Реферат: Політика, як мистецтво

за прихильністю людей до тих або інших суспільних ідеалів і цінностей (ліберальна – що висуває як пріоритет у політиці принцип свободи індивіда, консервативна – спрямована на збереження традиційних суспільних устоїв і цінностей, соціалістична – що орієнтується на пріоритет в політиці принципів колективізму, соціальної рівності і справедливості, інтернаціоналістська – спрямована на реалізацію, в першу чергу, загальних інтересів і цілей народів, націоналістична – відокремлювальною рисою якої є переконання у вищості однієї нації над іншими);

за характером відношення суб'єкта соціальної дії до держави як політичного інституту (етатистський тип політичної свідомості – що орієнтується на активну участь держави в суспільних процесах, в тому числі і в сфері економіки ; анархістський тип, для якого характерна орієнтація на позадержавне регулювання суспільних процесів і, передусім, у сфері матеріального виробництва);

за прихильністю суб'єктів політики до тих або інших форм політичного влаштування суспільства можна виділити демократичний, авторитарний і тоталітарний типи політичної свідомості;

за соціально-класовим складом учасників політики (буржуазна, дрібнобуржуазна, пролетарська).

в залежності від орієнтації на той або інший характер соціальної діяльності суб'єкта політична свідомість може бути консервативною (орієнтованою на збереження колишніх суспільних порядків), радикальною (орієнтованою на докорінні, рішучі перетворення), реформістською (орієнтованою на здійснення соціальних перетворень шляхом реформ).

Той або інший тип політичної свідомості в чистому вигляді зустрічається рідко.

В свідомості і поведінці одного і того ж суб'єкта політичних відносин може водночас виявлятися декілька типових рис.

Розділ ІІ. Мистецтво політичної поведінки. Політика та людина.

Разом із класовими інтересами в політико-правових доктринах нерідко знаходились також і загальнолюдські цінності. В найбільш загальному вигляді це ідеї справедливості, загального блага, свободи та інші елементарні норми моральної поведінки. В числі політико-правових доктрин, котрі виражають інтереси класової меншості, ці ідеї були грубо деформовані, термінологічно включені в системи поглядів, направлених на виправдання та укріплення жорстокої та несправедливої для большостві народу соціально-політичної реальності. Можливість такої деформації залежала від абстрактності, перебільшеної загальності понять та норм, котрі могли б бути наповнені незалежним змістом. Для визначення того, чи дійсно в політико-правовій доктрині мова йде про загальнолюдські цінності чи вже в ній лише формально використовується відповідна термінологія, необхідна конкретизація цих понять і норм пристосовано специфіці права, держави, політики.

Загальнолюдські цінності виражені в тих вченнях про право, котрі містять ідї рівності людей перед законом, прав та свобод людини, достатньо конкретно розкривають зміст цих прав і свобод й обгрунтовують необхідність їх гарантій. З цими ідеями тісно пов`язана думка про необхідність підкорення праву не тільки індивідів, але й самої держави.

Байдужість людини до політичного життя, відсутність політичної освіти сприяють можливості маніпулювання нею. Суспільство, що бажає зберегти свободу, повинно усвідомити свою відповідальність за власну долю, долю країни. Отже, необхідно формування ціннісних орієнтацій, настанов та моделей поведінки, які б відповідали вимогам становлення та збереження демократичної держави.

1. Проблема здолання політичної відчуженості.

Здійснення загальнолюдських цінностей у вченнях та державі больш за все пов`язане зпроблемою здолання політичної відчуженості. Як відомо, держава являється силою, яку породило суспвльство, але яка ставить себе над ним, а те, у свою чергу, все більше й більше відчуджує себе від нього. Сутність держави полягає в тому, що вона виокремлює із суспільства особий розряд людей, котрий править іншими людьми та володіє апаратом примушення.

Під політичною відчудженістю розуміється процес і результат перетворення держави, що виникла в результаті людської діяльності, в дещо незалежне від суспільства, відчуджене суспільству та господсарююче над ним. Політична відчудженість має різні форми, до перетворення «відносної самостійності» держави в самостійність абсолютну.

Проблема політичної відчудженості як така була теоретично поставлена в працях Руссо, Гегеля, Маркса. Але жага до практичного здолання політичної відчудженості була притаманна ряду передових політичних мтслителів ще на ранніх етапах історії.

