Реферат: Формування кошторисів підрозділів

Витрати на ремонт устаткування і транспортних засобів. Ці витрати обчислюються ремонтною службою і відносяться на да­ну статтю згідно з установленим порядком їх відшкодування. Останній може бути різним з огляду на різні види ремонту зале­жно від їх складності та вартості з урахуванням ступеня рівномі­рності виконання ремонтних робіт. Так, частина ремонтів (пере­дусім капітальний ремонт) може фінансуватись за рахунок амортизаційних відрахувань. Інший варіант — усі витрати на ре­монт відносять на собівартість продукції періоду. Але в цьому випадку можливі різкі коливання собівартість продукції по ка­лендарних періодах у зв'язку з нерівномірними ремонтними ро­ботами. Цей недолік можна усунути, відносячи значні разові ре­монтні витрати на собівартість продукції як витрати майбутніх періодів. І нарешті, фінансування всіх видів ремонтів може здій­снюватись із так званого ремонтного фонду, що утворюється під­приємством за рахунок рівномірних відрахувань згідно з устано­вленим процентом до вартості основних засобів. Кожний з цих методів має свої позитивні й негативні сторони і тією чи іншою мірою в Україні вже застосовувався. Очевидно, підприємство по­винно мати право самостійно обирати метод відшкодування ви­трат на ремонт устаткування та інших основних фондів. Норма­тивні матеріали щодо цих питань опрацьовуються.

Витрати на швидкозношуваний інструмент і пристосування. Сюди входить вартість інструменту і пристосувань, термін служ­би яких до одного року. Крім цього, передбачаються витрати на заточування та ремонт інструменту. Витрати визначаються за ме­тодикою, що розглядається при вивченні виробничої інфраструк­тури підприємства. Зазначені витрати належать до змінних.

Інші витрати, які пов'язані з утриманням та експлуатацією устаткування, але не передбачені в попередніх статтях: послуги сторонніх організацій, консультації з експлуатації устаткування, орендна плата за лізинг устаткування (у випадку оперативного лізингу).

Другою частиною кошторису загальновиробничих витрат є витрати на організацію та управління виробництвом. Склад цих витрат значною мірою залежить від економічного статусу підрозділу. Для підрозділу рівня цеху, діяльність якого обмежує­ться внутрішніми відносинами, до таких витрат належать:

•витрати на управління виробництвом, що включають опла­ту праці управлінського персоналу з відрахуваннями на соці­альні заходи, а також витрати на інформаційне забезпечення уп­равління;

витрати на службові відрядження, що стосуються роботи да­ного підрозділу, у межах установлених норм;

амортизаційні відрахування від балансової вартості основ­них засобів підрозділу, що не беруть безпосередньої участі у виробничому процесі та його транспортному обслуговуванні (будівлі, споруди, інвентар, офісне устаткування тощо). Ці об'єк­ти амортизації мають, як правило, загальновиробниче призна­чення і створюють належні умови для здійснення операційної

діяльності;

•некапітальні витрати на удосконалення технології та орга­нізації виробництва, підвищення якості продукції. Це такі ви­трати, як оплата праці інженерів, що зайняті відповідними робо­тами, вартість потрібних матеріалів, оплата послуг сторонніх

організацій;

• витрати на обслуговування виробництва, у тому числі оплата

праці з відповідними відрахуваннями обслуговуючого персоналу (контролерів, складських робітників, прибиральників та ін.), ви­трати на охорону праці та техніку безпеки (на спецодяг, спецхар-

чування, інструктаж, захисні пристрої тощо);

•витрати на утримання і ремонт будівель, споруд, інвентарю (опалення, освітлення, прибирання, поточний ремонт та ін.).

• витрати на швидкозношуваний інвентар;

•витрати на пожежну і сторожову охорону (оплата праці від­повідних працівників, вартість матеріалів і послуг сторонніх ор­ганізацій та ін.);

•страхові платежі зі страхування майна, окремих категорій

працівників, зайнятих на роботах з підвищеною небезпекою для здоров'я тощо;

•інші витрати загальновиробничого призначення: орендна плата за орендовані будівлі та приміщення, вартість матеріа­лів, витрачених при випробуванні робітників на відповідність певній кваліфікації, утрати від простоїв, недостач матеріалів (у звіті) та ін.

Витрати за всіма статтями цієї частини кошторису обчислюю­ться в такому самого порядку, як і витрати на утримання й експ­луатацію машин та устаткування. За кожною статтею підсумо­вуються поелементні витрати з додаванням вартості послуг інших підрозділів і сторонніх організацій. Окремі елементи ви­трат обчислюються на основі відповідних специфікацій, норма­тивів і лімітів, установлених відділами і службами центрального апарату управління (заводоуправління).

Оскільки зазначені витрати в межах даної виробничої і орга­нізаційної структури є постійними й досить стабільними у часі, то на практиці їх планова величина здебільшого визначається певним коригуванням фактичного рівня за минулий (звітний) період.

Втрати від браку. Ця стаття витрат планується тільки в тих виробництвах, де за досягнутого рівня технології та якості матеріалів неможливо забезпечити стопроцентну відповідність продукції встановленим технічним вимогам, тобто брак невід­воротний. Допустимі втрати від браку обґрунтовуються за цих умов на основі досвіду й установлюються у відсотках від вироб­ничих (цехових) витрат. Фактичні втрати від браку обчислюю­ться так:

Вб = Сб.в + Сб.з — Ск, (5)

де Вб — втрати від браку, грн.;

Сб .в — собівартість внутрішнього остаточного браку, грн.;

Сб .з — собівартість зовнішнього остаточного браку, грн.;

Ск — компенсації втрат від браку, грн.

Собівартість внутрішнього браку обчислюється за виробни­чою (цеховою), а зовнішньою (у споживачів) — за повною собі­вартістю. Компенсації втрат від браку включають виручку від продажу бракованої продукції (за зниженою ціною), стягнення з винуватців браку і постачальників недоброякісних матеріалів, напівфабрикатів, комплектувальних виробів.

Слід мати на увазі, що втрати від браку повністю відносять на готові вироби (кінцеву продукцію) в тому плановому (звітному) періоді, в якому вони були виявлені. У собівартість незавершено­го виробництва вони не включаються.