Реферат: Фольклорний і літературний образ народного героя Олекси Довбуша

Вступ

У цьому році виповнюється триста років від дня народження славного ватажка опришків, народного героя Карпат і Прикарпаття, борця за соціальне та національне визволення трудящих Олекси Довбуша.

В історії України його ім’я стоїть поруч з такими відомими месниками, як Северин Наливайко, Максим Залізняк, Устим Кармалюк, Лук’ян Кобилиця та ін. Про нього складені пісні, легенди, перекази, співанки-хроніки, прислів’я та приказки, написані романи, повісті, оповідання, вірші, поеми, п’єси, опера, сценарій кінофільму, балет тощо. Особливо багато творів з’явилося останнім часом у зв’язку з прагненням знати історію нашої Вітчизни, її кращих синів і дочок. Посилився інтерес до вивчення антикріпосницького руху в Україні, у тому числі в Галичині, Буковині, Бойківщині, щоб вияснити опришківський рух, його найвідоміших представників, роль особи та народу в історії. І все-таки особливий акцент ставиться на постаті Олекси Довбуша, його політичному обличчі борця за соціальне та національне визволення, на показі його місця в класовій боротьбі. Постійне звертання народу до образу славного ватажка опришків пояснюється багатьма причинами.

Олекса Довбуш, будучи непересічною постаттю, тісно поєднував свою соціальну боротьбу з широким селянським антифеодальним рухом на західноукраїнських землях у І половині XVIII століття. Він зі своїм загоном опришків упродовж семи років спричинював постійну небезпеку і страх для визискувачів. У його загоні брали участь селяни-гуцули, вихідці з Галичини, Поділля, Закарпаття, Наддніпрянської України. Він знаходив підтримку і співчуття не тільки на західноукраїнських землях, але й у Молдавії, Угорщині, Словаччині.

Сила Довбуша була в тому, що він, виходець з народу, виражав його думки, надії, сподівання. Він мстив за кривди, заподіяні бідним людям, не лише польським магнатам, шляхті, ксьондзам, але й українським багатіям, попам, лихварям-євреям, купцям-вірменам. Його життя й небезпечна боротьба були мужні та героїчні, а пошуки справедливості, доброти залишили глибокий слід у свідомості трудящих мас, були взірцем, джерелом енергії для майбутніх поколінь, вселяли оптимізм. Наш народ свято береже пам’ять про свого героя, увіковічивши його у фольклорі, літературі, мистецтві, а також у численних пам’ятках природи.

Отже, образ славного ватажка опришків був і залишається в серцях українського народу як символ невмирущості, незламності, стійкості в боротьбі за соціальну та національну незалежність.

Через те ця колоритна постать, яскрава індивідуальність привертала і привертає до себе увагу різних майстрів художнього слова: Олекса Довбуш зрозумілий і близький людям України, цілком сучасний і співзвучний нашій добі.

Природно, що назріла настійна потреба в спеціальному історико-фольклорному та історико-літературному науковому дослідженні, присвяченому всебічному вивченню художнього доробку про героя, так широко оспіваного народом, адже фундаментального дослідження, у якому було б науково проаналізовано всі жанри, ні з фольклору, ні з літератури немає. Усе це вимагає докладного науково-критичного осягнення природи та шляхів розвитку фольклорної й літературної Довбушіани. Звідси - актуальність даного реферату.

Основний об’єкт дослідження - фольклорний та літературний масив про славного ватажка опришків, створений за всі часи його побутування.

Мета роботи полягає в з’ясуванні закономірностей розвитку та специфіки фольклорної та літературної Довбушіани від другої половини XVIII ст. до початку 90-х років XX ст. крізь призму корінної для нас проблеми історичної та художньої правди.

Досягнення мети передбачає реалізацію низки дослідницьких завдань:
а) проведення копіткої бібліографічної роботи щодо виявлення різних жанрів фольклорної та літературної Довбушіани, їхніх, якщо вони є, авторів і критичних відгуків про них у періодиці минулого та останнього століття;
б) знайомство з українськими фольклорними та літературними творами ряду зарубіжних упорядників та авторів (І.Рябошапки - Румунія, Р.Єндика - Німеччина, 3.П’ясецького - Польща, В.Волкова - США) та опрацювання низки книг і статей теоретичного характеру, що вийшли з-під пера М.Бєльського, А.Прохаски, І.Яблонського, К.Вуйціцького, Ю.Дзежковського, Ф.Карпінського, І.Беньковського, Є.Косачевської, Є.Добіна, І.Мотяшова та ін.;
в) з’ясування теоретичних питань, пов’язаних з історичною та художньою правдою, художнім вимислом і домислом;
г) розподіл фольклорної та літературної Довбушіани на відповідні роди та жанри й висвітлення їх специфіки.

Методологічною основою роботи є принцип історизму: усі фольклорні та літературні твори досліджуються у зв’язку з часом їхнього створення, написання і тим, коли жив і діяв герой, а одночасно у контексті розвитку фольклорного та літературного процесу загалом. Використовуються порівняльно-історичний, жанрово-хронологічний, типологічний та естетичний методи аналізу.

