Реферат: Гуцульська вишившка. Набір серветок

В рушниках XVIIІ ст. в складні рослинні композиції дуже часто включені попарно або в круговому розміщенні півники, курочки, качечки. Типовим зразком є рушник, в якому птахи в круговому плані оточують дерево життя. Найчастіше птахи розміщені вверху композиції попарно, як символи радості, родинного щастя.

Складні процеси переходу від геометризованих форм найрізноманітнішого сюжетного образотворчого орнаменту до рослинного прослідковуються у вишивках початку XVIIІ ст. Типовий приклад – вишивки з буковинських районів Подністров‘я. На зміну ламаним стрічкам приходять хвилясті, у вгинах яких розміщуються чотирипелюсткові квіти, листочки. Особливо цікаві у вертикальному плані розміщені смуги, в яких позмінно вишиті червоними і синіми нитками один над одним вазонні мотиви з різними квітами. Такий принцип вертикальної подачі вазонних мотивів, антропоморфних фігур, уподібнених до дерева життя, зустрічається і в інших районах України: Бойківщини, Яворівщини та ін. Поширені трирядові композиції з мотивами дерева життя, уподібненими до зображення людських постатей у вишивках запасок Яворівщини.

Особливого розвитку зазнав рослинний орнамент у вишивках великих скатертин, запон, простирадл. Складні рослинні орнаментальні форми логічно розміщені на бордюрах, що обрамляють прямокутну і центральну частини. В міському купецькому середовищі побутували скатертини з виділенням концентричної композиції, обрамленої бордюром – прямокутною або круговою орнаментальною смугою. Так, скатерть 1710 року, на якій вишиті складні рослинні галузки, розетки-зірки, вражає багатством варіантів різного напрямку і щільності стібків червоною заполоччю, їх виділенням на білому фоні. Аналіз принципів суцільного двостороннього заповнення квіткових пелюсток, листя різними дрібними стібками, зубцями, ромбиками, квадратами дає можливість проводити порівняння з відомими рушниковими швами, характерними для Київщини, Полтавщини XVIIІ ст.

Для Чернігівщини та Київщини найхарактернішими старовинними швами є “набирування” – це шви, що шиються зліва направо дуже дрібними стібками і нагадують бісерні вишивки, орнамент чіткий, простий, завжди геометричний.

Майже по всій Україні відома техніка “вирізування”, що комбінується із “лиштвою”. Вирізування виконується білими та сірими нитками, на Поділлі – кольоровими. Ця техніка поєднувалася з іншими способами вишивання.

Українській народній вишивці притаманні також інші шви: стебнівка, верхоплут, кучері, вирізування, мережка, які раніше часто поєднувалися в одному узорі. Так лиштва із мережками або вирізування дає один з художньо найдосконаліших типів вишивки, що був особливо поширений на Полтавщині, Київщині, Поділлі.

На початку ХХ століття вищеназвані техніки дещо витісняються швом “хрестик”. Це, безумовно, менш складна техніка, узори хрестиком звичайно вишиваються дещо грубіше, ніж заволіканням або низзю. Проте окремі майстри досягають в техніці “хрестик”значних мистецьких ефектів.

Чи не найяскравішим втіленням багатого і розмаїтого мистецтва народної вишивки є біла вишивана сорочка – невід‘ємна складова частина українського народного вбрання як жіночого, так і чоловічого. Вишивана сорочка була характерною ознакою кожної місцевості, і порівняно легко відрізнити полтавську від подільської, гуцульську від поліської. Вони розрізняються орнаментом, технікою виконання та гамою барв.

Для Полтавщини характерні такі шви: хрестик, плутаний хрестик, подвійний прутик, зубчики, мережка, прутикова мережка, вирізування, лиштва, виколювання, довбанка, верхоплут, ляхівка в один і більше рядів, пухлики, ланцюжки та ін. Узори виконуються окремими швами і поєднанням кількох швів. Сорочки на Полтавщині вишиваються переважно білими нитками, зрідка червоними та сірими. Манишка білих сорочок у старих взірцях оздоблювалася білим узором, що виконувався гладдю. Візерунок обводився чорними або кольоровими смугами. Техніка вишивання – стебнівка, хрестик, шов “позад голки”.

Вишивки Полісся прості й чіткі за композицією. Ромболамана лінія геометричного мотиву повторюється кілька разів. Вишивка червоною ниткою по біло-сірому фону лляного полотна графічно чітка.

У північних районах Волині побутує вишивка низовим і поверхневим швом на зразок ткання, одноколірне вишивання, виконане в цій місцевості, вражає своєю вишуканою простотою. У південних районах області переважають рослинні мотиви у доборі квіток, ягід, листочків. Шиття поверхневе – хрестик, гладь, прутик. Чорний колір поєднується з найрізноманітнішими комбінаціями червоного, чим досягається значний колористичний ефект.

Для Чернігівщини характерні білі вишивки. Щоб підсилити загальну виразність вишивки, в ній здебільшого використовують два або більше типів швів. Наприклад в одній композиції поєднуються шви прозорі із щільним настиланням або іншим видом лічбової гладді. На Чернігівщині чоловічі та жіночі сорочки змережуються прутиком так, як і на Поділлі, - прозорою мережкою, червоними та чорними нитками.

