Реферат: Економічна безпека України
У широкому розумінні, система національної безпеки повинна забезпечувати збереження народу України. Вона необхідна як для існування держави, так і вільного розвитку суспільства. Однією з головних складових такої системи є саме соціально-економічна безпека, яка означає збереження та розвиток добробуту окремої людини та суспільства в цілому. Отже, економічна безпека у нашому випадку перехідної економіки передбачає побудову нової соціально-економічної системи, яка забезпечила б нормальний розвиток країни в цілому та зростання добробуту її громадян.
Темпи перехідного періоду в Україні повільніші, ніж в інших країнах, що утворилися на території колишнього Радянського Союзу. Насамперед це пояснюється тим, що у нас недостатньо робиться для формування сприятливого підприємницького та інвестиційного клімату. “Відповідальні” за здійснення ринкових перетворень проголошують (здебільшого останнім часом) майбутні цілі, особливо довгострокові, але стан економіки потребує швидких та рішучих дій сьогодні.
Поглиблення економічної кризи призводить до кризи суспільного сприйняття ринкових перетворень взагалі. Громадяни України асоціюють ринкову економіку з сьогоденним жебрацтвом і корумпованістю влади. Підприємець в Україні здебільшого сприймається як нечесна людина, а в багатьох випадках як шахрай або бандит. Отож, суспільна мораль спрямовується проти підприємництва та ринкових реформ, розчищаючи дорогу ортодоксальним лівим настроям у країні.
Триває відплив інтелектуального потенціалу з України, що як свідчить світова практика, зовсім не притаманне розвинутому ринку. Наприклад, у сусідній Польщі, де найбільш вдало здійснюється перехід до ринкової економіки, має місце повернення до країни авторитетних іноземців польського походження. Крім того, поляки знаходять організаційні та фінансові можливості, щоб залучати кращих іноземних фахівців до праці на польські реформи.
Одним з найважчих завдань щодо створення ринкової системи в нашій країні є зміна ментальності мільйонів наших співвітчизників. Люди мають зрозуміти суть ринкових перетворень і повірити в них. Потрібна копітка, майже щоденна робота з роз’яснення людям цілей ринкових перетворень і заходів щодо їх втілення. Люди повинні зрозуміти й підтримати ринкові реформи. А поки що влада протистоїть громадянам, як недружня сила, захищаючи підприємства від ринку і заганяючи себе цим у глухий кут.
У межах програми ринкових перетворень економіки України конче потрібно мати окремий, добре обгрунтований блок розвитку вітчизняного виробництва товарів широкого вжитку. А ми поки що навіть немаємо чіткого цілісного уявлення про стан внутрішнього ринку, що й обумовлює появу необгрунтованих економічних рішень. Зокрема, у нас час від часу проголошуються пріоритетність розвитку тієї чи іншої галузі (то експортної, то автомобілебудування, то легкої промисловості), яка, на думку керівництва, повинна витягти з кризи всю економіку України. Все це є варіаціями невиправданої в країнах, що розвиваються, теорії “локомотиву”, хибність якої доведена на практиці ще двадцять років тому. Економічні проблеми можуть бути розв’язані лише комплексно.
В Україні були спроби наблизитись до подібного комплексного підходу, але в нас ніколи не вдавалися до прогнозування наслідків вживання певних заходів, навіть у короткотривалому аспекті. А це призводило до провалів в економіці, і, що найприкріше, до компрометації ринкових реформ в очах суспільства. У нас ніколи не робилися спроби дістати підтримку курсу економічних реформ в широких верствах населення.
Оптимально керівник держави та його команда повинні приходити до влади вже маючи добре розроблену і відому громадянам програму економічних дій на термін перебування при владі. Така програма може з часом корегуватись і допрацьовуватись залежно від обставин, але вона повинна передбачати основні дії виконавчої влади щодо реформування та розвитку економіки.
Ще в жовтні 1994 року така програма реформування економіки України була представлена Президентом Верховній Раді. Це був досить професійно складений документ, який передбачав майже всі необхідні кроки до реформування економіки України на ринкових засадах. Програму підтримав парламент, але її реалізацію було довірено некомпетентному апарату, що й обумовило її невиконання. Замість підбору професійної команди виконавців почалися чисельні спроби складання інших програм, реалізація яких була б під силу наявному рівню виконавців. Але це й обумовило поглиблення кризових явищ в економіці України та доведення держави до межі банкрутства.
