Реферат: Правові питання організації виробничого навчання

Для професійної підготовки і підвищення кваліфікації працівників, особливо молоді, власник або уповноважений ним орган організовує індивідуальне, бригадне, курсове або інше виробниче навчання за рахунок підприємства, установи та організації (ст. 201 КЗпП).

Професійна підготовка (навчання) — оволодіння пев­ними навиками і знаннями за певною професією або спе­ціальністю. Професія (латинською professio, від profiteer — оголошую своєю справою) — рід трудової діяльності, що ви­магає певної підготовки і що є, звичайно, джерелом існуван­ня. Різновидом професії є спеціальність. В Україні основний шлях отримання професійної освіти — навчання в профе­сійно-технічних та вищих закладах освіти. Однак практи­кується підготовка і курсове навчання робітників безпосе­редньо на виробництві, і, згідно з нормами чинного законо­давства, здійснюються вони за рахунок підприємства, уста­нови і організації. Підготовка нових робітників — це про­фесійне навчання людей, які не мали професії або спеціаль­ності. їх прийнято називати учнями. Як правило, на вироб­ництві готують кадри за спеціальностями, що не вимагають тривалих термінів навчання.

Основними формами навчання є: індивідуальне, бригад­не і курсове навчання. При індивідуальній формі учня при­кріплюють до кваліфікованого працівника або включають до складу робочої бригади, де його навчає бригадир або інший висококваліфікований робітник з числа членів бригади. При бригадній формі навчання учні об'єднуються в бригади, які очолюють бригадири (інструктори виробничого навчання). Є також спеціальності, які вимагають більш поглибленого вивчення теоретичних знань. З цією метою використовуються курси, тобто проводиться курсове навчання особливо склад­них професій. Терміни виробничого навчання різні, встанов­люються залежно від професії, кваліфікації та загальноосвіт-

. Правові питання організації виробничого навчання

Для професійної підготовки і підвищення кваліфікації працівників, особливо молоді, власник або уповноважений ним орган організовує індивідуальне, бригадне, курсове або інше виробниче навчання за рахунок підприємства, установи та організації (ст. 201 КЗпП).

Професійна підготовка (навчання) — оволодіння пев­ними навиками і знаннями за певною професією або спе­ціальністю. Професія (латинською professio, від profiteer — оголошую своєю справою) — рід трудової діяльності, що ви­магає певної підготовки і що є, звичайно, джерелом існуван­ня. Різновидом професії є спеціальність. В Україні основний шлях отримання професійної освіти — навчання в профе­сійно-технічних та вищих закладах освіти. Однак практи­кується підготовка і курсове навчання робітників безпосе­редньо на виробництві, і, згідно з нормами чинного законо­давства, здійснюються вони за рахунок підприємства, уста­нови і організації. Підготовка нових робітників — це про­фесійне навчання людей, які не мали професії або спеціаль­ності. їх прийнято називати учнями. Як правило, на вироб­ництві готують кадри за спеціальностями, що не вимагають тривалих термінів навчання.

Основними формами навчання є: індивідуальне, бригад­не і курсове навчання. При індивідуальній формі учня при­кріплюють до кваліфікованого працівника або включають до складу робочої бригади, де його навчає бригадир або інший висококваліфікований робітник з числа членів бригади. При бригадній формі навчання учні об'єднуються в бригади, які очолюють бригадири (інструктори виробничого навчання). Є також спеціальності, які вимагають більш поглибленого вивчення теоретичних знань. З цією метою використовуються курси, тобто проводиться курсове навчання особливо склад­них професій. Терміни виробничого навчання різні, встанов­люються залежно від професії, кваліфікації та загальноосвіт-

424

ньої підготовки. Після закінчення професійного навчання на виробництві робітнику присвоюється кваліфікація (розряд, категорія) за професією згідно з тарифно-кваліфікаційним довідником і надається робота відповідно до набутої квалі­фікації.

Продуктивність праці — це показник трудової діяль­ності працівників. Підвищення продуктивності праці — голов­ний резерв зменшення вартості продукції й витрат на її вироб­ництво. Правильно й ефективно використовувати машини можуть лише люди, які мають належну технічну підготовку. Науково-технічний прогрес, тобто поступальний розвиток науки і техніки, пред'являє зростаючі вимоги до рівня осві­ти, кваліфікації та відповідальності працівників. Кваліфі­каційні вимоги до робітників на виробництві постійно зрос­тають. Тому отримані працівником професійні знання і на­вики періодично вимагають поповнення або оновлення, тоб­то підвищення кваліфікації або перепідготовки працівника.

Перепідготовка — це навчання працівників, які вже ма­ють професію, з метою здобуття нової. Форми перепідготов­ки працівників такі ж, як і при професійній підготовці.

