Реферат: Українські обереги, традиції і сучасність

Та чи не найбільшого розповсюдження не тільки у слов'ян, але і в багатьох інших народів набув хрест, який носили на шиї. Він був поширений задовго до виникнення християнства і вважався надійним оберегом від «чорних» сил.

3 усіх чотирьох сторін (магічність знаку вбачалась саме в його орієнтації на 4 сторони — знак всесвіту; 4 виміри, 4 пори року, 4 стихії). Хрест як апотропеїчний знак знаходимо і в інших варіантах. Дослідник Є. Спасська [5] наводить зразки глиняних горщиків з хрестами на шийках, що виготовлялися у 20-і роки XX ст. на Сумщині, Полтавщині, Чернігівщині. Безперечно, це відгомін більш ранньої традиції: відомо, що глечики з хрестиками зустрічаються у скіфо-сарматській культурі II ст. до н. е. — II ст. н. е., в античній Греції, що доводить нехристиянське наповнення цього символу. Зустрічаються вони і в середньовічній Європі, зокрема в XIII—XIV ст. в Німеччині. Такі горщики мав право виготовляти не кожний, не рядовий гончар, а лише визнаний у своїй місцевості майстер, і тільки раз на рік у Зборну, або Федорову, суботу, тобто в першу суботу Великого посту, під час відправи «на Достойно». Гончар сідав формувати ці горщики з першим дзвоном і робив їх стільки, скільки встигав до кінця служби, помічаючи кожний хрестиком. Як переказує Є. Спасська, «баби за ними страшенно побиваються», бо в них буває найкращий збір вершків — на всю висоту шийки. Вірили також, що такий горщик захищає від наврочення, в'д псування корів відьмами. Віра в «магічність» горщика відбивалась і на його матеріальній вартості: на базарі вони коштували 30 коп., в той час як звичайні — 15 коп.

Здавна хрест вважався ще й емблемою вогню (бо форма хреста нагадує знаряддя для добування вогню), пізніше — сонця, як вогню небесного. З вогнем пов'язане язичницьке уявлення про очищувальну, цілющу стихію. На Україні в Страсний четвер страсною свічкою, яку приносили з церкви, на сволоках хати, над вікнами, дверима, на воротах випалювалися хрести. Знак цей наносили і на господарські будівлі, на речі хатнього скарбу, одяг з метою вигнати злі сили, очистити (пригадаймо вислів «людина без хреста в душі»).

Для християнина хрест, благословення хрестом прирівнюється до всевишнього заступника. Ось чому здавна ставили хрести обабіч доріг, на узліссях і в полі, при річках та ставках, коло містків та на них. Дерев'яні, часом кам'яні високі простої форми, лише іноді із зображенням Богоматері або Христа, вони часом огороджувались, іноді випадковими мандрівниками прикрашалися вінками з квітів, намистом або цінною річчю («даю, аби ти дав»), бо люди свято вірили, що це разом з молитвою перед хрестом буде гарантом Божої милості.

Розглядаючи інші символи-обереги, які втілювались у художній формі в побутових речах, на одязі, в архітектурі, неважко помітити домінуючі образи птаха та коня (іл. 2, 4), що пов'язані з язичеським солярним культом. Кінь символізував денний шлях сонця по небу, водоплавний птах — його нічне проходження по океану, що оточує землю. Обидва мали багатовіковий «досвід» надійних оберегів. Кінь — вірний помічник, друг людини — являв собою домашній оберег від «чорних» духів та лихих людей. Пічний та дверний коники у східних слов'ян вважалися оберегами від блискавки, пожежі. Коня приносили в жертву (відомо, що в новгородських землях у Х—XIV ст. кінську голову закопували у підвалини фундаменту, щоб вона охороняла хату від лиха).

Птах — символ долі, сім'ї, любові, весільний оберег, покровитель дітей та жінок. У домонгольській Русі був популярним «цілодобовий» оберег від наврочення — підвіски до жіночого головного убору у вигляді «качкоконей» — фантастичного гібриду качечок з кінськими хвостами. Кінь та птах — дуже поширені мотиви орнаментів вишивок, вибійки, зустрічаються на ювелірних прикрасах магічного призначення (двостулкових браслетах-наручах, на колтах, перснях). Птаха зображували і на весільному прянику. Відгомін культу коня та птаха дійшоз до нас у формі підкови «на щастя», народного повір'я про те, що пташине гніздо під стріхою — то «на добро», пташине подружжя на весільному короваї — «на щасливе шлюбне життя». На Поліссі і досі трапляються паперові, дерев'яні, хвойні птахи під стелею, які символізують присутність святого духа, а значить і його покровительство.

