Реферат: Соціальний комплекс України

* Статистичний щорічник Укра'ши за 1997 р. — К.: Українська енциклопедія. 1998, — С. 289.

У загальному обсязі побутових послуг найбільша частка припадає на транспортні послуги, ремонт і технічне обслуговування [транспортних засобів, ремонт і будівництво житла (квартир), ре-4онт та індивідуальне пошиття одягу, ремонт радіотелевізійної апаратури, побутових машин і приладів, ремонт і виготовлення металовиробів.

За останні роки намітилася тенденція до розширення сфери таких послуг, як ремонт побутової техніки, ремонт і технічне об­слуговування індивідуальних транспортних засобів.

Надання побутових послуг має чітко виражений локальний характер. Найвищий показник щодо наданих послуг на одного жителя припадає на Дніпропетровську, Запорізьку, Харківську, Київську та південні області України. Внутріобласні відмінності зумовлені перш за все особливостями розселення, тобто терито­ріальною концентрацією населення.

Підкомплекс побутового обслуговування зазнає постійних змін. З'являються нові підприємства, в тому числі спеціалізовані, ство­рюються фабрики, трести, об'єднання, мережа комплексних прий­мальних пунктів, вдосконалюються старі та запроваджуються нові форми і види обслуговування. У великих транспортних вузлах, у житлових мікрорайонах, місцях масового відпочинку, на великих підприємствах розширюються діючі і з'являються нові підприєм­ства служби побуту.

Комплекс торгівлі і громадського харчування задовольняє перш за все особисті потреби населення. Роздрібний товарооборот ви­значається обсягом продажу споживчих товарів населенню через роздрібну торгову мережу громадського харчування усіма дію­чими підприємствами незалежно від форм власності, а також промисловими, транспортними та іншими неторговими підпри­ємствами безпосередньо населенню через касу підприємств. За­гальний обсяг роздрібного товарообороту державної і кооператив­ної торгівлі (включаючи громадське харчування) становив у 1997 р. 19 933,1 млн. грн., в тому числі державної торгівлі — 2328,8 млн. грн.; 1833,9 — приватної і 14 870,4 — колективної та ін. Товарообо­рот громадського харчування в загальному обсязі роздрібного то­варообороту становив 17435,1 млн. грн.

Наприкінці 1997 р. в Україні налічувалося 1275 тис. підпри­ємств роздрібної торгівлі; на 10 тис. населення торгова площа підприємств роздрібної торгівлі становила 1919 м2, а громадсько­го харчування — 468 місць.

У загальному обсязі роздрібного товарообороту продовольчі товари становили 64%, непродовольчі — 36%. Товарооборот на одну людину у 1997 р. становив 374 грн., в тому числі продово­льчих товарів — 238 грн., непродовольчих — 136 грн. У міських поселеннях товарооборот становив 489 грн., а в сільській місцевості — 130 грн. Сільське населення значну кількість товарів ку­пує в міських магазинах.

Широкого розповсюдження набуває продаж непродовольчих товарів в комісійних і комерційних магазинах, на аукціонах.

Товарооборот роздрібної торгівлі відображає один з аспектів рівня життя населення — купівельну спроможність. Диференціа­ція товарообороту, що припадає на одну людину, пояснюється перш за все функціональною роллю поселень, особливим еконо-міко-географічним положенням окремих міст, густотою населен­ня тощо. Найвищі показники роздрібного товарообороту на одну людину характерні для м. Києва, Автономної Республіки Крим, Донецької, Харківської, Запорізької, Одеської і Львівської облас­тей. На цей показник значний вплив мають неоднакові доходи населення в різних областях та містах, нерівномірний розподіл торгової мережі, неоднакове споживання продовольчих товарів тощо. У селах, наприклад, реалізується значно менше продуктів хар­чування у зв'язку з наявністю підсобних присадибних господарств.

Структуру продовольчих товарів представляють переважно м'ясо і м'ясопродукти, кондитерські вироби, хліб і хлібобулочна продукція, цукор, молоко і молочна продукція, а в структурі не­продовольчих товарів найбільшу питому вагу становлять товари культурно-побутового і господарського призначення (меблі, одяг, білизна, трикотаж, взуття, тканини, легкові автомобілі). Дещо знизився продаж товарів культурно-побутового і господарського призначення (годинники, радіоприймачі, піаніно, фотоапарати, холодильники, пральні і швейні машини тощо).

Головним джерелом товарних ресурсів г промисловість. Оп­тові контори і бази здійснюють основні торгові зв'язки з промис­ловістю, купують сільськогосподарську продукцію і направляють її в роздрібну мережу, створюють товарні запаси.

Розміщення об'єктів громадського харчування часто не збігає­ться з розміщенням об'єктів торгівлі. Слід пам'ятати, що підпри­ємств громадського харчування налічується значно менше. Однак останнім часом різко зросла мережа кафе, ресторанів, буфетів, закусочних, розміщених уздовж головних вулиць міст і сіл, у міс­цях їх перетину, на автостанціях і вокзалах, центральних частинах населених пунктів, в районі функціонування ринків та біля трас.

