Реферат: Способи одержання інформації, співпраця з науковцями
Прошу Вас надати мені (нам) таку інформацію_______________________
Зазначена інформація:
а) стосується моїх (наших) екологічних прав та інтересів;
б) викликає громадський інтерес і не вимагає необхідності формулювати свою зацікавленість у ній.
Моє (наше) право на одержання зазначеної інформації гарантується чинним законодавством України, а саме:
1. Конституцією України, статті 16, 32, 34, 40, 50.
2. Законом України "Про охорону навколишнього природного середовища", стаття 9.
3.Основами законодавства України про охорону природи, ст. 6.
4. Законом України "Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення", стаття 4.
5. Законом України "Про відходи", стаття 14.
6. Законом України "Про захист людини від впливу іонізуючих випромінювань", стаття 4.
7. Законом України "Про інформацію", статті 9, 35, 47.
8. Міжнародною Конвенцією "Про доступ до інформації, участь громадськості у прийнятті рішень і доступ до правосуддя з питань, що стосуються навколишнього середовища", ратифікованою Верховною Радою України 6.07.1999 року.
Інформацію прошу (необхідне зазначити)
а) видати особисто;
6) вислати за адресою;
в) надати можливість ознайомитися.
У разі відмови в наданні інформації прошу дати письмову аргументовану відповідь, яка за необхідності дозволить оскаржити Ваші дії в судовому порядку.
Дата
Підпис
Примітки:
а) запит направляється листом на замовлення з повідомленням про вручення;
6) квитанція про відправлення листа й офіційне повідомлення про відмову в наданні інформації є необхідними в разі звернення до суду.
У разі відмови в наданні інформації слід апелювати до вищого органу в порядку підлеглості або до суду. Оригінальний спосіб використовують журналісти газети "Аргументы и факты". Спочатку вони радять звернутися до вищих посадових осіб в установі. Якщо ваше звернення не було ефективним, варто попросити зробити це вашого головного редактора. Якщо це теж не спрацьовує, журналісти знов йдуть "брати бастіон", але вже не просячи, а погрожуючи. Вони кажуть, що надрукують у газеті ім"я, прізвище та телефон посадової особи, яка відмовляє надати інформацію, з тим, аби читачі самі зверталися до цієї людини персонально. Ураховуючи мільйонну аудиторію, низку важких робочих днів буде забезпечено.
Сьогодні практика офіційних запитів інформації в державних органах поширена досить широко. Проте, так само широко розповсюджена і практика відмов держорганів у наданні інформації.
Звичайно, запит не проігнорують зовсім, бо це може призвести до судового розгляду. Але може надійти відповідь, що носить формальний характер. Чи обґрунтування відмови відповіді на запит, зокрема відсутність потрібної інформації в організації або посилання на те, що дана інформація становить державну таємницю. Більш складною може виявитися ситуація, якщо журналіст потребує не просто інформації про стан навколишнього середовища, а конкретного документа. Крім екологічної інформації, у ньому можуть міститися також і дані, віднесені до категорії інформації з обмеженим доступом. Наявність таких відомостей може зробити недоступним для громадськості весь документ. У деяких випадках ефективним тут може виявитися компромісний шлях – часткове копіювання даних із документа, завіреного офіційною особою.
Саме з такими труднощами стикається журналіст, звертаючись у різні організації Тому надзвичайно корисними є такі поради:
1. Варто з"ясувати як можна точніше, які саме організації мають потрібну інформацію, і в якому обсязі. Це допоможе направити запит потрібному адресату.
2. Не менш важливою умовою ефективності звернення журналіста є точність, визначеність формулювань запиту. Необхідно чітко усвідомлювати мету інформаційного пошуку й розуміти специфіку роботи конкретної структури. Це допоможе заощадити час і уникнути непотрібних конфліктів.
3. Дотримуватись правил ділового листування. Тільки письмовий запит є тим документом, на який зобов"язана надійти офіційна відповідь. Запит, зроблений в усній формі, може бути проігнорований. Якщо інформація отримана навіть у приватній бесіді з офіційною особою, то слід розуміти, що цю інформацію можна використати, але посилання на неї в публікації може спричинити журналісту іноді великі неприємності, аж до судового розгляду.
4. Усі етапи взаємодії з офіційними організаціями повинні документуватися. Це стане в нагоді при подальшій роботі з організацією, при оскарженні її рішень. Журналіст має зберігати як копії звернень, так і отримані відповіді.
