Реферат: Секулярні вчення релігійного характеру

Як наслідок - виникнення світоглядної невизначеності, потреба орієнтирів в усіх сферах буття, в часі та світобудові, незадоволеність якою суб'єктивно відбивається у почутті збентеження, у занепокоєнні. Для їх компенсації люди шукають шляхи організації життя в суспільстві через трансформацію сталих форм і способів життєдіяльності. Загострення екзистенційних настроїв серед членів суспільства провокує залучення (або актуалізацію) до світського світогляду елементів релігійного осягнення буття.

Таким чином, в українському соціумі створилися сприятливі передумови для "релігійного буму", який характеризується двома взаємодоповнюючими тенденціями: по-перше, поверненням до ортодоксального віровчення, відновленням усталених релігійних традицій і, по-друге, пошуком нових цінностей, духовних орієнтирів, нових ідеалів через потяг до чогось таємничого, трансцендентного.

Наступною, не менш важливою умовою творення сучасної релігійності, що виникла як наслідок 70-річної радянської доби, є трансформація механізмів традиційного відтворення релігійності.

2. Трансформація механізмів традиційного відтворення релігійності18. В ситуації трансформації сталих форм і способів життєдіяльності усіх прошарків суспільства зазнав зміни механізм відтворення релігійності. За комуністичних ча-сів значною мірою були втрачені інститути, що забезпечують традиційне відтворення доктринальної релігійності з дитячих років, на ранніх стадіях соціалізації (таких, як релігійна сім'я; система релігійних навчальних закладів: недільні школи, курси катехізису, реальне парафіяльне життя).

Раніше механізм відтворення релігійності діяв за таким принципом: 1) формування уявлень і знань про навколишній світ; 2) формування уявлень про соціальні і міжособистісні стосунки; 3) формування сенсотворчих уявлень. Нині на перше місце виходить пошук сенсотворчих уявлень. Тобто основною мотивацією стає прагнення подолатиекзистенційну кризу - кризу сенсу.

Отже, механізм відтворення релігійності є "перевернутим", і на перше місце виходить формування або, що більш актуально для сучасної людини, пошук сенсотворчих уявлень.

Люди, проминувши традиційний спосіб відтворення релігійності, прийшли в релігійні організації, "перескочивши" перші два етапи формування релігійності. У них, як правило, відсутнє цілісне уявлення про парадигму, в межах якої вони планують існувати, тобто вони не освоїли міфологічне і символічне сприйняття світу і міжособистісних стосунків відповідно до конкретного релігійного вчення.

Як приклад наведемо зауваження православного богослова А. Кураєва стосовно новонавернених віруючих, які приходять до храму, маючи великий розрив між традицією та власним релігійним досвідом: "Сучасній людині незрозуміла з першого погляду символіка Богослужіння, їй необхідно пояснювати сенс того, що відбувається, перекладати на більш зрозумілу їй мову"19. У цілому, характерною ознакою пострадянської ситуації є те, що переважна частина тих, хто потребує "релігійного" осягнення буття, вимагають швидкого релігійного досвіду. Подібна ситуація властива не лише новонаверненим православним, але й вірним інших церков, вона проявляється у конфесійно-специфічних рисах, але в своїй основі має однакові характеристики.

Зрозуміло, що традиційна церква сьогодні для збереження своєї пастви повинна шукати відповіді на виклик сучасного суспільства. Наука має теоретичні розробки моделей адаптації релігійної традиції до умов сучасності. Зокрема, англійський соціолог Д. Коглі поділяє ці моделі на модернізовану, ізоляціоністську та "аджорнаменто"20. Суть першої полягає в тому, що вона відкидає догматичну частину релігії як таку, що застаріла, але концентрується на етичній частині. Друга модель - свідома ізоляція від сучасного світу, яка включає три різновиди самоізоляції: повну (спроба існувати поза суспільством), культову (концентрація на екзотичних елементах традиційних релігій) та ізоляцію у гетто (замкненістьі корпоративність із налаштованістю на зміну навколишнього світу у свій спосіб). Третя модель - "аджорнаменто", тобто осучаснення, її втіленням є програма, накреслена Другим Ватиканським собором.

Про те, що "життя диктує необхідність докорінної зміни парадигми традиційного християнства", говорить і сучасний вітчизняний філософ П. Яроцький. Вчений акцентує на тому, що "в наступному домінуватиме не обрядове, а зраціоналізоване християнство"21.

У переліку специфічно українських детермінант сучасної релігійності на рівні умов її творення слід згадати і про такі чинники, як нові типи економічної та політичної систем, які, в свою чергу, також зумовлені розпадом Радянського Союзу.

