Реферат: Гуцульська вишившка. Набір серветок

Муліне бажано зберігати в окремих мотках, а не в косах. Кожний моток муліне розрізняють в одному місці і складають у кілька рядів. При такому методі зберігання зручно витягати з мотка будь-яку кількість ниток, а залишок робочої нитки намотують упоперек мотка для дальшого використання. Крім того, добираючи кольорову гаму, окремі мотки зручно розкладати один біля одного і заміняти неприйняті кольори іншими, чого не можна зробити, зберігаючи нитки в косах.

Для вишивання треба мати п‘яльця, ножиці, бажано з заокругленими до верху кінцями, набір голок з вушками різної величини та сантиметрову стрічку. Наперсток потрібний в разі вишивання на товстому матеріалі, коли потрібно сильніше натискувати на голку.

П‘яльця можуть бути круглі і квадратні, пластмасові і дерев‘яні. Їх використовують для забезпечення натягу тканини. Стібки в цьому випадку лягають рівніше і рисунок не перекошується. Квадратні п‘яльця або спеціальну раму використовують для складних і великих за розміром вишивок. Раму встановлюють у похилому положеннні так, щоб можна було працювати обома руками з лицьового і спіднього боку вишивки.

Голки повинні відповідати вишивальній нитці і тканині. Чим тонша тканина, тим тонші мають бути нитка і голка. Голка залшає в тканині прокол, через який проходить робоча нитка. Якщо голка товста, а тканина тонка, то утворюються дірочки, якщо голка набагато тонша, ніж вишивальна нитка, то, проходячи через прокол, робоча нитка часто рватиметься. При будь-якому вишиванні голку слід вколювати між нитками тканини.

Перед початком і періодично в процесі роботи руки старанно миють з милом, бо пітні руки забруднюють робочу нитку і тканину.

Щоб вишивка не забруднювалась, роботу тримають у спеціальній серветці. Поза під час роботи повинна бути зручною, освітлення достатнє.

Якщо додержувати перелічених умов, після закінчення вишивання виріб не потрібно прати. Прасують вишиті вироби тільки з вивороту на товстій м‘якій прокладці. У такому випадку вишивка рельєфніше виділяється на тканині.

Перенесення рисунка на тканину.

Існує кілька способів перенесення рисунка на тканину. Перший, найпростіший і найпоширеніший – за допомогою копіювального паперу. Бажано мати набір кольорового копіювального паперу. Оскільки копіювальний папір бруднить тканину, бо для білої тканини краще використати папір жовтого чи зеленого кольору, тобто такий, який не залишає яскравого масного сліду. Копіювальний папір кладуть блискучою поверхнею на тканину, зверху накладають рисунок і прикріплюють до тканини булавками, щоб у процесі роботи рисунок не зсунувся. Контури рисунка акуратно обводять гостро заструганим олівцем, пам‘ятаючи, що в процесі вишивання виправити викревлення ліній контура набагато важче.

Другий спосіб – наметування. Він дає можливість переносити рисунок на тканини, на які його не можна перенести через копіювальний папір (шовк, шерсть, оксамит тощо). Рисунок переносять на тонкий цигарковий папір, прикріплюють до тканини в потрібному місці і прометують яскравою ниткою по контуру. Потім папір акуратно відривають. Цей спосіб дає пунктирну лінію контуру.

Третій спосіб – “припорох”. Він більш трудомісткий, але дає змогу переносити рисунок на будь-яку тканину. Цей спосіб позбавлений недоліків двох перших: тканина не брудниться, контур рисунка не викривляється. Рисунок переносять на кальку. Потім беруть товсту тканину, на неї кладуть білий папір, а зверху – кальку з рисунком. Акуратно, по контуру рисунка тонкою голкою проколюють дірочки на однаковій відстані одна від другої. Аркуш паперу з наколотим рисунком накладають на тканину і прикріплюють. Ватяний тампон, щільно обгорнутий тканиною, змочують у розчині зубного порошку в гасі (можна взяти синьку або сажу) і протирають весь рисунок через проколи. Розчин проходить крізь дірочки, залишаючи відбитки по контуру рисунка.

2.2.Технологічні особливості

Усі види швів, що застосовуються в українському народному вишиванні, можна поділити на лічильні і по вільному контуру. Лічильні шви виконують на основі лічби ниток тканини. Шви по вільному контуру вишивають по попередньо нанесеному рисунку на тканину. До них належать різноманітні декоративні шви: петельний, тамбурний та їх різновиди- стебловий, полтавська та художня гладь, рішелье.

Лічильні шви виконують на попередньо прорідженій або суцільній тканині. Перші називаються ажурними, другі - глухими швами. До групи ажурних лічильних швів належать мережки, вирізування, сітки, а до глухих- лічильна пряма і коса гладь, хрестики, різноманітні декоративні лічильні шви, занизування, набирання та ін.

Простими мережками називають такі, для яких висмикують лише одну смугу тканини і застосовують один технічний метод.

