеї неділі [2, с.349].
1.2. Прийменниково-іменникові структури, до складу яких входять назви місяців. Вживаються вони, як правило, у місцевому відмінку з прийменником в.
У вересні тягнеться від дерева до дерева павутиння [1, с.313]. Сонячне тепле передполудне в червні [1, с.333]. Було се одної сльотної, зимової днини в жовтні [2, с.152]. Було се одного вечора в липні [2, с.67]. Було в маю. Перед обідом [2, с.57].
1.3. Конструкції з родовим часу від назв частин року.