Реферат: Економічна безпека України
За роки відновленого суверенітету, Україна отримала трохи більше 2 млрд. доларів прямих іноземних інвестицій, або близько 45 доларів на одну людину. Це дуже низький показник, тим більше, що структура цих інвестицій неефективна, бо ці гроші здебільшого вкладені в торгівлю, а не в виробництво. У пострадянських країнах Центральної Європи, цей показник у кілька разів вищий, а в країнах, які найбільш успішно реформуються (Угорщина або Польща)протягом одного року залучається інвестицій у 3…4 рази більше, ніж в Україні за всі роки незалежності.
Економічний та інвестиційний клімат в Україні – один з найнесприятливіших у світі для іноземних інвесторів. Тому не дивно, що у змаганні за капітал Україна не є конкурентом. Причини непривабливості нашої країни добре й давно всім відомі: зарегульованість економіки, високі та складні податки, недотримання контрактних умов і т. ін. Все це дає змогу іноземному інвестору зрозуміти, що в Україні поки що немає умов для накопичення капіталу та його прибуткового функціонування.
Але, мабуть, найсерйознішим сигналом для іноземного капіталу про несприятливий економічний клімат в Україні є те, що у нас зовсім не здійснюється інвестування за рахунок внутрішніх ресурсів. А якщо внутрішній інвестор не ризикує вкладати гроші у будівництво власного економічного дому, то іноземний інвестор тим більше не захоче ризикувати, вкладаючи гроші в Україну.
За умов високого дефіциту зовнішнього інвестування, держава вдається до зовсім нелогічних методів у виборі найбільш привабливих потенційних інвесторів для великомасштабних проектів, спрямованих на відновлення життєдіяльності найперспективніших галузей економіки. Яскравим прикладом цього є ситуація зі спільним підприємством “Автозаз-DAEWOO”. Тендер на реалізацію цього проекту виграла корейська компанія DAEWOO, хоча в ньому брали участь провідні світові лідери автомобілебудування. Спеціальний Закон України “Про стимулювання виробництва автомобілів в Україні” надав іноземному інвесторові (DAEWOO) надмірні пільги, що призвело до монопольних змін на ринку на користь окремої компанії, а це викликало негативний резонанс у ділових колах Заходу. Не треба забувати, що Україна намагається якомога швидше увійти в Європейський Союз, а такі необачливі дії ні у якому разі не наближають нас до досягнення цієї мети. Подібні політичні та економічні помилки жодною мірою не можуть компенсуватися турами по європейських столицях, які час від часу здійснюють представники нашої виконавчої влади високого рівня, агітуючи свої іноземних колег за прийняття України до престижних європейських структур. Отже, копітка та систематична праця з наближення України до Європи підмінюється голослівною агітацією, яка викликає в Західній Європі, як свідчить преса, лише скептичні посмішки.
Покищо СП “Автозаз - DAEWOO”приносить лише збитки, Це обумовлено стратегічними прорахунками, закладеними в проект і пов‘язаними як з оцінкою потенційного ринку збуту для нового автомобіля, так і психологічною неконкурентоспроможністю торгівельної марки “Таврія”. Крім того, обмеження ввозу на територію України автомобілів, старших за 5 років, призвело до зменшення вдвічі обсягів реалізації ввезених автомобілів, що, в свою чергу, зменшило надходження до державного бюджету.
Найбільш прикрим є те, що Україна набуває у світі іміджу держави, яка не вміє якісно підходити до розроблення інвестиційних проектів та ефективно використовувати зовнішні інвестиційні ресурси для впровадження реальних ринкових перетворень в економіці.
У 1999 році Україна повинна була заплатити близько 2 млрд. доларів за обслуговування зовнішнього державного боргу, в тому числі, близько 1 млрд. за іноземні кредити, гарантовані Урядом України. Структура внутрішньої та зовнішньої заборгованості, а також порядок її утворення свідчать про те, що філософія державних позичок не відповідає завданням реформування та розвитку економіки України на ринкових засадах. Принципи позичання та використання позичених коштів, як показує практика, призводять лише до зростання державного боргу (внутрішнього і зовнішнього) без будь-яких ринкових перетворень. Понад те, у багатьох випадках напрямки використання позичених коштів призводять до консервації неринкових засад в економіці України та подальшого зростання боргу.
Близько 60% зовнішніх кредитів за роки існування суверенної України використані для підтримання агропромислового комплексу. Це означає, що ці кредити сприяли зберіганню державної форми власності в сільському господарстві, а отже, проїданню позичених коштів. Такі напрямки використання позичок ще за радянських часів довели свою безперспективність.
Не меншої шкоди економіці завдає надання державних гарантій під забезпечення іноземних кредитів. Як свідчить практика України, повертати ці кредити в більшості випадків доводиться за рахунок державного бюджету, оскільки позичальники безвідповідально ставляться до державних гарантій, а держава не має відпрацьованого механізму відшкодування боржниками бюджетних витрат. З іншого боку, всупереч головному завданню реформування економіки України – зміні економічного середовища та розвитку приватної ініціативи – на це використовуються незначні суми позичених грошей (лише кілька відсотків). Як бачимо, практика державних позичок жодною мірою не відповідає реформуванню економіки України на ринкових засадах.
