Реферат: Гуманітарні аспекти інформаційної безпеки

У світі є тільки дві сили: меч і розум.
І з часом меч завжди зазнає поразки від розуму.
Наполеон Бонапарт

Поняття інформаційної безпеки в сучасному світі надзвичайно широке. Воно включає в себе як контроль за непоширенням інформації, яка вважається таємною, так і міркування вчасного, повного та якісного інформування громадян про події в країні і світі, вільного доступу до різних джерел інформації - і разом із тим сприяння цілісності суспільства, підтримання його морального добробуту, захисту від несприятливих інформаційних впливів.

Для реалізації цього комплексного завдання державі необхідно віднайти динамічний баланс між свободою слова, забезпеченням права на інформацію, ефективним використанням інформації як засобу контролю громадянського суспільства за діями влади, обмеженням поширення таємної інформації та підтриманням моральної і духовної стабільності у суспільстві.

Знаходження цього балансу дозволить як захистити інтереси суспільства і держави, так і сприяти реалізації права громадян на отримання всебічної і якісної інформації. Це завдання передбачає здійснення гнучкої і активної державної політики у питаннях циркуляції інформації, доступу до неї, діяльності засобів масової інформації, розвитку видавничої справи, освіти і масової культури.

Найкраще забезпечити інформаційну безпеку українська держава зможе, якщо створить умови для всебічного розвитку інститутів громадянського суспільства, закладів освіти і культури, засобів масової інформації.

Виклики інформаційної ери

Визначення сучасної епохи історії людства як "інформаційної ери" вже стало банальністю, це словосполучення увійшло до повсякденної мови і вживається фактично як синонім поняття "теперішній час". Однак вступ суспільства в "інформаційну еру" передбачає набуття ним цілком певних ознак, пов'язаних із значним поширенням інформації, множинністю каналів її донесення до користувача, впливом її змісту і форми на усі сфери життя суспільства, світосприйняття людей і ухвалення рішень можновладцями. Держава, прагнучи зберегти цілісність суспільства, яке вона представляє, і захистити його від різнорідних загроз, повинна зважати на ці реалії.

Інформація відіграє в житті будь-якої людини винятково важливу роль. На підставі відомостей про навколишній світ, події, що відбуваються у ньому, дії інших осіб людина приймає рішення щодо власної поведінки, робить припущення щодо можливого розвитку ситуації і адаптації до неї чи впливу на неї. Це вірно для будь-яких часів, і з цього погляду будь-яке суспільство можна назвати "інформаційним": рішення приймаються на підставі вивчення і аналізу даних про навколишній світ і власний стан людини.

Однак у другій половині ХХ століття стався якісний зсув у обсягах і формі подачі інформації, яка доноситься до людини: урізноманітнилися способи постачання інформацією, ускладнилася система прийняття рішень, полегшився доступ до альтернативних інформаційних джерел.

З одного боку, це відкриває можливості для більш зваженого вибору, врахування порівняльного, історичного досвіду, різних точок зору тощо. З іншого боку, однак, зросли і обсяги інформаційного шуму - надлишкової для людини інформації, - а то і інформації, покладання на яку може завдати шкоди.

Збільшення кількості джерел інформації, оперативності її надхо-дження і можливостей її первинної обробки висувають вимоги до вищої оперативності в ухваленні рішень: ситуація може різко змінюватися, про це швидко стає відомо, і вчасний вплив на ситуацію вимагає швидкого реагування.

Окрім підвищення вимог до ухвалення рішень, значного збільшення джерел інформації, швидкості її надходження та всеохопності якіс- но змінилися й умови соціалізації в суспільстві. До таких традиційних джерел передачі навичок, вірувань, спільних традицій, суспільних міфів, як родина, школа, безпосереднє оточення, додалося розмаїття інших засобів комунікації, перш за все масових. Доступність засобів такої комунікації і донесення інформації до користувача (радіо, телебачення, Інтернет, кіно тощо) дозволяє охопити практично усі вікові та соціальні верстви населення, що робить неефективними традиційні заходи боротьби з небажаним для держави впливом через ці канали.

З останнім пов'язана також характерна риса інформаційної ери - глобалізація інформаційного простору. Інакше кажучи, жодна держава технічно не в змозі ізолювати свій інформаційний простір - сукупність доступних з території країни інформаційних джерел та потоків [1] - від надходження інформації ззовні. І навпаки, розмаїття каналів зв'язку ускладнює запобігання витоку за межі країни небажаної для держави інформації (від державної таємниці до подробиць здійснення політики, укладання ділових і політичних угод тощо).

