Реферат: Основні дидактичні системи

В цiй концепції навчання, виховання i розвиток поста­ють як єдиний взаємозв'язаний дидактичний процес. На­вчання - це провiдна рушiйна сила психологiчного розвит­ку людини, формування у неї основних психiчних якостей. Засвоєння знань i набуття досвiду діяльності не протистоять розвиткові, а є його основою.

Розвиткове навчання вiдрiзняється вiд традицiйного ха­рактером викладання-учiння. Основне завдання суб’єкта викладання спрямоване на формування пiзнавальноi самостійності, всебічного розвитку здібностей, ідейних i мо­ральних переконань, активної життєвої позиції вихованця. Це навчання здiйснюється у формi залучення суб’єктів учiння до рiзних видiв діяльності, використання у викла­даннi дидактичних ігор, дискусiй, а також iнших методiв зметою збагачення творчого мислення, пам’яті, мови тощо.

Основою учiння в структypi такого навчання є зв'язок «мета - засiб - контроль», а центральною ланкою - са­мостiйна навчально-пiзнавальна дiяльнiсть суб’єктів учiння,яка заснована на їхній здатності регулювати свої дії вiдповiдно до усвiдомлених цiлей.

Отже, сумнім розвumкового навчання полягає в тому,що суб'єкт учiння не тiльки засвоює кoнкpeтнi знання, на­вички та вмiння, але й опановує способи дiй. В учiннi розрізняють навчально-пiзнавальну дiяльнicть (у процесi якої вiдбувається засвоєння) i власне засвоєння як основ­ний змicт цiєї дiяльностi. Специфiчними для цiєї концепції є орiєнтацiя на опанування суб'єктами учiння способiв дiяльностi, якi у процесi їх конструювання розвиваються.

Зміст дiяльностi, яку суб'єкт учiння повинен засвоїти в дидактичному процесi, пов'язується в його свiдомостi з ви­конанням системи дiй. Унаслiдок цього навчальнi дії є у процесi засвоєння первинними, а пiзнання - вторинним.

Найкращi iдеї розвиткового навчання знаходять своє продовження i розвиток у концепцiї виховального навчання. Єднiсть навчання, виховання, розвитку є однiєю з основних закономiрностей навчання, яка знаходить своє вiдображення у вiдповiдному дидактичному принципi. «Вихо­вальне навчання - органiзацiя процесу навчання, при якiй забезпечується органiчний взаємозв’язок мiж набуттям учнями знань, умінь i навичок, засвоєнням досвiду творчої дiяльностi й формуванням емоцiйно-цiннiсного ставлення до світу, один до одного, до навчального матеріалу» .

Технологiя навчання

Новою концепцiєю навчання, починаючи з 50-х poкiв хх столiття, є технологія навчання, яка ставить за мету кон­струювання оптимальних дидактичних систем, проектуван­ня навчально-пiзнавальних процесiв. Використання понят­тя «технологiя навчання» пов'язане, по-перше, iз стрімким розвитком науково-технiчного прогресу, який зумовив тех­нологiзацiю не тiльки виробничої сфери, а й гуманітарної, по-друге, з незадовiльним станом традицiйних форм i ме­тодiв навчання. Сам тepмiн «технологiя» стосовно навчаль­ного процесу було вперше вжито 1886 року американцем Дж. Саллi.

Нинi є понад триста визначень понять «технологiя навчання» i «педагогічна технологiя». Цi визначення групу­ються за п'ятьма пiдходами до них: системний метод; педагогічна система; діяльність; спосiб організації навчального процесу; моделювання навчального процесу.

Іcmomними ознакамu технологiї навчання є:

діагностичне цiлепокладання i результативнiсть;

алгоритмiзованicть i проектованicть;

цiлiснiсть i кepoвaнicть;

коригованicть.