5. Іноді запити вирізняються різким, емоційним тоном. Якщо обставини змушують журналіста звертатися з листом, досить відвертим за змістом, важливо дотримуватись прийнятих правил ввічливості. Мета журналіста полягає в тому, щоб одержати відповідь на свій запит, тому належить бути коректним навіть у тих випадках, коли немає особливої симпатії до адресата.
Отже, отримання інформації з офіційних джерел перетворюється на досить складну і тривалу процедуру. Але якщо інформація важлива для журналіста, він має її пройти. Іноді більш успішним буде шлях отримання інформації через прес-службу чи відділ відомства по зв"язках з громадськістю, а іноді – через налагодження дружніх відносин безпосередньо з чиновником-власником інформації. Однак досвід переконує, що далеко не на всі питання можуть бути отримані відповіді з державних джерел. Тоді журналіст звертається в неурядові екологічні організації, яких сьогодні стає все більше. Такі об"єднання прагнуть допомогти суспільству у вирішенні тих проблем, які державні органи не вирішують чи вирішують не найкращим чином.
Журналіст, що розпочинає збирати інформацію з визначених заздалегідь джерел, має такі проблеми: вибір оптимального способу одержання даних та їх надійна фіксація. Зазвичай, працівники мас-медіа використовують два найпоширеніші методи: інтерв"ю і вивчення документів. Серед них менш надійне – інтерв"ю при використанні якого проявляється суб"єктивність журналіста, і її важко перебороти. Однак більшість матеріалів все ж готується саме на підставі бесід із людьми.
Успіх інтерв"ю залежить від багатьох умов, і в першу чергу – від добре попередньо виконаної "домашньої" роботи. Вона містить у собі максимально детальне ознайомлення з темою та із співрозмовником за допомогою різних джерел і способів:
· опитування тих, хто добре знає майбутнього співрозмовника, у тому числі колег редакції, що мали з ним справу;
· ознайомлення з результатами професійної роботи співрозмовника;
Підсумовування "домашньої" роботи виконується для того, щоб переконатися, чи буде цікавою тема передбачуваної розмови для бесіди й скласти перелік питань. Продумувати цей перелік варто завжди – таким чином журналіст застрахує себе від банальних, недоречних запитань і питань, що вже задавалися. До того ж співрозмовники не дуже люблять, коли з ними говорять без підготовки, вони розглядають це як неповагу до себе. А деякі з них неодмінно скористаються помилкою інтерв"юера й висміють недотепу.
Після підготовки залишається домовитися про зустріч, іноді при цьому узгоджуються основні напрями розмови. Професійні журналісти, як правило, прагнуть влаштувати зустріч наодинці, тому що в присутності інших людей співрозмовник стає більш стриманим у своїх судженнях. А щирість відповідей є найголовнішим в інтерв"ю.
Однією з проблем для кожного журналіста – як встановити довірливі стосунки. Домагаються цього по-різному.
Ось деякі поради:
· знаходьте й використовуйте приємні асоціації;
· дозволяйте співрозмовнику почувати себе невимушено й бути готовим розповідати;
· не задавайте прямих питань доти, поки не переконаєтесь, що він готовий дати бажану й точну інформацію.
Інтерв"ю буде вдалим, коли журналіст дотримуватиметься певних рекомендацій:
· намагатися ставити питання так, щоб вони були зрозумілі;
· допомагати співрозмовнику усвідомлювати відповідальність за свої твердження;
· тримати важливі питання в голові доти, поки не буде отримано адекватну інформацію на кожне з них;
· записувати всі дані одразу чи якнайшвидше по закінченні бесіди, щоб не загубити важливу інформацію;
· провокаційні запитання ставити лише під кінець розмови.
Наприкінці інтерв"ю журналіст має особливо уважно стежити за додатковими зауваженнями співрозмовника. У цей час люди зазвичай розслаблюються і часто говорять про те, чого уникали під час спілкування.
Зібравши необхідні дані, кореспондент перевіряє отриману інформацію. Причому перевірка має проводитися завжди й інтерв"юєр не повинен забувати про цей етап роботи. Сумлінний журналіст відрізняється тим, що для уточнення даних зробить на п"ять телефонних дзвінків більше, ніж його легковажний колега.
Існує кілька випробуваних способів перевірки фактичних відомостей:
· коли матеріал готовий, варто передзвонити джерелу і перевірити ще раз цифри, факти, інші дані, чітко зачитати й важливі висловлювання і запитати: "чи правильно я відтворив ваше судження?";
· за можливості варто зіставити отримані дані з наявними аудіо- записами, текстовими документами;
· показати текст експертам;
· зачитати матеріал досвідченим колегам у редакції;
· дати прочитати текст редакційному юристу.