Реферат: Іконопис, розпис скла, малювання на тканинах та рідкісні техніки
Робота над живописною композицією на склі поділяється на такі етапи:
І. Підготовчий період.
1. Вибір теми та ескізні пошуки.
2. Виконання робочого ескізу.
3. Добір кольорової палітри для живописної роботи.
4. Підготовка скла (вирізка, шліфування країв, знежирення). II. Живопис на склі.
1. Виконання контурного рисунка.
2. Нанесення елементів декору, дрібних деталей.
3. Заповнення малюнка кольором.
4. Замальовка тла та збагачення художньої роботи різними підкладками (фольгою, кольоровим папером тощо).
III. Оформлення композиції у завершенну художню річ.
1. Вибір матеріалу для рамки.
2. Виготовлення рамки, що підкреслює задум і надає роботі завершеного вигляду.
3. Робота над створенням експозиції.
Перед тим, як проектувати самостійну композицію, дітям необхідно отримати деякі навички роботи з матеріалом, відчути його специфіку, щоб потім при виготовленні ескізу врахувати все у своїй роботі. Це можна зробити, ввівши в програму занять завдання асоціативного плану, на зразок таких — «веселка», «захід сонця над морем» тощо, де ще немає складного контуру.
Наносячи фарбу, діти спостерігають, як вона лягає на скло, а дивлячись на свою роботу з тієї сторони, з якої вона буде сприйматись глядачами, розвивають у собі відчуття зворотнього ефекту, яке так необхідне для цього виду живопису. Тому починати краще з безпосередньої роботи на склі, а потім, врахувавши всі специфічні особливості, приступати до ескізної підготовки майбутньої композиції.
Коли ж робота в гуртку вже розгорнута і в дітей є знання декоративної композиції, відчуття роботи з матеріалом, нюансів живописної техніки, робота над кожною новою композицією починається з ескізу.
Під час навчання і закріплення отриманих навичок живопису на склі можна користуватись, як і народні майстри минулого, дереворитами, гравюрами чи іншими зразками.
Знайомлячись з декоративними композиціями народних та професійних художників, діти роблять самостійні композиції, використовуючи відшліфовану стилістичну образну мову, кожен раз додаючи до неї своє. Відібрані усталені прийоми і засоби стилізації народного мистецтва допомагають учням знайти правильне вирішення тем у живописі на склі. А їх цікавить усе — зображення флори і фауни, народні звичаї і обряди, історичне минуле й сьогодення. Педагог слідкує за поступовим опануванням дітьми техніки живописних робіт, ускладнюючи, диференціюючи й урізноманітнюючи завдання, надаючи їм можливість самостійного вибору тем.
Після збирання відповідних матеріалів і розробки майбутньої композиції, виконується кольоровий робочий ескіз. Далі добирається відповідна кольорова палітра для живопису.
Наступним етапом є підготовка скла. У моїй практиці були деякі сумніви щодо підготовки матеріалу, а саме, чи можна довіряти дітям різання скла.
Після попереднього ознайомлення з технікою безпеки, під пильним наглядом учителя, учні почали виконувати все від початку й до кінця самостійно.
Вирізане скло знежирюють. Спочатку притрушують його молотою крейдою чи зубним порошком, а потім змивають все це содовим розчином і теплою водою. А можна почистити його одеколоном або спиртом. Ось скло для роботи і готове. Коли всі підготовчі операції закінчені, приступають безпосередньо до живопису на склі.
Під час навчання дітей основ живопису на склі, особливо на початковому етапі, рекомендуємо:
— не захоплюватись зайвою деталізацією роботи, яка веде до надмірного подріблення площини малюнка і порушує цілісність сприйняття;
— не проводити занадто тонких контурних ліній;
— намагатися використовувати обмежену кількість кольорів палітри, що полегшує створення живописної гармонії.
Живописна робота виконується в такій послідовності. Під скло підкладається робочий ескіз (попердньо змочений водою для кращого прилипання або прикріплений зажимами) і чорною фарбою чи тушшю обводяться спочатку всі основні контури, а після їх висихання, і решта дрібних деталей та елементів декору. Щоб на склі знов не з'явились жирові плями, треба малювати акуратно, не торкаючись його поврехні рукою.
Коли чорна фарба висохне, приступають до заповнення площин малюнка відповідними кольорами, користуючись розробленим ескізом. Фарби наносять почергово, наприклад, спочатку заливаються всі ділянки, що мають жовтий колір, потім зелений і так далі, поступово заповнюючи малюнок від світлих до темних тонів. В останню чергу замальовується тло композиції. Набираючи фарби на пензель, намагаються якомога рівномірніше заливати обмежену контуром ділянку малюнка. Якщо в композиції необхідно виявити якусь фактуру, то краще це робити пензлем, а для рівномірнішого залиття площини можна ви-користовувити поролонові тампони. Для великих ділянок скла роблять тампони більшого розміру, а для менших — менші (для кожної фарби потрібен окремий тампон чи пензель).
