Реферат: Правові питання організації виробничого навчання

Продуктивність праці — це показник трудової діяль­ності працівників. Підвищення продуктивності праці — голов­ний резерв зменшення вартості продукції й витрат на її вироб­ництво. Правильно й ефективно використовувати машини можуть лише люди, які мають належну технічну підготовку. Науково-технічний прогрес, тобто поступальний розвиток науки і техніки, пред'являє зростаючі вимоги до рівня осві­ти, кваліфікації та відповідальності працівників. Кваліфі­каційні вимоги до робітників на виробництві постійно зрос­тають. Тому отримані працівником професійні знання і на­вики періодично вимагають поповнення або оновлення, тоб­то підвищення кваліфікації або перепідготовки працівника.

Перепідготовка — це навчання працівників, які вже ма­ють професію, з метою здобуття нової. Форми перепідготов­ки працівників такі ж, як і при професійній підготовці.

Кваліфікація (від латинського Qualis який за якістю) — це рівень підготовленості, міра готовності до будь-якого виду праці. Кваліфікована праця є складною працею, що вимагає спеціальної підготовки, наявності у працівника навиків, умінь та знань для виконання певних видів робіт. Значення і роль кваліфікованої праці велике. Вона створює за одиницю часу більшу вартість, ніж некваліфікована праця.

Під підвищенням кваліфікації розуміється професійне навчання, спрямоване на послідовне вдосконалення професій­них знань, навиків і умінь з уже набутої професії. Періо­дичність навчання з метою підвищення кваліфікації встанов­люється міністерствами, а її тривалість — відповідними на­вчальними програмами. Підвищення кваліфікації може здійснюватися і з відривом від виробництва, при цьому вста­новлені такі мінімальні державні гарантії:

— збереження середньої мінімальної заробітної плати за основним місцем роботи за час навчання;

— оплата вартості проїзду працівника до місця навчання і назад;

— виплата добових за кожний день перебування в дорозі у розмірі, встановленому законодавством для службових відряджень.

Ці та інші гарантії і компенсації передбачені постановою Кабінету Міністрів України від 28 червня 1997 p. №695 "Про гарантії і компенсації для працівників, які направля­ються для підвищення кваліфікації, підготовки, навчання інших професій з відривом від виробництва" (Кодекс за­конів про працю з постатейними матеріалами / / Бюлетень законодавства та юридичної практики України. — К.: Юрінком, 1997. — №11—12), а також Положенням про умови матеріального забезпечення осіб, направлених за кордон на навчання, стажування, для підвищення кваліфікації, затвердже­ного постановою Кабінету Міністрів України від 4 березня 1996 p. №287 із змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів від 13 липня 1998 p. №1079 (ЗП України. - 1996.- №8. - Ст. 249; Праця і зарплата. - 1998. - №14).

З метою вдосконалення підготовки, перепідготовки і підви­щення кваліфікації державних службовців Кабінет Міністрів України затвердив зміни і доповнення до постанов щодо підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації дер­жавних службовців (Про вдосконалення підготовки, пере­підготовки і підвищення кваліфікації державних службовців:

Постанова Кабінету Міністрів України від 16 квітня 1998 p.. №499 // Праця і зарплата. - 1998. - №9. - С. 6.). Підви­щення кваліфікації за акредитованими в установленому по­рядку професійними програмами здійснюються для держав­них службовців V—VII категорій:

1) центральних органів виконавчої влади — у вищих навчальних закладах відповідно до Переліку вищих навчаль­них закладів з підготовки та перепідготовки фахівців органів виконавчої влади та ринкової економіки, затвердженого по­становою Кабінету Міністрів України від 28 липня 1995 p. №560 з доповненнями, внесеними постановою Кабінету Міністра України від 18 лютого 1998 p. №196, а також у підпорядкованих зазначеним органам навчальних закладах підвищення кваліфікації;

2) місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування — у регіональних центрах підвищення квалі­фікації державних службовців, створених згідно з Указом Президента України від ЗО травня 1995 p. №398 "Про систему підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації дер­жавних службовців" та постановою Кабінету Міністрів Украї­ни від 19 лютого 1996 p. №224 (ЗП України. - 1996. - №7.

— Ст. 223), або, в окремих випадках, у навчальних закладах;

3) слухачі, які навчаються за заочною формою, користу­ються пільгами, передбаченими для студентів вищих закла­дів освіти, які навчаються без відриву від виробництва. На період підготовки магістерської роботи їм надається додат­кова відпустка за місцем роботи терміном на два місяці.