Широкий доступ усіх верств населення до засобів поширення інформації здатен також якісно змінити відносини у самому суспільстві. Оскільки така "масова" інформація (від преси, радіо і телебачення, кіно, Інтернету, закладів культури тощо) надходить постійно, стосується усіх значимих подій, апелює до цінностей (або й пропонує нові), враховує (аби бути донесеною до користувача) психологічні особливості людини, зрештою, представляє певні моделі поведінки, - вона є вагомим фактором формування цінностей, світоглядних орієнтацій, уявлень про належну поведінку і спосіб мислення взагалі.

Вплив чиниться як через зміст інформації, так і через її форму (мову, форму подання, стиль викладу, апеляцію до значимих фактів і подій тощо). Увесь цей комплекс впливів творить те, що можна назвати спільним змістовим простором суспільства - системою вірувань, світоглядних настанов, мовних конструкцій, стереотипів, способів пов'язання форми (знаку) і змісту та інших інтерсуб'єктивних категорій, що визначають особливості мислення і комунікації в певному суспільстві [2].

Таке значення інформаційних потоків - вплив на світосприйняття людини, її самоідентифікацію - робить контроль над ними потужною і небезпечною зброєю. Крайній випадок такого контролю - монополізація інформаційних каналів - дає монополістові необмежену владу над суспільством: подібно до Міністерства правди у романі Дж.Орвелла "1984", він може вільно трактувати історію, сучасність, базові цінності і світогляд людини і суспільства; така влада набагато ефективніша і триваліша за "традиційну", базовану на примусі чи переконанні [3].

Інформація, її поширення і масовий вплив набувають дедалі зростаючого значення у міжнародних відносинах. Так, наприклад, провал миротворчої операції у Руанді в 1994 році американські дослідники схильні пояснювати тим, що силам ООН не вдалося блокувати "пропаганду ненависті", яка спричинила масову різанину і 800 тис. жертв [4]; з іншого боку, спроба попередити повторення цієї помилки в Боснії-Герцеговині у 1997 році, коли сили НАТО захопили сербські теле- та радіоретранслятори, мала лише частковий успіх: серби використовували мобільні передавачі, і повністю витіснити їх з інформаційного простору не вдалося [5].

Подібні міркування наштовхують американських дослідників на висновок про необхідність "розділяти політичний і військовий аспекти" безпеки і особливу увагу (в тому числі під час миротворчих операцій) звертати на опанування інформаційним простором [6]. Такі настанови у політиці єдиної сьогодні наддержави створюють додаткові підстави для занепокоєння інших держав: політика "подвійних стандартів", глобальні "національні інтереси" та інші атрибути наддержавності роблять інформаційне втручання США у справи тієї чи іншої країни залежним тільки від суб'єктивного рішення [7]. Навіть європейські партнери США були обурені звісткою про існування системи глобального електронного стеження "Ешелон" з центром у Великобританії, яка дозволяє здійснювати моніторинг електронних повідомлень; західні європейці побоюються, що ця система використовується для промислового шпіонажу [8].

Поєднуючи усі зазначенні чинники, доходимо висновку: "інформаційна ера" характеризується тим, що в суспільстві широко розповсюджується інформація, яка впливає на зв'язки між членами суспільства, визначає якість самого суспільства - і не може бути вилучена звичними методами.

Однак завданням держави й у інформаційну еру залишається захист життєвих інтересів її громадян і суспільства, яке вона представляє. Зважаючи на специфічність сфери регулювання - інформаційні відносини, - такий захист є нелегким завданням. Демократична держава повинна віднайти баланс між правом громадян "шукати, отримувати і використовувати будь-яку інформацію та ідеї з будь-яких засобів інформації, незважаючи на кордони" [9] і необхідністю дотримуватися вимог "національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, охорони здоров'я населення, захисту репутації або прав інших людей, запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, підтримання авторитету і неупередженості правосуддя" [10].

Більше того, кожне суспільство об'єктивно зацікавлене у збереженні своєї мовної та культурної самобутності, що в умовах глобального інформаційного простору і легкості транскордонних впливів є досить важким завданням.

Зрештою, держава покликана виконувати також традиційні завдання підтримання безпеки у галузі інформації: обмеження поширення таємної і конфіденційної інформації, боротьба з пропагандою і спробами підірвати державний лад, забезпечення цілісності суспільства, підтримка правопорядку, запобігання маніпуляціям свідомістю громадян через інформаційні канали.