Ця жага виражалася по-різному. В наибільш послідовному вигляді протест проти політичної відчудженості був виражений ідеями відмирання держави, втрати необхідності політичної влади, заміни керування людьми керуванням речами та виробничими процесами. Ідея суспільства без власди та підкорення не раз виказувалась на всіх етапах історії політичних і правових вчень. Вона містилась в давніх міфах і сказаніях, в працях філософів, в ідеології цілого ряду релігійних рухів, в творах деяких утопічних соціалістів. ЇЇ оригінальною модифікацією являються анархізм й анархо-синдикалізм.

Значно ширше розповсюджені демократичні теорії підкори рароду державі. В цих теоріях обгрунтовуються різні форми самоуправління, безпосередня та демонстративна демократія, вибірність й відповідальність посадових осіб, поширення прав і свобод особистості. Головна вимога демократичних теорій — підкорення державної влади суспільству, виробка та здійснення політики безпосередньо народом та залежними від нього посадовими особами. Демократичні теорії виникли ще в Давньому світі; особливий розвиток вони отримали в Новому та Новітньому часі.

Поряд із демократичними теоріями розвивались ідеї підкоренню держави праву. Суть цих ідей полягала в тому, що людьми не держава повинна керувати, а рівний для всіх закон. Політична відчудженість в таких теоріях долалась лише частково, оскільки дежава лишалася зовнішньою для суспільства силою; хоча й підкореній закону. В процесі розвитку ідей підкорення держави праву виникли ліберальні теорії, які поставили проблему прав людини, незалежно від державної влади, а також розробили систему гарантій, які мали захищати ці права та суспільство в цілому від вільних дій держави.

Ідея суспільного порядку, закладеного больше на законі, ніж на розпорядженнях посадових осіб і рішеннях державених органів, також виникла ще в Давньому світі. Проблеми прав людини та законності набули найбільшого розвитку в період кризи феодального строю, буржуазних революцій і формування громадянського суспільства. В сучасній суспільно-політичній свідомості ідея правової держави отримала популярність як ідея стабільного порядку, закладеного на прийнятті прав людини, непорушності справедливого та розумного закону, чіткого підкорення праву апарату виконавчої влади. Рішення цієї задачі нерозривно пов`язане з максимальним забезпеченням прав і свобод особистості.

Нарешті, особливою модифікацією ідеї здолання політичної відчудженості є плани та проекти використання революційної влади в інтересах народу. Сама ця влада не завжди та не обов`язково розглядається як демократична чи підзаконна, але її діяльність визначається метою: «благо народу — найвищий закон».

Викладені різновиди рішення проблеми здолання політичної відчуджденості базувались больш за все на принципі, що пропонує загальнолюдську цінність: «не людина для держави, а держава для людини». Як правило, стремління здолати політичну відчудженість в тому чи іншому варіанті було притаманне ідеологам передових класів, вирішуючих чергову задачу історії.

Таким чином, ми бачимо, що зв`язок часів в історії політичних і правових вчень больш за все базується на акцентуванні уваги в політико-правових доктринах гуманістичних начал. В ідеологічній боротьбі класів в усі історичні епохи існували та існують два протилежних напрямки: один намагається здолати політичну відчудженність, іншее намагається його увіковічити.

2. Політична поведінка.

Поняття політичної поведінки допомагає при аналізі політичної діяльності засвоїти її механізм, структуру, спосіб досягнення мети. Воно дозволяє різновидні прояви політичної діяльності звести до системи окремих дій, елементів.

Специфіка політичної поведінки визначається самою природою політики — установленням політичних відносин між суб`єктами не тільки з співсумісними, але й з протилежними інтересами, судженнями та напрямком активності.

Протягом розвитку будб-якого політичного процесу виникає помітна потреба в укріпленні рис, норм, регуляторів політичної поведінки в принципах політичної организації, в наданні духовним орієнтирам політичної дії інституціональної форми (наприклад, розробка чітких процедур виборів, чи прийняття рішень, чи заміщення посад у державному апараті та т.п.)

Типи ставлень людини до політики.

Найважливішим джерелом політики, її вирішальним компонентом є активність конкретнї людини и соціальної групи, що приймають рішення, діють послідовно чи хаотично, кволо чи енергічно. ЇЇ сила підтримується саме людською енергією, а вияв основних ліній взаємодії людини з політичними структурами являють собою важливу задачу політології, для вирішення котрої вона приділяє чимало часу.

Можна виділити три основних типи ставлення людини до політики:

1) стан прилучення людини до політики, котре здійснюється в різних формах політично активної поведінки та характеризуюється жагою вирішити ті чи інші життєво важливі для нього та його спільности проблеми шляхом впливання на систему політичної влади;