За сучасних умов розвиток приватного сектору міг би стати тим важелем, за допомогою якого законодавча та виконавча влада змушені були б запровадити реальні ринкові трансформації в економіці України. Як свідчить практика, за існуючих обставин важко очікувати від Уряду, щоб він відмовився від багатьох функцій щодо регулювання економіки на користь приватного виробника.
Податковий тягар і непривабливий інвестиційний клімат сприяють виникненню надто важких умов для виживання малого та середнього бізнесу (МСБ), не кажучи вже про можливість їх подальшого розвитку. А саме розвитку цієї сфери економіки повинен перебувати в центрі особливої уваги. Досвід показує, що всі розвинуті держави світу приділяли й приділяють значну увагу розвиткові МСБ, бо якраз цей сектор економіки виступає основним виробником товарів широкого вжитку і на його долю припадає 60…80% ВВП. Підприємства цього сектору є головними платниками податків і за їх рахунок поповнюються ресутси державного бюджету.
Практика підтримки МСБ сформувалась у розвинутих країнах ще півстоліття тому. Кожна розвинута країна має цілеспрямовані державні програми підтримки та розвитку підприємництва. Ці програми сприяють розвиткові МСБ у різних формах: консультування з питань ведення бізнесу, захист інтересів малих і середніх підприємців, забезпечення державних замовлень, організація навчання тощо. Завдяки таким програмам МСБ має можливість взяти цільові кредити на придбання основних фондів та на поповнення обігових коштів. У розвинутих країнах створюється режим найбільшого сприяння тим інвестиційним фондам, які спрямовують свою діяльність у сферу малого та середнього бізнесу.
За умов ринкової економіки держава надає гарантії для отримання кредитів малому й середньому бізнесу, а не державним нерентабельним підприємствам. Держава також забезпечує участь МСБ у реалізації держзамовлень, виданих великим корпораціям і компаніям.
У розвинутих країнах Заходу створюються спеціальні служби правового захисту підприємств. Ці служби відстежують та оцінюють всі законодавчі акти, що стосуються малого бізнесу, забезпечують його інтереси і в разі виникнення певних суперечностей відстоюють їх права.
Велику увагу приділяють на Заході забезпеченню сприятливого середовища для функціонування МСБ. Якщо ринкові механізми починають діяти не на його користь, то держава втручається і здійснює необхідні коригування (наприклад, податкової системи, стосунків з великими компаніями і т.ін.). Значною підтримкою на Заході користуються ті приватні фірми, які займаються тренінговою і консалтинговою діяльністю для МСБ. Такі фірми отримують державні гранти та інші пільги, оскільки працюють на всю систему підприємництва у країні.
Коли в країнах з розвинутою ринковою економікою реструктуризуються деякї нерентабельні галузі економіки чи великі підприємстві, то, як наслідок цього, багато працездатних людей втрачають свої робочі місця. Щоб запобігти зростанню безробіття та соціальних виплат, держава допомагає цим людям створювати власні бізнеси, забезпечуючи перепідготовку й отримання стартового капіталу на пільгових умовах.
Після розпаду Радянського Союзу західні демократії вважали, що процес ринкових перетворень нових країн може відбутися за незначної західної технічної допомоги та фінансової підтримки. Проте зараз уже досить чітко простежується те, що Захід повинен відігравати значнішу роль у проведенні ринкових реформ у нових країнах.
Світ, що швидко змінюється, мабуть потребує й швидкої реакції міжнародних фінансово-кредитних установ. Ще в жовтні 1995 року Президент Світового Банку Джеймс Волфенсон виділив декілька пріоритетів у співпраці з новими державами. Особливий наголос він зробив на тому, що всі компоненти співпраці Світового Банку з новими незалежними державами повинні застосовуватись системно, щоб забезпечити впровадження успішної програми розвитку країн - реципієнтів. Але не все залежить тільки від Світового Банку, діяльність якого та роль у цьому важко переоцінити.
В Україні поки що немає чіткої й добре продуманої стратегії розвитку економіки, в рамках якої могли б ефективно здійснюватись кредити Світового Банку, що відіграють позитивну роль у реформуванні окремих секторів економіки. Але за відсутності згаданої стратегії реформування в Україні, ці кредити мають лише локальний ефект, незважаючи на те, що Світовий Банк вже профінансував в Україні кілька системних проектів для прискорення ринкових перетворень. Починаючи з 1995 р., Світовий Банк профінансував і продовжує фінансувати з десяток проектів системного та реабілітаційного характеру на загальну суму близько 2 млрд. доларів. Мета подібних кредитів - дати поштовх ринковим змінам в ключових галузях, забезпечуючи зміну законодавства та створення загального сприятливого економічного середовища. Однак ефект від цих кредитів, які повертаються з загальнодержавного бюджету, залишає бажати кращого. І ситуацію на краще в даному разі має змінювати українська сторона, оскільки вона відповідає за створення сприятливого клімату принаймні для ефективного використання кредитів МФО. Збільшення обсягів кредитування дуже бажане, але нетреба забувати, що міжнародні кредити ні за обсягами, ні за цілями не можуть мати вирішальний характер. Вони лише можуть доповнювати наші власні зусилля.