Реферат: Тенденції та перспективи світової золотовидобувної промисловості

Активність іноземних гірничорудних компаній зазвичай сприяє поліпшенню економічного становища та пом’якшенню соціально-політичної напруженості у країнах, що розвиваються. Підвищуються технологічний рівень, науковий потенціал суспільства, набувають високого фахового рівня національні інженерно-технічні кадри, тисячі людей мають порівняно високооплачувану роботу. Прикладами таких країн можуть бути Перу та Гана, Зімбабве та Папуа-Нова Гвінея.

Проте жодна компанія не розпочне роботи на новому об’єкті чи у новій країні, якщо не буде впевнена у їхній прибутковості.

Певні умови здійснення золотовидобувних робіт

Однією з найважливіших умов розширення ділової активності транснаціональних компаній у будь-якій країні є політична ситуація та сприятливі інвестиційні умови. Так, заміна уряду ПАР, напевне, була однією з причин зменшення видобутку золота у цій країні з 640 т у 1986 р. до 432 т у 1998 р. [12], хоча одночасно було розвідано кілька нових родовищ та ділянок, наприклад, на рудному полі Вітватерсранд [11].

Після багатьох років політичної нестабільності у Гані прихід до влади уряду Роллінгса, крім загального поліпшення соціально-економічної ситуації в країні, сприяв також припливу іноземних капіталів у гірничорудний сектор економіки. Тому різко підвищився видобуток золота: з 12 т у 1988 р. до 57 т у 1997 р. [6]. Особливо сприятливий інвестиційний клімат створено для Ashanti Goldfields (спільна компанія Lohro та уряду Гани), продукція якої зросла з 7,5 т у 1986 р. до 31 т у 1995 р. і до 35,5 т у 1997 р. [7, 21]. У свою чергу, це сприяло розвитку інших секторів економіки Гани, де золоторудна промисловість посідає друге за значенням місце після аграрного сектора.

Завдяки політичним та економічним реформам у країнах Латинської Америки, капітали надходили до кількох країн, розширювався гірничорудний сектор їхньої економіки, що, у свою чергу, сприяло поліпшенню макроекономічної ситуації цих країн. Типовим прикладом може бути Перу, де прихід до влади у 1990 р. уряду Фуджиморі різко змінив економічну ситуацію в країні. Країна, піддана бунтам і нарковійнам, у 1990 р. мала 7600% інфляції. У 1997 р. інфляція становила лише 8%. Очевидно, що цьому сприяла інтенсифікація гірничорудного сектора, експорт продукції якого подвоївся: 1993 р. – 1431 млн дол., 1996 р. – 2655 млн дол. Важлива роль у цьому належить золотовидобувній промисловості, продукція якої різко зросла після введення в експлуатацію відкритого рудника Янакоха. Він характеризується порівняно невисоким вмістом металу в руді (1,34 г/т) та низькою собівартістю його видобутку (99 $/oz). Розробка родовища розпочалася у липні 1992 р., коли тут об’єдналися інтереси трьох компаній: Minera Yanacocha, Newmont Gold та Cia de Minas Buenaventura. Вони інвестували 240 млн дол. США у розвиток цього проекту і вже у перші шість місяців 1997 р. було видобуто 26,6 т золота, що дорівнювало 43% загальної перуанської золотої продукції. У 1998 р. у Перу було видобуто 72 т золота на 798 млн дол. [10].

Зміна політичної ситуації у країнах Східної Європи (Чехія, Словаччина, Румунія, Угорщина) також викликала підвищений інтерес інвесторів до традиційної гірничорудної галузі. Greenwich Resources (Великобританія) виграла тендер на розвідку ділянки Розміталь родовища Васьков-Петракова Гора з запасами 800 тис. oz (24,9 т) золота; Rhodes Mining (Австралія) має 89,7% акцій рудника Лахока в Угорщині з ресурсами 24,5 млн т з вмістом золота 1,4 г/т [7].

Китай до недавнього часу самостійно розробляв свої золоті родовища, але зараз і він зацікавлений у зовнішніх інвестиціях. Очікується, що у розробці родовищ Пайшанлу та Чангкенг братимуть участь компанії Barrick Power Gold Corp. of China, Power Corp. of Canada та China National Gold Corp.

Список таких прикладів можна продовжити. Слід враховувати головне: транснаціональні компанії залюбки втручаються в гірничовидобувні сектори національних економік країн, що розвиваються, якщо політична ситуація та інвестиційний клімат сприяють цьому. Це втручання зазвичай позитивно відбивається на економіці цих країн.

Другою важливою умовою активності золотовидобувних робіт є концентрація золота в рудах. Чим вище показник концентрації, тим доцільніша розробка родовища, хоча прямого співвідношення між ним та собівартістю металу, що видобувається, немає. Так, на підземній копальні Вааль Ривер в ПАР компанії Anglogold середній вміст золота в рудах дорівнює 8,1 г/т, а собівартість продукції – 190 $/oz; на відкритій копальні Фрі Стейт – 0,9 г/т та 300 $/oz тощо, а на копальні Задіола в Малі – 3,0 г/т та 109 $/oz. Один із найнижчих показників власне золотих родовищ зафіксовано, мабуть, на копальні Мідрас в Гані компанії Ashanti: 0,68 г/т (собівартість 255 $/oz). Звичайно, на комплексних родовищах, де золото є попутним компонентом, його концентрація може бути суттєво нижчою і дорівнювати 0,1-0,2 г/т (ERGO – 0,2 г/т, Раунд Маунтен – 0,12, Олімпік Дам – 0,3). Найвищі концентрації золота спостерігаються у рудах низки південноафриканських (Клуф – 12,9 г/т, Ліудорн – 10,6, Драйфонтен – 10,0), австралійських (Паджінго – 12,1-13,8 г/т, Гентлі – 16,7-23,9) та канадських (Хоїл Понд – 13,6 г/т, Макасса –11,7, Слиппінг Жіант – 10,8, Ескей Крік – 67,17-102,1, Девід Белл – 11,4-13,7) родовищ.