Кваліфікація (від латинського Qualis який за якістю) — це рівень підготовленості, міра готовності до будь-якого виду праці. Кваліфікована праця є складною працею, що вимагає спеціальної підготовки, наявності у працівника навиків, умінь та знань для виконання певних видів робіт. Значення і роль кваліфікованої праці велике. Вона створює за одиницю часу більшу вартість, ніж некваліфікована праця.

Під підвищенням кваліфікації розуміється професійне навчання, спрямоване на послідовне вдосконалення професій­них знань, навиків і умінь з уже набутої професії. Періо­дичність навчання з метою підвищення кваліфікації встанов­люється міністерствами, а її тривалість — відповідними на­вчальними програмами. Підвищення кваліфікації може здійснюватися і з відривом від виробництва, при цьому вста­новлені такі мінімальні державні гарантії:

— збереження середньої мінімальної заробітної плати за основним місцем роботи за час навчання;

— оплата вартості проїзду працівника до місця навчання і назад;

— виплата добових за кожний день перебування в дорозі у розмірі, встановленому законодавством для службових відряджень.

425

Ці та інші гарантії і компенсації передбачені постановою Кабінету Міністрів України від 28 червня 1997 p. №695 "Про гарантії і компенсації для працівників, які направля­ються для підвищення кваліфікації, підготовки, навчання інших професій з відривом від виробництва" (Кодекс за­конів про працю з постатейними матеріалами / / Бюлетень законодавства та юридичної практики України. — К.: Юрін-ком, 1997. — №11—12), а також Положенням про умови матеріального забезпечення осіб, направлених за кордон на навчання, стажування, для підвищення кваліфікації, затвердже­ного постановою Кабінету Міністрів України від 4 березня 1996 p. №287 із змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів від 13 липня 1998 p. №1079 (ЗП України. - 1996.- №8. - Ст. 249; Праця і зарплата. - 1998. - №14).

З метою вдосконалення підготовки, перепідготовки і підви­щення кваліфікації державних службовців Кабінет Міністрів України затвердив зміни і доповнення до постанов щодо підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації дер­жавних службовців (Про вдосконалення підготовки, пере­підготовки і підвищення кваліфікації державних службовців:

Постанова Кабінету Міністрів України від 16 квітня 1998 p.. №499 // Праця і зарплата. - 1998. - №9. - С. 6.). Підви­щення кваліфікації за акредитованими в установленому по­рядку професійними програмами здійснюються для держав­них службовців V—VII категорій:

1) центральних органів виконавчої влади — у вищих навчальних закладах відповідно до Переліку вищих навчаль­них закладів з підготовки та перепідготовки фахівців органів виконавчої влади та ринкової економіки, затвердженого по­становою Кабінету Міністрів України від 28 липня 1995 p. №560 з доповненнями, внесеними постановою Кабінету Міністра України від 18 лютого 1998 p. №196, а також у підпорядкованих зазначеним органам навчальних закладах підвищення кваліфікації;

2) місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування — у регіональних центрах підвищення квалі­фікації державних службовців, створених згідно з Указом Президента України від ЗО травня 1995 p. №398 "Про систему підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації дер­жавних службовців" та постановою Кабінету Міністрів Украї­ни від 19 лютого 1996 p. №224 (ЗП України. - 1996. - №7.

— Ст. 223), або, в окремих випадках, у навчальних закладах;

426

3) слухачі, які навчаються за заочною формою, користу­ються пільгами, передбаченими для студентів вищих закла­дів освіти, які навчаються без відриву від виробництва. На період підготовки магістерської роботи їм надається додат­кова відпустка за місцем роботи терміном на два місяці.

Типовими вимогами кваліфікаційних характеристик про­фесій кваліфікованих робітників, зайнятих на роботах висо­кого кваліфікаційного рівня V і VI розрядів VI-розрядної сітки, розробленими спільно з Міносвіти відповідно до За­кону "Про освіту" та Класифікатора професій ДК 003-95, передбачено вищу або професійно-технічну освіту відповід­ного освітньо-кваліфікаційного рівня (молодший спеціаліст, кваліфікований робітник), підвищення кваліфікації і стаж роботи за попереднім розрядом не менше одного року.

Визначивши важливість професійної підготовки та пе­репідготовки працівників, особливо без відриву від вироб­ництва, законодавець закріпив обов'язок власника (підприєм­ства) організовувати професійне навчання. Але цей обов'я­зок треба розглядати як елемент правового статусу власни­ка (підприємства), один із напрямків соціальної діяльності підприємства (Закон України "Про підприємства в Україні" від 27 березня 1991 p. (із змін. та доп.)). Крім того, законо­давством передбачено ряд вимог до організації та проведен­ня виробничого навчання, а також до порядку надання пільг для даної категорії працівників.