Реферат: Характеристика прислівників часу у творах Ольги Кобилянської

Це прислівники, які відносять дію до певного часу в межах доби: вдень (вднину), вночі (вніч), вранці, ввечір (увечір).

Хоч вніч, хоч вдень – вони держалися враз [2, с.298]. Що мучить мене вдень і вночі, чого ще мені забагається? [1, с.104]. Вранці поволіклася до тітки і заявила, що піду [1, с.105]. Перед тим лісом, хоч він невеликий, боюся я все страшенно. Вднину й вечором [2, с.75]. Я все увечір ходжу до стайні та заглядаю всюди [2, с.117]. Ввечір підемо обидва з кіньми на леваду [2, с.54].

Це вторинні прислівники, співвідносні із знахідним відмінком іменника з прийменником в(у).

Відсутність будь-яких обмежень часової парадігми з боку таких поширювачів структурної схеми пояснюється, на нашу думку, позначенням ними таких часових проміжків, яким властива періодична повторюваність і незакріпленість у певних точках на часовій осі щодо моменту мовлення. Дія, супроводжувана такою обставиною, може відбуватися у будь-якій часовій площині, тобто вона не локалізується, а часові детермінанти не виконують функцію локалізаторів.

Досить характерним для мови творів письменниці є орудний часу від іменника вечір. Орудний часу відтворює значення часу загально, неточно, з виразним відтінком тривання дії. Авторка широко вживає форму вечором, що співвідносна з орудним відмінком іменника.

Дуже рано виходить він вечором, тоді він не гаїть часу [2, с. 503]. Вона баялася вечором з хати виходити [2, с. 501]. Вечором у радіснім або в сумнім настрої, вона оповідала все, що підхопили її довгі погляди [1, с.432].

Зустрічається у творах Ольги Кобилянської орудний часу від іменника ніч. У сучасній мові цю модель майже повністю заступив в+ місцевий відмінок.

Але і ви слухайте… вечірньою порою, а може, і ніччю [1, с.420].

Система прислівників часу відбиває подія на пори року: весною, літом, восени, зимою, яким характерна повна адвербіалізація.

Думала над тим тільки, чому весною цвітуть дерева [2, с.66]. Хоч літом, хоч зимою, хоч погодою, хоч зливами, а все одностайність [2, с.207]. Восени хотів він ними виорати поля, а потім – продати [2, с.148]. Тепер прийде знов хіба аж восени [2, с.153]. Має стати прозора і чиста, якою не буває ніколи ні весною, ні літом, а лиш пізньою осінню [1, с.499].

Форму осінню письменниця вживає паралельно з прислівником восени, що співвідноситься з родовим відмінком іменника з прийменником в.

Ми всі осінню жовкнем і скидаємо листя [1, с.496]. Пізньою осінню припленталася до них його старенька мати [1, с.48]. Восени мала їхати до Відня [2, с.140].

У реченнях з цими прислівниками можуть вживатися як дієслова руху, так і дієслова на означення різноманітних відтінків статичної дії.

Ольга Кобилянська замість прислівників улітку, узимку вживає вліті, взимі, що співвідносні з місцевим відмінком іменників.

Будемо ходити взимі в літній одежі, а вліті у витертій тій же [1, с.480]. Довкола бурдея пишалася вліті на широких отих просторах [2, с.30]. Мешканці тих хатин, що звернені лицем до рівнини, дивляться взимі в сумну, одностайну картину [2, с.7]. Вліті приведу її до тебе [2, с.116].

У творах Ольги Кобилянської є приклади редуплікації, яку вживає для підсилення ознаки, конкретизації часу.

В неділю рано-ранесенько під “Білий камінь” піде… [2, с.463]. Рано-ранесенько, як лиш в лісі розвиднілося, вона піднялася і заглянула перед хату [2, с.348]. Рік-річно давала на служби щедрі дари [2, с.138].

Ще точніше передано час прислівниками опівночі, пополудні в таких реченнях:

Вже пізно по опівночі прийшов до себе [2, с.78]. Се була північ, а опівночі ходять лиш розбійники або мерці [2, с.348]. Одного дня – се було вже в грудні – вернули ми обі пополудню додому [2, с.113].

Оцінно-часові прислівники конкретизують час виконання дії стосовно встановленого часу. На своєчасність-неспоєчасність виконання дії вказують прислівники вчасно, завчасу.

Весна почалася вчасно [2, с.163]. Так вчасно настала весна і так лагідно [2, с.146]. Чи не завчасу видумали його? [1, с.108].

2. Прислівники межі дії

Прислівники цієї групи вказують у найбільш загальних рисах на часові параметри дії, тобто обмежують дію стосовно її початку, кінця, тривалості або вказують на необмежене тривання дії.

Семантично вони становлять три групи:

– вказують на час, з якого починається дія;

– вказують межі дії стосовно її кінця;

– означають час, протягом якого відбувається дія.

Найбільшою є підгрупа прислівників, що вказують на час, з якого починається дія. Формальні їх показники – префікси з-, від-, що додаються до різних за значенням прислівників, які вказують, коли відбувається дія, або до деяких іменників з темпоральним значенням.

Прислівники з формальним показником від- переважно займенникового походження. Такі прислівники вживає письменниця дуже часто (відразу, віднині, відтепер, відколи, відтак, віддавна, відтоді).