Наприклад, С. У. Гончаренко вкладає у нього такий змiст: «Технологiя навчання (з грец. - мистецтво слова, на­вчання) - за означенням ЮНЕСКО, це в загальному ро­зумiннi системний метод створення, застосування й визна­чення всього процесу навчання і засвоєння знань з ураху­ванням технiчних i людських pecypciв та їх взаємодiї, який ставить своїм завданням оптимізацію освіти» .

В педагогічній літературі, в тому числi й російській, пе­дагогiчнi поняття «технологiя навчання» i «педагогiчна тех­нологiя» одними авторами ототожнюються, а iншими - нi.

Наприклад, Ю. П. Азаров пропонує таку дефiнiцiю поняття «педагогiчна технологiя»: Педагогiчна mехнологiя вмiщує в себе матерiально-технiчне i правове забезпечення навчаль­но-виховного процесу, просторово-часовi чинники ... ме­тод, засоби i форми роботи, педагогiчну майстерність усіх учасникiв виховного процесу, набiр обов'язкових видiв дiяльностi, що їх виконує кожен учень».

Отже, в основі технологiї навчання має бути ідея керу­вання дидактичним процесом, проектування й вiдтворення навчального циклу. Традицiйне навчання характеризується нечіткістю мети, слабкою керованістю навчально-пiзна­вальною дiяльнiстю, невизначенicтю i неповторнicтю пiзнавальних операцiй, слабкiстю зворотного зв'язку i суб'єктивнiстю оцiнки результатiв навчання.

Загальнi властuвостi технологiї навчання такі:

розробка дiагностично поставлених цiлей навчання;

орiєнтацiя вcix навчально-пiзнавальних дiй на гарантоване досягнення визначених навчально-виховних цiлей;

оперативний зворотний зв'язок, oцінкa поточних i пiдсумкових результатiв.

Об’єктами технологiзацiї навчання мають бути вci основні компоненти цього процесу, тобто цiлi, змiст, методи, прийоми, способи i форми взаємодії педагогiв i суб'єктiв учiння, методики їхньої поведiнки в певних стандартних ситуаціях тощо.

В руслi гуманicтичної парадигми нацiональноi системи освiти, що, як i iншi види освiти, «реалiзується через дiяль­ність i «має не тiльки зовнiшнi атрибути спiльностi, але й cвoїм внутрiшнiм змiстом передбачає спiвробiтництво, са­морозвиток суб'єктiв навчального процесу, виявлення їх особистicних функцiй», слiд звернути увагу на особистicну спрямованicть технологiй навчання учнiв, на забезпеченняix особистiсно-професiйної поведiнки, самоуправлiння й роз­витку творчого потенцiалу учасникiв дидактичного процесу.

Педагогiка спiвробiтнuцтва

На подолання недоліків традиційного навчання спрямо­вана педагогiка спiвробiтнuцтва - «напрям педагогiчногомислення i практичної дiяльностi, мета якого демократи­зацiя й гуманiзацiя педагогiчного процесу».

Педагогiка спiвробiтництва набуває популярностi в сучаснiй європейськiй освіті, яка своєю головною метою вва­жає надання особистостi потужної життєвої мотивації, формування її потенцiалу як системи творчих здiбностей i пе­редумов ix реалiзацii, виховання її впевненою у своїx правах i свiдомою в обов'язках, надання їй aвтономності як запо­руки її самоактуалiзацii.

На думку деяких авторів, сутність педагогiчного процесу полягає у спiвробiтництвi педагога з дитиною. Для таких педагогiв xapaктepнi доброзичливе ставлення до суб’єктів учiння, прагнення адекватно оцiнити їxнi можливостi, збагнути мотиви поведiнки, стимулювати творчість, особистicне зростання i гiднicть, а також здатнiсть пiдтри­мувати соцiально сприятливий морально-психологiчний клiмат у навчальнiй групi.

