Реферат: Проблеми реконструкції в науковому пізнанні

В своїй роботi вченi основуються на моделях, засвоєних в про­­­цесi навчання, i на подальшому викладi їх в лiтературi, часто не знаючи i не вiдчуваючи нiякої потреби знати, якi характеристики надали цим моделям статус парадигм наукового спiвтовариства. Зав­­­дяки цьому вченi не потребують нiякої повної системи правил. Уз­­­годженiсть, проявлена дослiдницькою традицiєю, котрої вони дотри­­­муються, може не припускати навiть iснування вихiдної основи пра­­­вил i припущень. Тiльки додаткове фiлософське або iсторичне дослiдження може їх розкрити. Той факт, що вченi звичайно не цiкавляться i не обговорюють питання про те, що саме надає пра­­­вомiрностi частковим проблемам i рiшенням, наводить на думку, що вiдповiдь на них вiдома їм хоча б iнтуїтивно. Але це можна вважати ознакою того, що нi питання, анi вiдповiдь не є чимось, що безпо­­­середньо стосується їх дослiдження. Парадигми можуть передувати будь-якому наборовi правил дослiдження, котрий може бути з них од­­­нозначно виведений, i бути бiльш обов'язковими або повними, анiж цей набiр.

Парадигми можуть визначати характер нормальної науки без втру­­­чання правил, що вiдкриваються. Парадигма дiйсно функцiонує подiбним чином. Перша причина полягає в надзвичайних труднощах ви­­­явлення правил, котрими керуються вченi в рамках окремих традицiй нормального дослiдження. Цi труднощi нагадують складну ситуацiю, з котрою стикається фiлософ, намагаючтсь вияснити, що є загального мiж всiма iграми. Друга причина корiниться в природi наукової освiти. Вченi нiколи не заучують поняття, закони i теорiї абс­­­трактно i не вважають це самоцiллю. Третя причина. Нормальна наука може розвиватись без правил лише до тих пiр, поки вiдповiдне нау­­­кове спiвтовариство приймає без сумнiвiв вже досягнутi рiшення де­­­яких часткових проблем. Отже, правила повиннi поступово набувати принципового значення, а характерна байдужiсть до них повинна ще­­­зати кожен раз, коли втрачається впевненiсть в парадигмах або мо­­­делях. Цiкаво, що саме це i вiдбувається. Для допарадигмального перiоду особливо характернi частi та серйознi суперечки про пра­­­вомiрнiсть методiв, проблем та стандартних рiшень, хоча вони слу­­­гують скорiше для розмежування шкiл, анiж для досягнення згоди.

Четверта причина для визнання за парадигмами прiоритету первин­­­ностi: (по вiдношенню до загальноприйнятих правил i припущень) ре­­­волюцiї в науцi можуть бути великими i малими, деякi революцiї стосуються лише членiв вузької професiйної пiдгрупи i для таких пiдгруп навiть вiдкриття нового i неочiкуваного явища може бути революцiйним.

Якщо нормальна наука є настiльки жорсткою i якщо науковi спiвтовариства згуртованi так тiсно, як може змiна парадигми ко­­­ли-небудь зачепити тiльки маленьку пiдгрупу? Нормальна наука являє собою єдиний монолiт i унiфiковане пiдприємство, котре повинно встояти або обвалитись разом з будь-якою з її парадигм, або зi всiма разом. Але в науцi, мабуть, рiдко буває що-небудь подiбне або взагалi не буває. Якщо розглядати всi областi науки разом, то вона часто видається хиткою спорудою з слабкою узгодженiстю мiж рiзними ланками.

Замiна парадигм на правила повинна полегшити розумiння роздiлення мiж науковими областями i спецiальностями. Експлiцитнi правила, коли вони iснують, виявляються звичайно загальними для досить великої наукової групи, але для парадигм це зовсiм не обов'язково. Дослiдники в досить далеких одна вiд одної областях науки, наприклад - в астрономiї i таксономiчнiй ботанiцi,- отриму­­­ють освiту на основi цiлком рiзних досягнень, викладених в самих рiзних книгах. I навiть вченi, котрi працюють в тих самих або в спорiднених областях, вивчаючи однi й тi ж пiдручники i досягнен­­­ня, ймовiрно, набудуть рiзних парадигм в процесi професiйної спецiалiзацiї.

Квантова механiка (або динамiка Ньютона, або електромагнiтна теорiя) є парадигмою для багатьох наукових груп, але не буде пара­­­дигмою для всiх в одинаковiй мiрi. Отже, вона може одночасно виз­­­начати рiзнi традицiї нормальної науки, котрi частково накладають­­­ся одна на одну, хоча i не спiвпадають у часi i просторi. Рево­­­люцiя, що вiдбулася в рамках однiєї з традицiй, зовсiм не обов'яз­­­ково охоплює в одинаковiй мiрi i iншi.

Слiд згадати, що у книзi "Людське розумiння" Ст.Тулмiн наводить чотири тези, якi багато що визначили у сучасних уявленнях про проблеми фiлософiї науки.

Цi тези полягають ось у чому:

1. Логiчнiсть та рацiональнiсть - це двi рiзнi риси науки. Логiчнiсть представляє собою "внутрiшню властивiсть пропо­­­зицiональних систем, якi розглядаються або у деякий фiксований мо­­­мент часу, або взагалi абстраговано вiд часу". З одного боку, логiчнiсть є "статичною", "структурною", "синхронною", її можна виявити за допомогою "часового зрiзу". З iншого боку, рацiональнiсть "має справу з iнтелектуальними процедурами, при до­­­помозi котрих вченi у часi здiйснюють поняттєвi змiни". Рацiональнiсть є "динамiчною", "дiахронною", її можна виявити лише у безперервному розвитку науки, а не у часовому зрiзi, i навiть не у послiдовностi часових зрiзiв, оскiдьки "з цих статичних структур неможливо реконструювати рацiональну форму пiзнавальної дiяль­­­ностi, що iсторично розвивається" [4. -с.368].