Сорчки на Київщині оздоблюються гладдю, занизуванням, набируванням та хрестиком. На них переважно рослинно геометризованіорнаменти із стилізованими гронами винограду, що виконується червоними і чорними нитками, з незначним вкрапленням жовтого.

У південних районах України сорочки прикрашаються вишивкою, що являє собою поєднання орнаментальних мотивів та вишивальних технік різних місцевотей. Це пояснюється тим, що тут мешкає мішане у плані національному населення.

Для подільських сорочок характерна барвистість і різноманітність швів. Найтиповішим є змережування “павучками”, яким примережують уставки на рукави, клинці. Подільська вишивка особливо багата на візерунки: центральні мотиви у вигляді ромбів здебільшого розміщуються між двома горизонтальними лініями. В орнаментах подільських вишиванок переважає один колір – чорний з більшим чи меншим вкрапленням червоного, синього, жовтого та зеленого.

На півдні Тернопільщини типовою є вишивка вовняними нитками із згущеними стібками: окремі елементи обводяться кольоровими нитками, що забезпечує високий рельєф та кольоровий ефект. Такі вишивки розміщають уздовж усього рукава повздовжніми чи скісними смугами від пілочки до краю рукава.

Велике багатство технік вишивання характерне для Вінничини: низь, хрестик, стеблівка, настилювання, зерновий вивід, вирізування; різноманітні види чорних, білих та кольорових мережок. Поряд з основними швами застосовуються й допоміжні – штапівка, стебнівка, контурні шви, якими обробляють і з‘єднують окремі елементи композиції.

Характерна риса етнографічного району Карпат та Прикарпаття – це велика кількість окремих складових частин регіону із своїм колоритом та специфічними особливостями. У минулому майже кожне село відрізнялося від іншого своєрідністю вишивки, багатством орнаментальних композицій та неповторністю кольорів. Так у сорочках, вишитих у селі Космачі, переважає осіння гама кольорів, а у Верховинських селах – гама синіх та фіолетових.

У народній вишивці Львівської області використовуються різноманітні типи узорів: окремі з них поширені по всій області, інші – пов‘язані з певними місцевостями і утворюють локальні різновиди. У південних районах Львівщини орнамент вишивок геометричний, білий фон не заповнюється, що надає узорам прозорості й легкості. Вишивані сорочки колористично розмаїті.

На Буковині використовуються зооморфні, які вишивають білою гладдю, дрібним хрестиком, штапівкою, крученим швом. При цьому як вишивальний матеріал використовують бісер, шовк, вовну, срібні та золоті нитки, металеві лелітки.

Для вишивок Закарпаття характерним є мотив “кривуля” у різних техніках виконання. Переважає техніка “заволікання” і вишивання хрестиком, часто також використовують вирізування і гаптування. Кольорова гама вишивок широка: червоне поєднується з чорним, поширені як білі так і багатоколірні орнаменти.

Сьогодні, як і сотні років тому, не старіє стародавнє мистецтво тканих і вишиваних рушників, які є традиційною прикрасою українського народного життя. Розвішані у світлиці по стінах і над картинами, вони надають їй охайності, святковості та затишку.

Спільною творчою працею народних майстрів і художників – професіоналів українська вишивка всебічно розвивається, широко виходить у художню промисловість, знаходить застосування в побуті міста і села.

РОЗДІЛ ІІ

2.1. Матеріали та інструменти.

Матеріалом для вишитвання є основа, на якій вишивають – полотно, замша, шкіра тощо, а також те, чим вишивають, тобто нитки з льону чи конопель, бісер, шерстяна пряжа. Народні майстри і художники вишивають на натуральних тканинах – полотні (часто домашнього виготовлення), маркізеті, крепдешині, батисті та інші.

Тип застосованої тканини залежить від техніки вишивання. Для лічильної вишивки потрібна тканина з полотняним переплетенням ниток (льняне або бавовняне полотно, маркізет, бортівка), тобто така, на якій зручно лічити нитки. Існує спеціальна вишивальна тканина у якої нитки основи і утка однакової товщини. Для вишивання хрестиком придатна всяка канва. У продажу є густа канва, на якій можна вишивати зразу виріб, але продається і розріджена. Таку канву потрібно пришити до тканини наметувальними стібками і вишивати одночасно на канві і на тканині. При цьому треба стежити, щоб голка з робочою ниткою точно входила в отвори канви. Закінчивши вишивати, поперечній й повздовжні нитки канви обережно висмикують. Під час роботи стібки злегка затягують, щоб після видалення ниток канви вишивка лежала щільно на тканині.

Найкращими нитками для вишивання є муліне, ірис, гарус. Застосовують шерстяні і синтетичні нитки, а також будь-які інші слабкої крутки і міцного пофарбування. Щоб перевірити чи линяють вибрані нитки, потрібно на клаптику білої тканини виконати нескладну вишивку (досить сім-вісім стібків), після чого тканину випрати і випрасувати. Якщо нитки линяють, навколо вишивки біла тканина злугка пофарбується.