Принципово важливим у перехідний період до ринку є перетворення у сфері державного управління. Одною з причин глибокої кризи в економіці Україні можна назвати надзвичайно ускладнений апарат чиновників, діяльність якого спрямована перед усім на реалізацію власних інтересів. Кабінет Міністрів з його величезним штатом, розбухла структура радників, експертів, аналітиків, помічників, значної кількості департаментів, суперміністерство економіки, що дублює роботу десятків інших міністерств та відомств, - усі ці бюрократичні установи неспроможні скоординувати спільну роботу і паралізують ефективне державне управління економікою.
Існує таке поняття, як ступень керованості економікою. Ми маємо потрійну систему керування економікою: Президент з чималою адміністрацією, Кабінет Міністрів та держава у державі – Міністерство економіки. У цей рядок можна поставити й Міністерство фінансів. За значного бюджетного дефіциту Україна “поєднує” американську та англійську системи керування одночасно. У цих же двох розвинутих країнах існує більш спрощена система керування. Зокрема, в найбільш розвинутій країні світу – Сполучених Штатах Америки – президент, приходячи до влади, формує адміністрацію, яка й керує країною та її економікою і несе за це відповідальність перед народом. У Великій Британії, теж не бідній країні, дещо інші традиції. Там лідер партії, яка перемогла на виборах, стає прем’єр-міністром і формує кабінет, який керує державою і, знову ж таки, несе безпосередню відповідальність перед виборцями. Україні треба визначитись, яка ж система керування державою нам більш підходить за сучасних умов.
Зважаючи на нерозвинутість політичних партій, особливо демократичного крила, Україні більше підійшла б система президентського правління. За Конституцією України саме Президент є тією особою, яка має підтримку загальнонаціональну, а не якогось окремого виборчого округу. Таким чином, президентська адміністрація повинна керівувати економікою Україні й нести за це повну відповідальність. Кабінет Міністрів як інститут можна було б скасувати і, значно скоротивши чисельність його працівників, передати їх до адміністрації Президента. Для безпосереднього керування економічним блоком адміністрації, було б доцільно або ввести пост Віце–президента, абодоручити виконання цих обов‘язків міністрові економіки. У разі такого варіанта Президент і його адміністрація безпосередньо несли б відповідальність за все, що робиться в державі. На жаль, на практиці наші владні структури та гілки влади не співпрацюють у напрямку реформування економіки, а лише звинувачують одне одного у допущених помилках. Органи державного керування мають надзвичайно високі повноваження, які вони використовують не на швидку дерегуляцію для стимулювання приватного виробника, а продовжують тиснути на нього, щоб зберегти умови свого існування.
Не менш радикальні зміни потрібні і в політичному устрої України. Система представницького народовладдя, яка колись вміло використовувалась в інтересах єдиної керуючої партії, нині повністю вичерпала себе. Близька й зрозуміла масам і тому ефективна, вона може існувати лише на самому низькому рівні, (наприклад, в конкретному селі, міському мікрорайоні), там, де проявляються традиції общинного устрою і може здійснюватися безпосередній контроль з боку населення. На сьогодні в Україні залишилися Ради всіх рівнів, і армії “народних обранців” потрібні висока зарплатня, матеріальне забезпечення.
І все-таки залишається незрозумілим, хто розробляє економічні поради для Голови нашої держави. Як нещодавно сказав в своєму інтерв’ю радник Президента з економічних питань, він не є єдиним радником Голови держави і не може претендувати на те, що буде прийнята саме його точка зору. Такий стан речей є досить дивним, оскільки навіть головний економічний радник не знає, які і чиї саме поради будуть втілені в держаних документах. І коли щоразу приймаються поради різних радників, то неважко уявити, яка суміш неузгоджених між собою поглядів та концепцій керує нашим економічним життям. Це й підтверджує економічна реальність.
Замість структурної перебудови збиткових державних підприємств продовжується надання їм бюджетної підтримки чи податкових пільг. Подібна хибна практика не лише відтягує проведення реальних ринкових реформ, а й підсилює загрозу вибуху ще більш руйнівної і глибокої економічної кризи.
Протягом останніх трьох років частка збиткових державних підприємств в економіці України, які отримують бюджетну підтримку чи мають інші пільги, зросла з 22 до майже 60%. Найбільше зростання частки збиткових підприємств спостерігається в сільському господарстві, де нині вона перевищує 80%. Звичайно, жоден бюджет не може витримати такого навантаження, оскільки все в більших масштабах нищиться вартість, створена ефективними підприємствами. Підтримка збиткових підприємств мотивується з боку держави тим, щоб не допустити різкого зростання безробіття і соціальної кризи. Але на практиці безробіття зростає; воно стає прихованим, що підкладає вибухівку під соціальні проблеми. Замість розв‘язання ці проблеми заганяються в глухий кут, з якого вони можуть вийти лише вибухнувши, якщо подібна політика триватиме й надалі. Реформування економіки практично відкладається на потім заради досягнення формальних показників.