А що не вмів лицемірити і причаюватися, так завважав Іванка відразу його смуток [2, с.118]. І не віднині вона така, а відколи її знає, бувала все така [2, с.419]. Ще більша жура жде тебе і твого чоловіка відтепер [2, с.37]. Але відколи Михайло пішов, знаю се ще ліпше [2, с.187]. Відтак ще одна хвилина і – тихо [2, с.346]. Я тебе люблю, Анно, вже віддавна! [2, с.71]. І вже відтоді живе зимою в долах [2, с.386]. Але відтепер вона хоче вже проживати в самоті [2, с.323].

Часове значення таких структур поширюються на минуле від моменту початку дії та продовжується у майбутньому без вказівки на його завершення. При дієслові майбутнього часу прислівники відтепер, віднині надають часовому значенню структури відтінку наступності.

Скільки перемінилося, відколи він пішов, і скільки переміниться ще відтепер [2, с.115]. Що відтепер не пожуриться моєю долею ніхто на світі [1, с.229]. Віднині не хочу й глянути на тебе [1, с.514].

Дієслова майбутнього часу не поєднуються з прислівниками, що вказують на початковий момент (зрання, здавна, змалку). Ці прислівники означають момент часу в минулому.

Зрання побігла до худощавої жінки писаря, ніби з якоюсь просьбою [2, с.129]. Приріс мені до серця змалку, як грудка [2, с.23]. Вона вже здавна знала, що він мусив іти [2, с.68]. Я її не від сьогодні знаю, а змалку [2, с.487]. Неначе жаль до свого обличчя мала ще здавна, здавна [1, с.515].

Межу дії стосовно її кінця встановлюють прислівники з префіксами до-, по, які характеризуються меншою словотворчою активністю. Поміж прислівників цієї підгрупи найпродуктивніший прислівник досі.

Коли досі не вернули, то певно, вже не вернуть[2, с.88]. Досі вона ніколи не жалілася на нерви, ба навіть казала, що нервових слабостей зовсім нема [1, с.305]. Досі мала вона завсігди щастя [1, с.419] Пані Марко, котра займалась досі лише моєю особою, любила досі найбільше мене [1, с.173]. Я відчуваю, що й я не була досі міцна, що сила будиться в мені аж тепер [1, с.108].

У творах письменниці зустрічаються інші прислівники межі дії (довіку, донедавна, дотепер, доки).

Чи така вже моя доля довіку? [1, с.174]. Донедавна була ще земля мертва [2, с.159]. Так, так, це лиш такі здогади могли змінити настрій його душі, мені ще донедавна так щиро прихильної! [1, с.195]. А товариші, що спомагали його дотепер, бідні, і він не може приймати від них нічого [1, с.84]. Плачу, аж доки не успокоюся [1, с.87]. Доки буде земля – будуть і мужики [1, с.477].

Кілька прислівників означають час, протягом якого відбувається дія: довго, вічно.

Ходила я і блукала довго-довго по полю [1, с.174]. Так довго ждав того дня, щоб її побачити, так довго [1, с.512]. Мати стояла ще довго коло бурдея дивилася за чимось [2, с.97]. Вона вічно шукала гармонії [2, с.106]. Хто її візьме за жінку, буде мені вічно дякувати [2, с.51].

Ольга Кобилянська у значенні прислівника завжди вживає діалектне завсігди, заєдно.

Нехай пише – завсігди і під всякими услів’ями, бо в неї є талант [1, с.522]. Він для мене завсігди такий привітний і ласкавий [1, с.522]. Завсігди була ненаситна і невдоволена [1, с.455]. Він заєдно говорив до неї: “Слухай, я тут” [1, с.515].

3. Перспективно- та частотно-часові прислівники.

Перспективно-часові вказують на який час у майбутньому планується (очікується) дія чи віднесено її результат. Це такі прислівники, як навіки, надовго, назавше, назавсігди, вовік-віки.

Здавалося, що Рунг і Магура розділені навіки [2, с.74]. Холод тиснувся жадібно коло шиб і бажав усе навіки заморозити [1, с.488]. Але відчувала, що сил її нестане вже надовго [2, с.11]. Вона назавше з книжками подружилася [1, с.520]. Бо коли він по повороті до великого міста забув її хутше, чим сам думав, - в її душі остався образ білявенького хлопчини назавше [1. с.512]. Не від сьогодні до завтра, лиш на завсігди [2, с.133]. Ти, мабуть, бабою останешся вовік-віки [1, с.29].

Групу частотно-часових прислівників у творах Ольги Кобилянської представляють прислівники інколи, іноді, часто, вряди-годи, деколи, чимраз, часом (часами), щонеділі, щохвилі.

І гарячі сльози котилися чимраз густіше й густіше по його обличчі [2, с.109]. Поля розкривалися чимраз більше перед ним і манили своїм тужливим смутком, мов у вічність [2, с.125]. Він приходив тепер доволі часто на панське обійстя [2, с.68]. Деколи обзивається в мені голос, що життя винно мені ще багато [1, с.87]. Я палкий, неспокійний, навіть пристрастний, а деколи то ні з цього, ні з того не додержу віри, мов та собака! [1, с.72]. Казав, що буде щонеділі ходити [2, сю 146]. Зі мною говорила, мені звірювалася, мене до себе запрошувала, щохвилі прибігала [1, с.44].