Останніми роками спостерігається тенденція до зниження середнього вмісту золота в рудах. Якщо 10-15 років тому цей показник коливався між 3-6 г/т, то зараз він дорівнює 1-3 г/т. Так, наприклад, з 1981 р. до 1991 р. середній вміст золота в рудах, що видобуваються у США, зменшився з 3,56 до 1,52 г/т [7]. Це пов’язано з початком дії відкритих копалень. Їхня кількість за той самий час зросла з 32 до 80, а видобуток золота – в 14,5 раза. Одночасно кількість підземних рудників зменшилася з 56 до 13, а середній вміст золота в рудах, що видобуваються, підвищився з 5,76 до 7,65 г/т.

Зниження концентрації металу означає необхідність переробки дедалі більшої кількості руди, що, у свою чергу, потребує нових технологічних засобів. Одним з них стала метода купчастого вилужування, де застосовуються цианіди. Вперше для золота її використано у Неваді у 1971 р. Нині ця метода дуже широко застосовується в усьому світі, особливо в тропічних країнах. Її впровадження дозволяє суттєво зменшити собівартість продукції, що є вирішальною умовою здійснення золотовидобувних робіт. Як було показано вище, собівартість золота коливається у широких межах, від 100 до 400 $/oz. Загалом, вона повільно змінюється, віддзеркалюючи (із затримкою на 1-2 роки) зміну вартості золота (табл. 9).

Собівартість золота становить у середньому 250 $/oz, хоча в різних країнах та на різних копальнях вона може мати суттєву різницю: від 99 $/oz на родовищі Янакоха в Перу до 300-400 $/oz на декількох рудниках Америки та Африки (Пінсон – 425 $/oz, Канделярія в США – 346, Ель Бронс у Чилі – 371, підземні виробки Буксберг в ПАР – 356). Однією з умов доцільності золотовидобувних робіт є рівень вартості золота на світових ринках не нижче ніж 300 $/oz.

Сучасний стан та перспективи світового ринку золота

Незважаючи на постійне зростання видобутку золота до 1998 р. включно, перелам економічної ситуації позначився вже у 1997 р., коли середньорічна вартість золота знизилася на 57 $. – до 331,29 $/oz. Це був найнижчий рівень з 1985 р., коли середньорічна вартість золота становила 317,26 $/oz [15]. У 1997 р. вартість золота поступово знижувалася з 366 $/oz на початку року до 283 $/oz наприкінці, у середині грудня (найнижчий рівень з серпня 1979 р.). У 1998 р. вартість золота становила близько 290 $/oz, а у першій половині 1999 р. знизилася до 250-255 $/oz.

Для того щоб зрозуміти причини зниження вартості золота, треба проаналізувати не тільки економічну ситуацію у світі, а й зміну сприйняття ринку золота та ролі золота як світового грошового еквівалента.

Незважаючи на глибокі економічну та фінансову кризи багатьох країн Східної Азії у другій половині 1997 р., Південної Америки – у перший половині 1998 р. та Росії – у другій половині 1998 р., глобальна світова економічна ситуація була стабільною. У найважливіших індустріальних країнах економіка мала динамічний розвиток, зростання практично всіх економічних факторів супроводжувалося низькою інфляцією. Попит і пропозиція золота були збалансовані (табл. 10), світове виробництво золота стабільно підвищувалося, причому це підвищення (13% у 1997 р.) значно перекривало підвищення видобутку золота (2,3%) у тому самому році (табл. 11).

Треба зважати й на політичне зростання ролі Сполучених Штатів після розпаду Радянського Союзу. У зв’язку з цим надзвичайно підвищилася довіра до долара США та піднеслося його значення як світового економічного регулювальника. Тому часто ділові кола світу надавали перевагу долару США чи урядовим фінансовим зобов’язанням США над золотом. Таким чином, міжнародна довіра до долара США останніми роками підірвала сприйняття цінності золота як антиінфляційної перепони у світі, що розвивається, а це викликало негативне ставлення до золота деяких банків та інвесторів, підвищення пропозиції та зниження вартості.

Протягом 1997-1998 рр. декілька центральних банків та урядів розвинутих країн повідомили про продаж золота. Так, 13 січня 1997 р. уряд Нідерландів оголосив про продаж 300 т золота. На початку березня того ж року Національний банк Швеції повідомив про продаж у майбутньому частини своїх золотих резервів. У липні 1997 р. австралійський уряд заявив про скорочення своїх золотих резервів на 2/3 і продаж 167 т золота, 2 грудня – Аргентина про розпродаж у майбутньому частини свого золотого резерву. Останньою краплею, напевне, було оголошення уряду Великобританії у червні 1999 р. про продаж частини своїх запасів. На початку липня Великобританія виставляє на продаж перший з п’яти лотів у 25 т. Золотий ринок зреагував миттєво: вартість золота знизилася до критичної позначки у 255 $/oz і багато золотовидобувних компаній були змушені згорнути, а частково й зупинити свої роботи. Так, у липні 1999 р. найбільша золотовидобувна компанія Гани – Ashanti Goldfields – зупинила всі пошуково-розвідувальні роботи у цій країні, обмежила видобуток золота на таких родовищах, як Obuasi та Bibiani, і звільнила 3000 чоловік. Водночас із золотовидобувного сектора ПАР було звільнено понад 5000 чоловік. Настала найглибша криза золотовидобувної промисловості з часів скасування золотого стандарту у 20-х роках і Великої Депресії 30-х років.