Оберег як знак віри у вище заступництво, сфокусований у слові, числі, символічній речі, в художньому образі, в побутовому предметі або предметі релігійного призначення, був відомий практично всім народам. Нині дешифрування цієї «азбуки віри» — це і можливість проникнення в світ сакральних філософських ідей древніх, і з'ясування невідомих функцій відомих речей, взаємин з ними наших предків, і повернення у наше сьогодення великого пласта культури, що може і збагачувати, і навчати, і надихати. Саме зацікавлене вивчення історичних джерел у час «розквіту» войовничого атеїзму (1962 рік) надихнуло групу київських художників-керамістів на незвичайний крок — спробувати відродити забуті талісмани, створити нові обереги. Автором ідеї відродження оберегів була Ніна Іванівна Федорова — досвідчений інженер-технолог, художник-кераміст, душа колективу, що очолювала майстерню архітектурно-художньої кераміки Київського зонального науково-дослідного інституту експериментального проектування житлових та громадських споруд — КиївЗНДІЕП — від часу заснування закладу в 1946 році упродовж 40 років. Разом з художницями Масєхіною Антоніною Дмитрівною, Шарай Ганною Григорівною, Севрук Галиною Сильвестрівною, а пізніше — Батечко Раїсою Павлівною, — Ніна Іванівна довгі роки працювала над створенням оригінальних національних сувенірів. Від випадкової, досить побіжної інформації в популярному виданні зацікавленість привела художників до ґрунтовного вивчення наукових джерел, в яких ідеться про обереги, до праць академіка Б. Рибакова, дослідників М. Сумцова, Н. Велецької та інших. Чимало було вивчено народних легенд, етнографічних розвідок, перш ніж з'явилися сповнені фантазії, гумору, збагачені віршами-побажаннями, посвятами невеличкі шедеври мистецтва глини і вогню. Часто вони супроводжувались текстом з історичними довідками про знамениті обереги. Отож у цій невеличкій майстерні (вона лише зовсім недавно припинила своє існування) протягом багатьох років відроджувались образи добра та вдачі — добрі, веселі, похмурі, страхітливі, кумедні химерки. У колективі працювали ентузіасти. Плідними виявились 40 років натхненної праці народних майстрів та професіональних художників, архітектора, технолога. Результати цієї творчої співдружності живуть у багатьох монументальних творах архітектурних споруд нашої країни та за її межами (лише в Києві — Будинок кіно, підземний вестибюль станції метро «Хрещатик», готелі «Дніпро», «Русь», «Київ» та інші). Але скількох людей зігрівають душевним теплом, захищають від зла сотні оберегів, подарованих від щирого серця їх авторами. У «майстерні Федорової», як нерідко її називали прихильники за ім'ям «доброго ангела кераміки» — Н. І. Федорової, із захопленням реалізували будь-які нові творчі ідеї. Творча атмосфера сприяла і відродженню оберегів, і появі оригінальних сувенірів. До речі, в цих маленьких забавках відбився весь попередній художній та технологічний досвід митців, досягнутий у творах монументального мистецтва : декоративна пластичність, співзвучність ліній, гармонія кольорів полив, емалей, солей, а також мистецтво випалювання. Мабуть, вперше тут задумались над створенням тематичних сувенірів. Ніна Іванівна справедливо називає їх пізнавальними сувенірами. Бо вони, як і обереги, несуть в оригінальній художній формі часточку інформації з духовного життя наших попередників. Розповімо про деякі з них.

Відомо, що в давній Русі цифри позначались літерами алфавіту, над якими зверху ставили горизонтальний знак — титло (ця традиція дожила до XVIII ст. і існувала паралельно з сучасним правописом цифр). Так, цифру «1» зображала літера «а» з титлом, «2» — «в» з титлом, «20» — «к» з титлом і т. д. Доклавши до цієї інформації фантазію, художники майстерні розробили медалі-сувеніри з давньоруським написом чисел та їх арабським еквівалентом поряд — як подарунки до днів народжень, ювілейних дат, зустрічей випускників шкіл, вузів, до інших датованих подій. Медаль можна було прикрасити стрічкою або бантом. А чи знаєте ви, що таке «вавілон»? Це загадковий квадрат-лабіринт, який правив древнім зодчим за уніфікований план-креслення при будівництві споруд будь-яких параметрів. За образною характеристикою літописця, «символ зодческой мудрости, хитрости храмоздательской» також відтворили в майстерні і дарували з побажанням творчого натхнення архітекторам. Своїм колегам-керамістам присвятили символ мистецтва вогню і глини — плакетку із зображенням Адама і Єви (пригадаймо: Бог виліпив Адама з глини!). Для письменників, що були частими гостями привітної оселі, були виготовлені плакетки із знаками Івана. Федорова та Франциска Скорини, для математиків — «диявольський» магічний квадрат (його відкрили бл. 5 тис. років до н. е. древні китайці), тобто квадрат, сума чисел у якому по кожній стороні сітки та по діагоналях — однакова. Металеві пластинки з гравійованими на них магічними квадратами (їх відомо кілька сот тисяч варіантів) на одному боці та «особистою планетою» на другому носили на шиї як особисті обереги в середньовічній Німеччині. Додатком до всіх перелічених пізнавальних сувенірів був текст-довідка.

Та найбільш популярними були сувеніри на історичну тематику у вигляді плакеток з гербами давньоруських міст, з художнім втіленням образів князів, видатних діячів нашої держави від часів її заснування, а також медалей із зображеннями архітектурних перлин нашої батьківщини. Залишаючись творами мистецтва, які з успіхом прикрашають сучасний інтер'єр, — сувеніри керамічної майстерні Київ-ЗНДІЕПу («Софійської майстерні») заохочують нас до вивчення тих чи інших подій, фактів, спрямовують до джерел науки, літератури, мистецтва.