Реферат: Філософія науки як об'єкт дослідження

-"Отже, тобi вже не треба пити чай" - вiдповiла Королева.

Аналiзуючи даний дiалог бачимо, що ця каламбурна гра слiв зро­­­зумiла, хоча традицiйне означення поняття "вiдчай" у вказаному фрагментi набуло заперечення. Якщо хтось здійснить спробу вивести зро­­­зумiлiсть зв'язку висловлювань Алiси i Королеви використовуючи "Термiнологiчний словник", закони логiки, вiдношення "суб'єкт ­­­предикат" висловлювання, то вона обов'язково буде невдалою. Тра­­­дицiйне означення слiв та похiдне вiд них застосування вiдомих логiчних закономiрностей цей дiалог порушує. Отже, слiд визнати, що джерело його змiсту знаходиться за межами традицiйного лiтера­­­турного досвiду та пов'язаної з ним традицiйної логiчностi вико­­­ристання певних термiнiв. У даному випадку сенс зв'язку висловлю­­­вань неможливо вивести з традицiйно вiдомих означень понять i слiв, бо вiн вперше пропонується для використання. Специфiка цього нового використання полягає у тому, що воно не потребує нових по­­­яснень та обґрунтувань, завдячуючи феномену "самозрозумiлостi". Ця зрозумiлiсть "iнтуїтивно дана". Якщо ми будемо приймати запропоно­­­ване Керролом тлумачення термiнiв, то будемо робити це на пiдставi "мовчазної угоди" (конвенцiї), приймаючи його за зручне та цiкаве.

Аналiз дозволяє зробити висновок, що джерело смисло-наповне­­­ностi цього дiалогу криється у можливостi висловом Королеви визна­­­чити новий сенс попереднiх слiв Алiси. Саме цю властивiсть окремо­­­го уявлення, будувати новi смисло-системи з попереднiх уявлень, конвенцiалiсти називають iнтуїцiєю. На вiдмiну вiд логiчного iнту­­­їтивне виглядає як векторно протилежна розумова процедура. Логiчне визначає вiдношення коли “першi” судження стають засновками до наступних “вторинних” як висновкiв, а iнтуїтивне - коли “вторинне” стає засновком для переосмислення “первинного” у якостi висновку.

Сферою безпосереднього застосування цiєї методологiї складають процеси математизацiї науки. Виникаючи у якостi методологiї мате­­­матизацiї фiзики (Дюгем [Див.:32], Пуанкаре) та перетворення тео­­­ретичної фiзики на самостiйну складову фiзичної науки, кон­­­венцiоналiзм поширився у сферу гуманiтарних наук (мовознавства ­­­Айдукевич, полiтологiї - Поппер, логiки - Куайн).

3. Фальсифiкацiонiзм.

Фальсифiкацiонiзм [Див.:33] виник внаслiдок епiстемологiчної критики iндуктивiзму, яка опиралась на тезу, що обидвi його фунда­­­ментальнi передумови (а саме: що фактуальнi судження можуть бути "виведенi" з фактiв, що iснують обґрунтовані iндуктивнi (iз змiстом, що збiльшується] висновки) самi є недоведеними i навiть хибними.