Темперні й олійні фарби, нанесені тонким шаром, дають яскраві барвисті кольори. Розписувати скло можна ще аніліновими фарбами чи різнокольоровою тушшю, розведеними на желатині. Ми у своїй практиці також розписували гуаше-вими фарбами, змішаними з клеєм ПВА та водо-полімерними флуоресцентними фарбами, розведеними силікатним клеєм — і результат був непоганий.
Яким би міцним не був шар фарби на склі, з часом на ньому можуть з'явитись подряпини і тріщини. Щоб цього не трапилося, потрібно його захистити. Незамальовану сторону скла ще раз вимивають і насухо протирають. Якщо робота невеликого розміру, зі зворотнього боку підкладають чисте прозоре скло за розміром роботи і склеюють їх між собою по периметру скотчем чи паперовою стрічкою. Після цього живопис можна споглядати з обох сторін. Щоб роботу можна було експонувати, із жерстяної стрічки виготовляють утримувачі, прикріплюють їх з трьох сторін і з'єднують між собою шнуром. Іншим варіантом захисту може слугувати картон, вирізаний за розміром роботи і з'єднаний зі склом по периметру клейкою стрічкою. Для експонування такої роботи достатньо підклеїти петлі до картону. Слід зазначити, що підкладка може бути як з білого, так і з тонованого картону, що гармо-нює з кольоровою гамою живопису. Якщо такий картон вирізати більшим за розміри роботи, то він одночасно слугуватиме і рамкою.
Художники і теоретики мистецтва розглядають рамку картини як суттєву частину живописної композиції. Рамка живописної картини на склі має бути пов'язаною як зі змістом, сюжетом роботи, так і з інтер'єром приміщення. Вона слугує перехідним містком від глядача до картини і допомагає погляду проникнути у світ художнього образу.
Якщо рамка виготовлена з картону, їй нескладно надати форму єдину зі змістом, що працює на композицію, скеровує увагу глядача на живопис. Кольорова гама рамки, сгармонізована з колоритом живописної роботи на склі, допомагає розкрити зміст, надає роботі завершеного вигляду.
Прикріплюється скло до такої рамки тонким дротом або металевими зажимами по кутах. Дерев'яні рамки різної конфігурації можна виготовляти у шкільній столярній майстерні.
Живопис на склі, оформлений відповідним чином, складає враження завершеної композиції і може слугувати прикрасою шкільних приміщень, домашнього інтер'єру, подарунковим виробом.
Заняття в гуртку живопису на склі — ефективна форма залучення учнів до декоративного мистецтва. Вони сприяють розвитку творчих здібностей, образного мислення, естетичного смаку, формуванню особливого «кінематографічного» відчуття зворотнього ефекту, пробуджують інтерес до історії, етнографії, культури нашого народу. Безпосередність сприйняття навколишнього світу, образність мислення, несподівані асоціації та аналогії роблять цікавою і самобутньою дитячу творчість у техніці живопису на склі.
ІІІ ЧАСТИНА
ХУДОЖНІЙ РОЗПИС ТКАНИН
З давніх часів відомо кілька видів техніки нанесення рисунка на тканину. Це, так звані, сухий розпис, холодний 1 гарячий батик. Ці техніки мають як спільні, так і відмінні риси. Для розпису потрібні: дерев'яна рама, на яку натягають тканину;
посудини для барвників; резерв (для холодного батика); віск (для гарячого батика); спеціальний інструмент — тьянтинг. Як правило, для розпису використовують бавовняні або шовкові натуральні тканини.
СУХИЙ РОЗПИС
Сухий розпис — один з найдавніших видів східних технік, що виник у Китаї та Японії. У давні часи в цих країнах, використовуючи мотиви квітів, риб, птахів, розписували великий асортимент текстильних виробів — панно-ширми, декоративні панно, ліхтарі-світильники, кімоно, покривала, штори та ін. Цей вид мистецтва в наш час досить поширений на Україні.
Для сухого розпису тканину натягують на раму за допомогою булавок або пришивають до планок рами і покривають легким розчином желатину, користуючись широкою щіточкою або флейцем. Покривають поперемінними рухами по горизонталі зліва направо 1 справа наліво, починаючи зверху вниз. Потім тканину просушують, після чого олівцем (2В—4В) легенько наносять рисунок і працюють напівсухим пензлем. Застосовують анілінові барвники, які розводять у теплій воді до повного розчинення. На пензлик набирають таку кількість фарби, щоб вона не капала з нього, бо інакше зайва фарба розпливатиметься на тканині. Цей вид розпису нагадує акварельний живопис.
Працюючи в техніці сухого розпису, слід пам'ятати що нею можна користуватись лише для створення декоративних панно. Виконувати художні вироби утилітарного призначення в цій техніці не можна, бо фарба легко змивається навіть у разі незначного потраплення на неї води.