Одинарний прутик. Основою мережки е звичайний ручний шов, який застосовують для підшивання рубця. З розвитком народного мистецтва вишивання цей шов видозмінився і перетворився в найпростішу мережку- одинарний прутик.

Виконуючи цю мережку, обшивають лише одну сторону прорідженої доріжки тканини, утворюються немовби китички з ниток тканини. За принципом ціеї мережки вишивають багато інших, але тільки в два ходи – з обох боків прорідженої смужки тканини – верхнього і нижнього.

Подвійний прутик. Ця мережка е основою для всіх складніших мережок, але часто застосовуеться і в чистому вигляді – для підшивання краю виробів – серветок, скатертин, рукавів і ін.

Мережку подвійний прутик виконують тим же методом,що й попередню. Спочатку виконують мережку одинарний з протилежного боку – виходять стовпчики, стягнуті з обох боків.

Роздвоений прутик,або черв‘ячок . Ця мережка – видозмінений подвійний прутик . Нижній край мережки виконують так само, як і в одинарному прутику, але при цьому кількість відокремлюваних ниток для стовпчика має бути обов‘язково парна. Оформляючи ряд мережки, в кожній стовпчик стягують половину ниток двох сусідніх стовпчиків, немовби розділяючи кожен стовпчик навпіл. Роздвоєний прутик застосовують у вузьких мережках.

Снопик і жучок з центральною ниткою. Цю мережку виконують зліва направо по готовій мережці, подвійний прутик завширшки 1 см або більше. За допомогою робочої нитки з‘єднують стовпчики в пучок по два або три разом по центру мережки. Якщо об‘єднують по два і чотири стовпчики , мережку називають снопик , а якщо – три стовпчики , то жучок .

Козлик . Ця мережка є іншою комбінацією парного з‘єднання стовпчиків. Робочою ниткою роблять одночасно два ряди петель. Стовпчики зв‘язують по два разом приблизно на 13 висоти то зверху, то знизу. При цьому до вже стягнутого стовпчика приєднують щоразу тільки один новий так, щоб кожний стовпчик був з‘єднаний з двома суміжними.

Затягування. Ця старовинна мережка характерна для полтавської вишивки. Поеднується з глухим швом занизування. Свою назву дістала від способу вишивання. Узор утворюється не настиланням, а затягуванням робочої нитки замість висмикнутої. За рахунок цього створюється враження ажурності. Виконують мережку нитками неяскравих кольорів, близьких до кольору тканини.

Вирізування. Цей шов у поєднанні з лічильною гладдю, мережками та іншими видами швів дуже поширений на Полтавщині і виконуеться білими або сірими нитками на білому полотні. Він також поширений на Київщині, але виконуеться червоними або чорними нитками.Спочатку качалочками обшивають контур фігурки, стежачи за тим, щоб одні й ті самі нитки з обох сторін контуру попадали встовпчики. Як тільки фігурка буде обкидана ниткою, вирізують нитки біля качалочок і висмикують їх. Виходить сіточка всередині фігурки. Стовпчики утвореної сіточки щільно обкидають робочою ниткою, одночасно виконуючи в центральних клітинках накидні петлі. Перехрещення стовпчиків закривають двома перехрещеними діагональними стібками

Виколювання або солов‘їні вічка. Цей шов самостійно не застосовується, а входить як складова частина у великі композиції спільно з іншими швами, як лічильна гладь, зерновий вивід. Шов виколювання являє собою квадратик з дірочкою посередині. Стібки, якими обкидають дірочку, роблять різної довжини по одній нитці тканини.Щоб мати правильний квадратик з дірочкою посередині, беруть парну кількість ниток для кожної сторони квадратика. Під час вишивання стібки треба стягувати, щоб утворилась дірочка.

Двобічний шов, або штапівка. Цей шов грунтується на шві вперед голку, який є основним у народному вишиванні. Застосовується самостійно і як елемент орнаментального вишивання з лічильною гладдю. Виконується за лічбою ниток основи і утка уперед голку без попереднього нанесення рисунка на тканину. Спочатку прошивають контур рисунка. Зворотним ходом робочої нитки покривають пропущені місця і пропускають покриті, одночасно заповнюючи внутрішню частину рисунка.

Ретязь. Шов ретязь застосовують як декоративний та маскувальний у поєднанні з іншими швами для оформлення країв виробів. Стібки лягають дуже щільно. Ретязь можна вишивати двома способами. В обох випадках на лицьовому боці виходить однакова вишивка, а на виворотному – або всі стібки вертикальні, або два ряди горизонтальних.

Курячий брід . Цей шов застосовують у поєднанні з лічильною гладдю, вирізуванням, солов‘їними вічками. Він являє собою зворотний бік зернового виводу, але вертикальні і горизонтальні стібки двічі не повторюються.Під час вишивання робочою ниткою стягують нитки тканини, щоб утворились невеличкі отвори. Цей шов має красивий вигляд, якщо його вишивають товстою крученою ниткою. Шов часто вишивають у два, три і більше рядів.

Косий хрестик. Виконуючи всі види вишивання хрестиком, необхідно дотримуватись таких правил: