Реферат: Основні дидактичні системи

- вона має грунтуватися на оновленій науково-педагогічній методологічній парадигмi, яка «спрямована на ре­алiзацiю проектних форм взаємодії педагогiв i школярiв, навдосконалення культури спiлкування вчителiв, їхньої здатності коректно розв'язувати складнi навчальнi i позанав­чальнi ситуацiї. Технологiчною формою реалiзацiї цієї па­радигми мають бути суб'єкт-суб'єктнi взаємини мiж педаго­гами й учнями.

Вищезазначені особливостi сучасної дидактичної систе­ми передбачають зміну стратегії національної системи освіти, яка має стосуватися, на думку Г. О. Балла, стратегії «розвитку освiти» i стратегiї “caмoї педагогічної діяльності“.

Таким чином, основним завданням освiти в сучасних умовах є її переведення «...у внутрiшнiй світ особистостi. Для цього необхiдно органiзувати психологiчно обгрунтова­ну дiяльнiсть двох рiвнозначних у вiдношеннях суб'єктiв: учитель - учень, прагнучи актуалiзувати формування в учнiв внутрiшньо-особистiсної мотивацiї при задоволеннi їхніх сутнiсних (iснуючих i формованих) потреб. Йдеться про освiтню технологiю - внутрiшню органiзацiю змiсту, тобто про логiку i структуру змiсту в контексті взаємовiдношень учасникiв освітньої , зокрема i педагогічної дiї».

Як такої єдиної сучасної дидактичної системи в педа­гoгiці поки нeмaє, а існує низка концепцiй, якi мають за­гальнi риси та закономiрностi. цi концепцiї навчання в бiльшостi пiдходiв передбачають не тiльки формуваннязнань, аде й загальний всебiчний i гармонiйний розвиток особистості учня, його духовних, iнтелектуальних, фізичних та iнших навичок та вмінь, формування мотивацй навчаль­но-пiзнавальної та майбутньої повноцiнної змiстовної життєдiяльностi. Вони спрямованi на «цiлiсне особистiсне зростання» учня як суб'єкта учiння. Психологiчною ,метою такої освiти є намагання дати «...загальний розвиток учням, в тому числi пiзнавальний, емоцiйно-вольовий, моральнийі естетичний».

Змicт навчання грунтується в основному на навчальних предметах, хоча можуть бути також iнтегративнi курси. На­вчальний процес має адекватно вiдповiдати цiлям i змicтовi навчання, i в зв'язку з цим він розумiється як двостороннiй i керований педагогом. Учитель кepyє навчально-пiзнаваль­ною дiяльнiстю учнiв, органiзовує i веде їx, стимулює са­мостiйну роботу, водночас уникаючи крайнощiв тра­дицiйної та педоцентристської дидактики i використовуючи їxнi достоїнства. Розглянемо деякi з цих концепцій.

Програмована концепцiя навчання

Ця концепцiя почала розвиватися в 40-50-х раках у США, а пiзнiше в Європi. Iдею концепцiї опрацьовува­ли американськi вченi Б. Cкіннер i Н. Краудер, у Радянсько­му Союзi - В. П Беспалько, С. А. Буссадi, П. Я. Гальперiн, Н Ф. Талuзiна.

У 60-х раках директор Iнституту кiбернетики НАН Ук­раїни академiк В, М. Глушков, психолог академiк Г.С.Кос­тюк, професори Г. О. Балл i О, М Довгялло розпочали пiонерськi дослiдження у цьому напрямi в Україні, завдяки чому стали можливими застосування електронно-обчислю­вальних машин у системi освiти, iнформатизацiя освiти, ви­користання персональних комп'ютерiв у навчальному про­ueci середньої i вищої школи. Сьогоднi в Україні тривають такі дослiдження пiд керiвництвом aкaдeмікa М.І.ї Жалда­ка i члена-кореспондента АПН України А. Ф. Верланя.

Програмоване навчання надало поштовх розвитковi тех­нологiй навчання, розробцi тeopiї та практики технічно складних навчальних систем. «Програмоване навчання - ме­тод навчання людини з використанням програми уп­равлiння (й часто називають i програмою навчання) проце­сом засвоєння знань, умінь i навичок, складеної так, що на кожному ступенi навчального процесу чiтко обумовлюються тi знання, умiння i навички, якi мають бути засвоєнi, i контролюється процес засвоєння» .

Головна iдея цiеї концепції - управлiння учiнням, на­вчально-пiзнавальними дiями учнiв за допомогою навчаль­ної програми.

Основним поняттям цiеї концепції є навчальна програма, пiд якаю розумiють алгоритм пiзнавальних дiй, що мicтить послiдовнi мiкроетапи опанування одиницi знань або дiй. Алгоритм складається з трьох частин:

доза інформації про предмет, який вивчається;

завдання операцiї щодо роботи з iнформацiєю та її засвоєння;

контрольнi завдання i вказiвки про повторения вправи або перехiд до наступного етапу.

В тeopiї та на практицi програмованого навчання сфор­мувалися два вiдносно самостiйнi пiдходи - лiнiйний та розгалужений. Автором першого пiдходу є Б. Скiннер(1904-1990). Матерiал, шо вивчається, розподiляється на невеликi «порцїi», якi доступнi для засвоєння i закiнчують­ся кiлькома контрольними запитаннями. Ч. Купiсевuч сфор­мулював основні засади створення та використання лiнiйно­го програмування в навчальному процесi: розподiл навчаль­ного матерiалу на дрi6нi «порцїi»; активiзацiя дiяльностi учнiв шляхом вказiвок що i як робити; негайна оцінка вiдповiдi або дiї (принцип зворотного зв'язку); iндивiду­алiзацiя темпу i змiсту навчанняї.

Достоїнством лiнiйного програмування е те, що суб’єкти учiння обов'язково опановують навчальний матерiал, завдя­ки невеликим його «порцiям», безпосередньому контролю i перевiрцi, можливостi вiдтворення навчальних дiй. Однак цей пiдхiд має певнi недолiки. Наприклад, він не дає змоги учневi чiтко з'ясувати для себе загальнi цiлi навчання, досягти мети стрибком, iндивiдуалiзувати змiст навчання, ско­вує творче мислення i самостiйнiсть.

Розгалужене програмування набуло свого розвитку з ура­хуванням переваг i недолiкiв лiнiйного програмування. Принципово розгалужене програмування вiдрiзняеться вiд лiнiйного двома особливостями.

Автор цього варіанта Н. Краудер, по-перше, пропонував задавати навчальний матеріал не малими «порцiями», а логiчно завершеними i великими блоками для того, щоб суб’єкти учiння могли глибоко i всебiчно проаналізувати його змicт; по-друге, пiд час виконання контрольного за­вдання визначати правильну вiдповiдь з набору вiдповiдей, де є, ще й неповнi та неправильнi вiдповiдi, якi мicтять си­cтeмнi помилки. Коли учень дав правильну вiдповiдь, він переходить до наступного мiкроетапу. В iншому разi йому дається пояснения сутності помилки, i він отримує завдан­ня працювати з однією iз додаткових програм з урахуванням виду помилки або повернутися до вихiдного пункту. Отже, розглянута програма веде учнiв до навчальної мети рiзними шляхами залежно вiд їxнix вiдповiдей та помилок. Так досягається iндивiдуалiзацiя навчання.

Однак i цей варіант програмування має недолiкu. Основ­ними серед них є вибiр учнем правильної вiдповiдi, який провокує його на вiдгадування вiдповiдей, запам'ятовуван­ня та вилучення помилкових тощо. Розглянуте програму­вання не дає учневі цiлiсного i системного уявлення про ма­терїал, шо вивчається.

3 метою подолання недолiкiв лiнiйного та розгалужено­го програмування створено змiшане програмування, яке є комбiнацiею двох перших. На сучасному етапi практично використовується змiшаний варіант програмування. Такі програми навчання виявляються найбiльш ефективними для формування практичних навичок i вмінь. Для навчання спецiалiстiв практичного спрямування можна ефективно використовувати психологiчний варіант програмування, за­ пропонований П. Я. Гальперiним i Н. Ф. Тализiною. Ця концепцiя має назву «теорiя поетапного формування розумо­вих дiй» i базується на трьох обов'язкових, незалежно від предметного змicту, компонентах: орієнтовна основа дiй, виконавчi дії, корекцiйно-контрольнi дії. Як розвиток ідеї програмування в навчаннi виникли блокове та модульне нав­чання. Автором блокового навчання еє Ч. Купicевич. Воно здiйснюеться на основі гнучкої програми, яка в своїй Основі має змiшане програмування, але включае в себе i традицiйний текст. Цю програму він вперше запропонував 1968 pокy.

Основною метою такого програмування е багатостороннє навчання i пристосування методу до різноманітних органiзацiйних умов навчання. Назва цiєї програми - «Метод блокового програмування» - свiдчить, що в цьому методi використовуеться декiлька блокiв, кожен з яких потребув вiд учнiв певних зусиль.

Основні блоки цiеї програми:

iнформацiйний; тестово-iнформацiйний (для перевірки освоєння першого блоку); корекцiйно-iнформацiйний (у разi неправильної вiдповiдi - додаткове навчання); про­ блемний (на думку автора, це основний, базовий блок розв'язання завдань на основі отриманих знань); блок пе­ревiрки та корекцiї.

Отже, проходження iнформацiї, яка переробляється у вищеперелiчених блоках, є замкнутим, а учень, який опану­вав матерiал блоку, може перейти до наступного.

В нашiй країні у багатьох навчальних закладах широко використовується модульне навчання (в деяких iз них ця кон­цепцiя називається модульно-рейтинговою). Воно передбачаєтаку органiзацiю процесу навчання, пiд час якого суб'єкт учіння працює з навчальною програмою, яка складається з певних модулiв. Основними модулями є цiльовий, iнфор­мацiйний, операцiйний (практичне керування для досяг­нення цiлей навчання) i модуль перевiрки знань.

Сучаснi засоби обчислювальної технiки дають змогу створювати складнi електроннi системи навчання, телекомунiкацiйнi мережi, якi мають значнi дидактичнi можливості. В сучаснiй дидактицi, окрім програмованого навчан­ня, використовуються й iншi iнформацiйнi технологiї (на­приклад бази даних, бази знань, комп'ютернi дидактичнi та розвитковi iгри). Безумовно, iнформатизацiя навчання має великi дидактичнi перспективи для модулювання будь-яких умов навчальної ситуацiї та майбутньої професійної дiяль­ностіi учнiв.

Теорiя поетапного формування розумовuх дiй

Цю концепцiю було розроблено в 50-Ti раки ХХ сто­лiття. Її засновником є наш спiввiтчизник, видатний педа­гог i психолог П. Я. Гальперiн (1902-1988). Подальший розвиток вона дicтала в роботах психолога i педагога Н. Ф. Тализiної.