У скандинавських кpaїнax педагогiку спiвробiтництва називають педагогiкою дiалогу, яка орієнтується на принци­пи педагогiчного дoсвiдy бразильського педагога Паоло Фрейре. Сутність такого дiалогу полягає в гнучкiй змiнi opiєнтaції педагогiчного впливу на учнiв, який здiйснює вчитель, виходячи iз моральних принципiв i загальнолюдсь­ких цiнностей. Педагогiка дiалогу виокремлює вчителя як провiдну фігуру успішної педагогічної взаємодії з учнями й покладає на нього вiдповiдальнiсть оперативно враховувати особистicнi якостi вихованцiв, що постiйно зманюються під впливом iшнiх обставим та iндивiдуального зростання.

Особuстiсно opiєнтoвaнe навчання

Цю проблему досліджували відомі психологи сучасності К. О. Абульханова-Славсыса, О. Г. Асмолов, Г. О. Балл, І. Д. Бех, В. В. Давидов, В. О. Моляко, А. В. Петровський,В. В. Puбалка, В. В. Столiн, В. О. Татенко, Т. М. Титаренко,І. С. Якиманська..

Фiлософсько-педагогiчнi аспекти особистicно оpiєнтованого навчання у вiтчизнянiй педагогiцi визначили С. У. Гончаренко, І. А. Зязюн, О. В. Киричук, В. Г. Кремень, О. Я. Савченко та iншi.

На яких же методологiчних засадах грунтується осо­бистiсно орієнтоване навчання? Buxiднi положення такої системи навчання визначає І. С. Якиманська:

1) особистicно орієнтоване навчання повинно забезпе­чувати розвиток i саморозвиток особистостi учня як суб'єкта пізнавальної та предметної дiяльностi;

2) Має забезпечувати кожному учневi (спираючися на його здiбностi, нахили, iнтереси, цiннiснi орiєнтацiї та суб'єктивний дoсвiд) можливiсть реалiзувати себе в рiзних видах дiяльностi;

3) змicт освiти, їi засоби й метод и органiзовуються так, щоб учень мiг вибирати предметний матерiал, його вид таформу; ,

4) освiченiсть як сукупнiсть знань, умінь, iндивiдуаль­них здiбностей є найважливiшим засобом становления ду­ховних та iнтелектуальних якостей учня i має бути основ­ною метою сучасної освiти;

5) освiченicть формує iндивiдуальне сприйняття cвiту,можливостi його творчого вдосконалення, шираке вико­ристання суб'єктного досвiду в iнтерпретацiї та оцінці фактiв, явищ, подiй навколишньої дiйсностi на основі особистiсно значущих цiнностей i внутрiшнix настанов;

6)найважливiшими чинниками особистicно орієнтованого навчального процесу є ті, що розвивають індивідуальнicть учня, створюють умови для його саморозвитку та самовираження;

7) особистiсно орієнтоване навчання будується на принципi варiативності.

За Якиманською, «визнання учня головною дiєвою фiгу­рою усього ocвiтньoго процесу є ...особистicно оpiєнтовaнa педагогiка». Психологiчний аналiз категорiй «учень» ,«iндивiд», «особистicть» та «iндивiдуальнicть» свiдчить про те, що центром навчального процесу має бути не учень, а його особистicть (бо iндивiдом є будь-яка icтoтa людського роду, а поняття «особистiсть» - це системна якicть iндивiда, яка трансформується в нову якicть, тобто в осо­бистiсть). Своєю чергою, повна самоактуалiзацiя i саморе­алiзацiя особистостi учня в навчальному процесi – це надiйна передумова формування яскравих та нестандартних особистостей, тобто iндивiдуальностей, дефiцит яких, нажаль, ми вiдчуваємо в Українi. Безперечно, «системоутво­рюючою якicтю особистостi є суб 'єкmнicmь, тому можна стверджувати, що освiтнiй процес, який максимально сприяє розвитку суб'єктностi, можна назвати особистicно орiєнтованим» .