Завершену фальсифiкацiонiську методологiю запропонував К.Поп­­­пер, який використовуючи обґрунтування принципу "фаллiбiлiзму" розгорнуте Ч.Пiрсом, обгрунтував методологiчну процедуру встанов­­­лення хибностi теорiї на основi використання modus tollens [Див.:25.-с.92-105]. Систематично викладена методологiя фаль­­­сифiкацiонiзму являє собою певний варiант конвенцiоналiзму, голов­­­ною тезою якого є дозвiл приймати за угодою просторово-часовi оди­­­ничнi "базиснi твердження", аксiоматику, означення термiнiв, пос­­­тулати та принципи, а не просторовi унiверсальнi теорiї, що пре­­­тендують на роль "єдиного iстинного вчення". Фальсифiкацiонiзм визнає, що "доля кожної наукової теорiї чи концепцiї завершується її спростуванням". Ця теза вiдповiдає основоположенням фаллiбiлiзму - "теорiя, концепцiя, гiпотеза повинна смiливо ево­­­люцiонувати до свого спростування". Згiдно фальфiкацiонiму, деяка теорiя є науковою лише в тому випадку, коли вона може бути приве­­­деною у зiткнення з яким-небудь базисним твердженням про емпiричний стан речей, i теорiя повинна відкидатись, якщо вона суперечить емпiричнiй перевiрцi прийнятого базисного твердження. Поппер [Див.:34] визначив ще одну умову, яку повинна задовольняти теорiя, щоб рахуватись науковою: вона повинна передбачати факти, котрi є новими, тобто неочiкуваними з точки зору iншого знання. Висунення нефальсифiкованих теорiй або ad hoc гiпотез (якi не дають нових емпiричних передбачень) суперечить науцi як дiяльностi, що забез­­­печує "зростання" знання. Тому, наукова дiяльнiсть полягає в систематичнiй критицi та вiдкиданнi наявних теорiй.

Визначаючи мiсце методологiї фальсифiкацiонiзму в загальному процесi наукового поступу можна обґрунтувати тезу, що ця методо­­­логiя є форма створення розвинутої наукової теорiї.

Iсторично, фальсифiкацiонiзм виникає як спроба вирiшити пробле­­­му визначення "кращої" теорiї серед iснуючої множини кон­­­венцiонально сформульованих. Оскiльки множина таких теорiй, згiдно з принципом рекурентностi, може спиратися на один i той самий "ряд" емпiричних фактiв, епiстемологiчно усi теорiї рiвнозначнi. Тому К.Поппер, визнаючи себе послiдовником деяких iдей Пуанкаре, запропонував процедуру вiдкидання теорiй за допомогою їх система­­­тичного спростування. Як виявилося, iдея спростування теорiї фаль­­­сифiкацiєю стала основоположенням нової методологiї, що визначає умови "росту наукового знання", а не його систематизаторської об­­­робки.

Попперiвська дедуктивна модель наукової критики мiстить тiльки емпiрично фальсифiкованi просторово-часовi унiверсальнi судження (теорiї), вихiднi умови i їх наслiдки. Знаряддям критики є modus ponendo tollens: розрiзнюючий - категоричний висновок, що виникає коли наявна перша посилка у виглядi демаркуючого судження i друга - позитивно визначає один iз членiв демаркуючого судження, чим за­­­перечує другий ("А або В, або С"). Для Поппера аксіоматично обґрунтовані висловлювання "математична теорiя", "фiлософська те­­­орiя", "теорiя логiки" є принципово ненауковими (метафiзичнi), бо являють собою зразок унiверсального судження типу ad hoc, що не фальсифiкується. Останнє важливо пам'ятати оскiльки має поширення точка зору, яка вiдносить його всесвiтньо вiдомого учня математика I.Лакатоса до представникiв фальсифiкацiонiзму. Однак, Лакатос постiйно прагне вийти за межi просторово-часових теорiй.

Фальсифiкацiонiзм в своєму первинному варiантi приймає iндук­­­тивiстське положення - про доведенiсть суджень фактами i про недо­­­веденiсть теорiй. Тому в першому "конвенцiоналiстському" варiантi фальсифiкацiонiзм вимагав деякого (позаметодологiчного) "iндуктив­­­ного принципу" для того, щоб надати епiстемологiчної ваги його рiшенням слiд приймати тi чи iншi "базиснi" твердження як вiдповiднi фактам. Згодом, пiсля розгортання критики iсторицись­­­кого мiфу про спрямованiсть i телеологiчнiсть iсторичних подiй де­­­термiнованих загальними законами, що визначають фiнальний стан, фальсифiкацiя приймається як єдиний демаркатор.