2. Критерiї вiдбору, за допомогою яких приймаються або вiдки­­­даються нововведення у науцi, можуть бути усвiдомленими лише через спiввiднесення (референцiю) з iндивiдами або групами, що репрезен­­­тують собою деяку професiю ("охоронцi рацiонального") i "роль яких зводиться до того, щоб виносити своє судження вiд iменi науки сто­­­совно поняттєвих нововведень"[4. -с.369]. Таким чином, у теорети­­­ко-науковому уявленнi Тулмiна фiлософсьий та соцiологiчний аспекти наукових нововведень з необхiднiстю переплiтаються - вони вiдобра­­­жають двi рiзних сторони однiєї i тiєї ж самої форми дiяльностi. Звiдси випливає, що положення "логiчнi вимоги iндуктивного методу є кiнцевим авторитетом для вчених" - це "iлюзiя", оскiльки цi ви­­­моги постiйно порушуються самими вченими залежно вiд специфiчних обставин конкретної iсторичної ситуацiї.

3. У кожнiй науцi слiд розрiзнювати "рутиннi" перiоди, пiд час яких мають мiсце досить широко унiфiкованi "форми узгодження" щожо iнтелектуальних цiлей, критерiїв вiдбору тощо, та перiоди "переоцiнки", коли виникає сумнiв щодо самих цих критерiїв та цiлей. Перiоди "переоцiнки" не обов'язково потрiбно розглядати як кризи у строгому значеннi цього слова; це, швидше, перiоди, коли вiдсутнi "однозначнi критерiї нових iдей" (наприклад, немає за­­­гальної згоди вiдносно поняття "наукове пояснення"). Саме у цей час виникає нагальна потреба у "практицi iндивiдуальних суджень". У термiнологiї Тулмiна ця вiдмiннiсть мiж типами наукової по­­­ведiнки, домiнуючими у "рутинний" та "переоцiночний" перiоди роз­­­витку науки, являє собою вiдмiннiсть мiж "тактикою" (вирiшенням "головоломок" у розумiннi Т.Куна, коли вiдомими є правила та прин­­­ципи дослiдження) i "стратегiєю" (вирiшенням широкомасштабних проблем, якi вимагають постановки питань стосовно пiдвалин самої науки) [Див.: 4.-с.371].

4. Така сама проблема, вважає Тулмiн, виникає у тих (вельми нечастих) випадках правничої практики, коли суддi вже не можуть опиратись на прецедент або писану конституцiю, а "змушенi перегля­­­дати основоположнi цiлi законiв у новому iсторичному контекстi". У такiй ситуацiї вони не мають процедур прийняття рiшень, а викорис­­­тання вже прийнятих норм "призводить до явних аномалiй та неузгод­­­жень". Таким чином, на думку Тулмiна, логiка виявляється лише "слугою у справi осягнення основних людських цiлей". У описанiй правничiй ситуацiї суддя змушений обмежитись своїм "песональним" або "справедливим" з точки зору традицiйного права рiшенням, але воно є i "рацiональним" [Див.: 4. -с.372].

Цi чотири тези Тулмiна за своїм значенням далеко виходять за рамки власне його концепцiї i являють собою основну тему дискусiй у працях сучасних фiлософiв науки. Так, третя теза є не що iнше, як широко поширене розрiзнення, введене Куном, мiж "нормальною" та "революцiйною" наукою. Друга теза - соцiологiчна тема, що розгля­­­дається Куном, Поланi, Хабермасом та iншими з рiзноманiтних точок зору. Перша теза обговорюється у працяї Фейєрабенда i "багато хто вважає, що вона присутня i в книзi Куна" (у пiслямовi до другого видання "Структури наукових революцiй"). Четверта ж теза є суто специфiчною лише для Тулмiна.

Основною з названих чотирьох є перша теза.

Логiчнiсть. Згiдно загальноприйнятих поглядiв, логiчнiсть озна­­­чає певну властивiсть пропозицiональних систем, тiсно пов'язану iз формальною загальнозначущiстю. Система є логiчною, колиу її основi лежить деяка множина прийнятих правил та процедур i мiж всiма її речннями мають мiсце логiчнi вiдношення, що утворюють деяку струк­­­туру доведення.

Логiчнiсть i темпоральнiсть. Основною дихотомiєю у концепцiї Тулмiна є протиставлення статично-структурно-часового зрiзу науки з розвитково-динамiчним, безперевним її плином. Рацiональнiсть, на його думку, розкривається лише у другому.

У кожному часовому зрiзi науки можна побачити наявнiсть не од­­­ної, а декiлькох конкуруючих теорiй; їх неможливо представити у виглядi єдиної дедуктивної системи з логiчної точки зору.

Вiдкриття та оцiнка.я_ я.У працях Райхенбаха та Поппера проводиться висунунте логiчними позитивiстами розрiзнення мiж контекстами вiдкриття та виправдання - перше елiмiнується з фiлософського розгляду i рацiональнiсть вiдноситься лише до процесу виправдання. Фактично це означає, що при оцiнцi наукової теорiї зовсiм неважли­­­во те, яким чином вона виникла; мають значення лишесвiдчення, котрi пiдтверджують чи заперечують її. Тулмiн же зовсiм iнкше про­­­водить це розрiзнення: вiн повнiстю виключає рацiональнiсть з кон­­­тексту виправдання (обмежуючи його сферою "логiчностi"), а рацiональнiсть приписує лише контекстовi вiдкриття.