Розвивається мережа не тільки спеціалізованих магазинів (фір­мових, магазинів-складів, комісійних), а й підприємств громадсь­кого харчування, особливо швидкого обслуговування.

Особливо важливе соціальне і економічне значення набуває |транспорт (зокрема, послуги пасажирського транспорту). На сучасному етапі його роль швидко продовжує зростати в міру роз­ширення масштабів суспільного виробництва, подальшого поглиб­лення територіального поділу суспільної праці, розвитку продук­тивних сил окремих регіонів.

Серед усіх видів транспортних послуг основною ознакою вдо­сконалення їх структури є неперервне зростання питомої ваги послуг автомобільного та повітряного пасажирського транспорту й стійкого зниження залізничного і водного.

В результаті планомірного розширення мережі підприємств зв'язку в Україні значно зросла забезпеченість населення різними видами зв'язку. Зростання цього показника свідчить про підви­щення ступеня доступності послуг цієї галузі. Тенденція до зни­ження середнього навантаження на одне підприємство, найбільш імовірно, позитивно вплине на якість обслуговування підприємст­вами галузі.

Підкомплекс зв'язку складається із взаємопов'язаних пунктів і підприємств, ліній і вузлів, які забезпечують процес передачі ін­формації. Пункти зв'язку представлені відділеннями зв'язку і те­лефонними станціями. У відділеннях зв'язку, як правило, розмі­щені пошта, телеграф, телефон.

В Україні функціонує широка мережа (понад 17 тис.) підпри­ємств зв'язку та їх відділень. Телефонно-телеграфний зв'язок — основний вид зв'язку між населеними пунктами. Основних до­машніх телефонних апаратів загального користування у 1997 р. налічувалось 6479, у тому числі у міських поселеннях — 5592. Телефонізовані всі підприємства і установи, багато квартир у міс­тах і частина в селах. В більшості міст є автоматизовані пункти зв'язку, яких нараховувалось 12880, 2467 з яких — міські. Забез­печеність населення домашніми телефонними апаратами стано­вить 37 на 100 сімей, міжміськими таксофонами — 27 на 100 тис. населення.

Комплекс зв'язку включає всі види зв'язку, радіомовлення і телебачення, спеціалізовані підприємства по ремонту і монтажу устаткування. Підприємствами зв'язку у 1997 р. було надано по­слуги у вигляді 1270 млн. відправлених газет і журналів, 359 млн. листів, 17 млн. телеграм, 2 млн. посилок, надано міжміських те­лефонних переговорів (включаючи міжнародні) — 1081 млн.

В перспективі слід розвивати телефонний зв'язок в першу чергу в сільській місцевості, підвищувати рівень автоматизації, запроваджувати більш досконалу апаратуру, електронну та сор­тувальну техніку. Все це сприятиме не лише збільшенню обсягів та асортименту послуг, а й підвищенню їх якості.

3. ВИРОБНИЦТВО ТОВАРІВ НАРОДНОГО СПОЖИВАННЯ: СУЧАСНИЙ СТАН ТА ОСОБЛИВОСТІ РОЗМІЩЕННЯ

Серед галузей промисловості, які забезпечують виробництво товарів народного споживання, провідне місце займає легка про­мисловість, її виробничий потенціал включає 25 підгалузей, більш як 600 підприємств та організацій. У 1998 р. порівняно з 1990 р. обсяги виробництва продукції цієї галузі становили лише 25%, у тому числі: тканин усіх видів — 7,4%, взуття — 4,5%, трикотаж­них виробів — 2%. Це пов'язано з цілим рядом причин: порушен­ням зв'язків по кооперації, незахищеністю вітчизняного спожив­чого ринку, низькою купівельною спроможністю населення та ін.

Легка промисловість України охоплює текстильну, трикотаж­ну, швейну, шкіряну, взуттєву, хутрову та інші галузі, підприємст­ва яких у розміщенні орієнтуються переважно на споживача, на­явність трудових ресурсів та сировини.

Провідною галуззю легкої промисловості с текстильна проми­словість, яка представлена бавовняними, вовняними та лляними виробництвами. В структурі бавовняної промисловості виділяють прядильне, ткацьке, крутильно-ниткове і фарбу вал ьнообробне ви­робництво. Найбільш потужні бавовняні підприємства знаходя­ться у Херсоні і Тернополі (бавовняні комбінати), Донецьку (ба-вовнянопрядильний комбінат), Нікополі (прядильно-нитковий ком­бінат), а також у Києві, Харкові, Чернівцях, Івано-Франківську, Львові, Полтаві, Коломиї, Коростишеві та Родомишлі. У 1998 р. бавовняна промисловість України забезпечувала 62,5% загально­го виробництва тканин.

Вовняна промисловість представлена первинною обробкою вов­ни, виготовленням пряжі, тканин та виробів. Підприємства галузі розташовані у Чернігові, Харкові, Києві, Донецьку, Кривому Розі, Одесі, Луганську, Сумах, Черкасах, Богуславі, містах Чернівець­кої та Закарпатської областей. У структурі виробництва тканин усіх видів на вовняні тканини припадає 7,8%.