3. Новий тип економічної системи (ринкова економіка). В умовах адаптації до ринкової економічної системи, для значущості і комфортності власного індивідуального існування, у соціумі серед людських якостей на перший план виходять інтелект, практичність, раціоналізм, вміння логічно і аналітично мислити, мобільність, здатність швидко сприймати нове у науці, техніці, практиці соціального механізму і вмінні застосовувати все це задля досягнення власних цілей. Людина з такими якостями прагне до мобільних, "гнучких" форм вираження релігійності. Релігійність певної частини українського соціуму в ринкових умовах досить часто набуває рис позаконфесійності (оскільки це не принципово), позацерковності (немає часу для відвідування тривалих богослужінь, незрозумілість символічної "мови" проповіді тощо), фрагментарності і еклектичності (поєднання відповідних індивідуальним потребам елементів різних релігійних цінностей, ідей, досягнень науки тощо), ставлячись до релігії з позицій раціональності, доцільності, практичності.

4. Новий тип політичної системи (демократія). Утвердження України як незалежної, суверенної демократичної держави зумовило трансформацію суспільства з орієнтацією на людину, на забезпечен-ня її прав і свобод в контексті розвитку і зміцнення демократичних, соціальних, правових засад українського соціуму.

Стаття 35 Конституції України закріплює право кожної людини, яка проживає в Україні (а не лише для її громадян), на "свободу світогляду і віросповідання.

Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність. Здійснення цього права може бути обмежене законом лише в інтересах охорони громадського порядку, здоров'я і моральності населення або захисту прав і свобод інших людей...".

В Україні конституційно й законодавчо закріплено важливий принцип, що гарантує можливість практичної реалізації свободи совісті, свободи діяльності релігійних організацій. Йдеться про принцип відокремлення Церкви від держави. Разом з цим, даний принцип засвідчує, що релігійна організація не повинна втручатися в діяльність організаційно-структурних підрозділів інших віросповідань, проповідуючи ворожнечу, нетерпимість до прихильників інших релігій, невіруючих, атеїстів. Таким чином, забезпечується рівність усіх церков, конфесій, релігійних напрямів перед законом. Релігійні організації вільні у своїй канонічній і позаканонічній діяльності. З моменту реєстрації свого статуту релігійна організація набуває прав юридичної особи.

У контексті свободи совісті важливим є законодавчо оформлений принцип рівності віруючих перед законом, унеможливлення будь-якої дискримінації, вияву нетерпимості, заснованих на ставленні людини до релігії, її належності до тієї чи іншої конфесії.

Отже, гаслом нових орієнтирів демократичної України можна вважати: "Визнання цінності кожної людини, повага до її індивідуального вибору, що здійснюється нею без тиску ззовні, захист її права бути такою, якою вона хоче бути за своїм особистим розумінням". Це і є тим принципом, який здатен примирити всіх людей і стати основою для їхнього рівного діалогу та цивілізованого спілкування.

Така державна позиція, безумовно, сприяє творенню сучасної релігійності, оскільки узаконює релігійний плюралізм, відкриває для сучасного "шукача духовної обітниці" простір для вибору, а "духовним обітницям", незалежно від їх традиційного чи нетрадиційного походження, консервативності чи інноваційності позицій, простір для діяльності, розвитку, зміцнення свого становища на рівні індивідуальної та суспільної свідомості.

Релігійний плюралізм, що є складовою нового типу політичної системи в Україні, - це право на свободу віросповідання, що розуміється не як право вірити в одну єдину релігійну концепцію на противагу одній єдиній атеїстичній концепції. Плюралізм у застосуванні до релігійних поглядів - це право на дійсно вільне мислення і вірування, право вірити в те, у що ти дійсно віриш. Не було і не може бути будь-якої однієї єдиної "правильної" релігійної доктрини, на відміну від усіх інших "неправильних" - таким є плюралістичний підхід до розмаїття релігійних поглядів. Ідеться про визнання права на існування свободи думки в сфері людських вірувань.

Зокрема, результати соціологічних досліджень свідчать на користь того, що в громадській думці українського соціуму превалюючим є переконання щодо права на існування будь-якої релігії, що проголошує ідеали добра, любові, милосердя і не загрожує існуванню іншої людини. Так вважають 47 % населення України, серед тих, хто визнає себе віруючим, - 43,5 % (серед невіруючих - 56,7 %). Твердженню, що право на існування мають усі релігії як різні шляхи до Бога, віддали перевагу 24,3 % населення держави, з яких 25,7 % тих, хто вважає себе віруючим. Усього 10,4 % віруючих висловились лише за традиційні для України релігії (9,7 % серед усього населення). Певну релігійну непримиренність - "істинною є лише та релігія, яку я сповідую" задекларували 13,9 % віруючих (9,3 % усього населення).