Наукова новизна роботи полягає в тому, що:
а) у такому широкому обсязі (із залученням відомих, малознаних, забутих друкованих і рукописних зразків, створених на материковій Україні та в діаспорі) українська фольклорна та літературна Довбушіана ще не розглядалася;
б) значна частина фольклорної та переважна більшість літературної Довбушіани висвітлюється вперше;
в) у ній уточнюються та переглядаються дані раніше оцінки низки творів і даються першооцінки ще не аналізованих;
г) пропонується нова періодизація розвитку фольклорної та літературної Довбушіани, де одним з головних критеріїв слугує ставлення до історичної та художньої правди.

І. ПРАКТИЧНЕ ЗНАЧЕННЯ РЕЗУЛЬТАТІВ ПРОВЕДЕННЯ ДОСЛІДЖЕННЯ

Констатується, що образ славного ватажка опришків широко висвітлений в усній народній поетичній творчості. Фольклорні зразки про печеніжинця - це живий поетичний літопис народного генія.
Багато сюжетів про відважного гірського орла зародилось в середовищі селян на Гуцульщині, хоч сфери побутування їх надзвичайно широкі. Ім’я Довбуша було відоме серед людей. І народні твори відобразили цю популярність.

Найбільшого поширення вони дістали на Прикарпатті та Буковині. Тут зразки створювались під безпосереднім впливом подій, що відбувалися в даних регіонах. У центрі їх уваги - образ Олекси Довбуша. Народ наділив його рисами реалістичними, романтичними, а то й фантастичними.

Найкращим зразком уснопоетичної творчості про Олексу Довбуша є історична пісня “Ой попід гай зелененький”. Створена талановитим народним генієм, вона стала тими могутніми крилами, на яких летить по світу Довбушева слава. Це один із найпопулярніших поетичних витворів опришківського циклу. Починаючи з 1833 року, коли вперше було опубліковано цей безцінний скарб (“Пісні польські, руські люду галицького” Вацлава Залєського), на сьогодні зафіксовано понад шістдесят його варіантів.

У роботі здійснюється спроба висвітлити історію виникнення даної пісні. Однією з причин створення цього зразка може бути величезне психологічне потрясіння народу у зв’язку із загибеллю свого улюбленця.
Нелегко відповісти на питання: де, коли і як виникла ця пісня. Ми можемо тільки робити припущення. Виходячи з тих міркувань, що героями зразка виступають Олекса Довбуш, Стефан Дзвінчук, його дружина, опришки, що у всіх або майже всіх варіантах згадуються географічні назви - Кути, Косів, Чорногора, Станіслав, рідше Чернівці та Коломия, що етнографічна обстановка типово гуцульська, можна зробити висновок, що первісний текст пісні виник на батьківщині Довбуша, у сільській місцевості, десь біля Коломиї. Мабуть, тому найбільше варіантів зустрічається саме тут.

Ураховуючи здатність гуцулів швидко й оперативно відгукуватись на животрепетні події дня у фольклорі, можна припустити, що твір виник відразу після трагічної загибелі Олекси Довбуша в 1745 році - події ,що вразила народну уяву й залишилась назавжди в пам’яті людей Карпат і Прикарпаття. Так уважає дослідник П.Лінтур (НТЕ. - 1965. - №З. - С. 57). Фольклорист В.Тищенко не виключає, що творцем пісні “Ой попід гай зелененький” був представник трудового народу, який сприйняв смерть Довбуша, як своє особисте горе (НТЕ. - 1965. - №3. - С. 54). Таким чином, автором пісні міг бути хтось із побратимів ватажка, адже серед них було немало талановитих, обдарованих людей, та й сам Довбуш у багатьох творах наділений неабиякими музичними здібностями:

А єк собі заспіває, запіє в листочок,
По всіх горах покотиться їго голосочок.

Вражають деталі, що розкривають досить точно весь хід подій, починаючи від збору Довбуша і його друзів до Дзвінки й закінчуючи його трагічною загибеллю. Якщо проаналізувати понад 60 варіантів даного твору, то помітна найперше їх композиційна стійкість, ідентичність архітектонічних форм та сюжетних елементів.
Очевидно, автор - один. І він настільки достовірно відобразив останні дні відважного ватажка, що народ пізніше лише модифіковував цей варіант, додаючи свою регіональну географічну атрибутику, як правило, у зачині та епілозі, як, наприклад, у варіанті, записаному в селі Зелений Гай (колишня назва Жижива) на півдні Тернопільщини, що знаходиться недалеко від Коломиї, де достовірно був Олекса Довбуш.

Коло гаю спочивали,
Із Жиживи воду попивали.
Хлопці трудні та й поснули.
Крикнув Довбуш, та не чули
(СВО, 256-257).

Отже, автор зеленогайського варіанту додав свої локальні атрибути (ще й зараз біля села є гай на березі Дністра, є й річка Жижива, біля якої Довбуш із побратимами викопали криницю з цілющою водою і назвали її “живою водою”, а пізніше і річка, і село стали називатися Жиживою). Як вважають деякі дослідники (В.Грабовецький ), автор пісні міг бути поруч із ватажком у фатальну хвилину його поранення. Інакше міркує І.Сенько: “Складається враження, що творець пісні був присутній під час зізнання Дзвінчука у Станіславському суді” (НТЕ. - 1983. - № 5. - С. 28).