Типовими вимогами кваліфікаційних характеристик про­фесій кваліфікованих робітників, зайнятих на роботах висо­кого кваліфікаційного рівня V і VI розрядів VI-розрядної сітки, розробленими спільно з Міносвіти відповідно до За­кону "Про освіту" та Класифікатора професій ДК 003-95, передбачено вищу або професійно-технічну освіту відповід­ного освітньо-кваліфікаційного рівня (молодший спеціаліст, кваліфікований робітник), підвищення кваліфікації і стаж роботи за попереднім розрядом не менше одного року.

Визначивши важливість професійної підготовки та пе­репідготовки працівників, особливо без відриву від вироб­ництва, законодавець закріпив обов'язок власника (підприєм­ства) організовувати професійне навчання. Але цей обов'я­зок треба розглядати як елемент правового статусу власни­ка (підприємства), один із напрямків соціальної діяльності підприємства (Закон України "Про підприємства в Україні" від 27 березня 1991 p. (із змін. та доп.)). Крім того, законо­давством передбачено ряд вимог до організації та проведен­ня виробничого навчання, а також до порядку надання пільг для даної категорії працівників.

Щоб навчання не приводило до збільшення робочого часу, теоретичні знання і виробниче навчання нових праців­ників безпосередньо на виробництві провадиться в межах робочого часу, встановленого законодавством про працю для працівників відповідного віку, професії та виробництва (ст. 204 КЗпП). У зв'язку з тим, що учнівський договір є різновидом трудового договору, умова про час виробничого навчання виступає обов'язковою умовою та має свою тривалість, режим. Під час виробничого навчання на учнів поширюються нор­ми трудового законодавства, в тому числі й норми про ро­бочий час. Визначаючи тривалість робочого часу, законода­вець бере до уваги умови праці, характер роботи, стан здо­ров'я, статеві та вікові особливості, інші обставини. Виходя­чи з наведеного, разом із нормальною тривалістю робочого часу для деяких категорій працівників встановлюють скоро­чену тривалість та неповний робочий час. Ці правила поши­рюються на осіб, котрі проходять виробниче навчання. Встановлені трудовим правом гарантії, що забезпечують обме­ження тривалості робочого часу (скорочення часу роботи в нічну зміну, напередодні святкових днів) також мають по­ширюватися на цих осіб.

У період виробничого навчання, перекваліфікації або на­вчання іншій спеціальності працівники не можуть бути ви­користані на будь-яких роботах, не пов'язаних зі спеціальніс­тю, якої вони навчаються (ст. 205 КЗпП). Професійна підго­товка здійснюється в тісному зв'язку з виготовленням про­дукції, наданням послуг, що підлягають оплаті згідно із зако­нодавством. Основною трудовою функцією даної категорії пра­цівників є вивчення спеціальності, хоча вони одночасно ви­конують і певні виробничі завдання за спеціальністю, що ви­вчається. "Праця, що не пов'язана зі спеціальністю" — це будь-яка робота, не передбачена кваліфікаційними характе­ристиками для відповідної спеціальності, і виробничі зав­дання не повинні виходити за рамки навчальної програми. Дії власника або уповноваженого ним органу, що суперечать вимогам цієї норми, можуть бути оскаржені.

Робітникові, який успішно закінчив виробниче навчання, присвоюється кваліфікація згідно з тарифно-кваліфікацій­ним довідником і надається робота відповідно до набутої ним кваліфікації і присвоєного розряду (ст. 206 КЗпП). Ви­робниче навчання завершується складанням кваліфікацій­них іспитів кваліфікаційній комісії. Кваліфікаційна атеста­ція визначає готовність осіб самостійно виконувати комп­лекс робіт чи певну роботу з обраної професії, спеціальності та спеціалізації відповідного розряду (класу, категорії). Об­сяг і рівень знань, умінь та практичних навичок осіб, які про­йшли навчання з професії, спеціальності й спеціалізації, ма­ють відповідати вимогам кваліфікаційної характеристики професії працівника (Бондаренко О. Порядок кваліфікацій­ної атестації та присвоєння кваліфікації особам, які здобува­ють професійно-технічну освіту// Праця і зарплата. — 1999. — №7. — С. 15). Кваліфікаційні екзамени, незалежно від форми професійного навчання на виробництві, полягають у виконанні екзаменованими кваліфікаційних (пробних) робіт і в перевірці їхніх знань у межах вимог кваліфікаційних характеристик та навчальних програм. Для таких робіт підби­раються характерні для даної професії і підприємства робо­ти та вироби, що відповідають рівню кваліфікації. Підляга­ють обліку час виконання роботи, її якість. Результати іспитів оформляються в передбаченому порядку, що є підставою для видання наказу про присвоєння робітникові кваліфікацій­ного розряду. Запис про присвоєння розряду заноситься до трудової книжки (Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвер­джена наказом Міністерства праці, Міністерства юстиції та Міністерства соціального захисту від 29 липня 1993 p. №58).