Завершений фальсифiкацiонiзм вiдмовляється вiд аналiзу вiдно­­­шення "факт-теорiя" вважаючи за головний предмет свого дослiдження анти-iндуктивне вiдношення "теорiя-факт", що фiксується поняттям "гiпотетико-дедуктивна теорiя" [Див.:35. -с.26-30].

Взiрцями фальсифiкованих теорiй вважаються теорiї Ньютона, Максвелла, "походження видiв" Дарвiна, формули Релея-Джiнса i Вiна, фiзика Ейнштейна, їх улюбленi приклади вирiшальних експери­­­ментiв - це експеримент Майкельсона-Морлi, експеримент Еддiнгтона, пов'язаний iз затемненням Сонця, та експерименти Люм'єра i Прiнго­­­гейма.

Дж.Агассi [Див.:25.-с.136-154] спробував перетворити фаль­­­сифiкацiонiзм в завершену несуперечливу систему. Зокрема, вiн довiв, що за кожним серйозним експериментальним вiдкриттям стоїть теорiя, котрiй це вiдкриття суперечить; що значення фактуального вiдкриття необхiдно вимiрювати значенням тiєї теорiї, котру воно спростовує. Агассi погоджується з тiєю оцiнкою "вирiшального екс­­­перименту", котру наукове спiвтовариство дає таким фактуальним вiдкриттям, як вiдкриття Гальванi, Ерстеда, Прiстлi, Рентгена та Герца; однак вiн заперечує "мiф" про те, що це були випадковi вiдкриття (як часто кажуть про чотири перших) або вiдкриття, що підтверджують тi чи iншi теорiї (як спочатку думав Герц про своє вiдкриття). Агассi прийшов до висновку: всi п'ять експериментiв були успiшними спростуваннями (фальсифiкацiями) - в деяких випад­­­ках навiть задуманими як спростування - теорiй, котрi науковець прагнув виявити i котрi в бiльшостi випадкiв дiйсно вiн вважав виявленими.

Iнтерналiську iсторiю в розумiннi попперiанцiв легко доповнити екстерналiськими теорiями зовнiшньої iсторiї. Так, Поппер вважав, що (з позитивного боку) /1/ головнi зовнiшнi стимули створення на­­­укових теорiй виходять з ненаукової "метафiзики" i навiть з мiфiв (пiзнiше це було прекрасно проiлюстровано Койре), i що (з негатив­­­ного боку) /2/ факти не являють собою такi зовнiшнi стимули: фак­­­туальнi вiдкриття належать до ряду когнiтивних актiв, вони виника­­­ють як спростування деякої наукової теорiї, i стають помiтними ли­­­ше в тому випадку, коли вступають в конфлiкт з деякими попереднiми очiкуваннями вчених. Обидвi цi тези являють собою нарiжнi каменi епiстемологiї фальсифiкацiонiзму. Пiзнiше П.Фейерабенд розвинув другу тезу, а саме - "швидке збiльшення теорiй може зовнiшнiм чи­­­ном стимулювати внутрiшнiй процес фальсифiкацiй" [26.-с.6.]. Отже, теорiї, якi доповнюють фальсифiкацiонiзм, не повиннi обмежуватись розглядом виключно iнтелектуальних процесiв, що пiзнiше стало ос­­­новою iншої методологiї - iсторизму.

Агассi пiдкреслював, що фальсифiкацiонiзм не в меншiй мiрi, анiж iндуктивiзм, суміщається з вульгарно-марксистським поглядом про вплив зовнiшнiх факторiв на науковий прогрес. тдина вiдмiннiсть у цьому вiдношеннi мiж iндуктивiзмом та фаль­­­сифiкацiонiзмом полягає в тому, що для першого "зовнiшня" екстер­­­налiська iсторiя повинна пояснити вiдкриття фактiв, тодi як для другого вона повинна пояснити винахiд теорiй.